Автор Декалогу
30 жовтня 1977 р. у Мюнхені після важкої хвороби упокоївся геніальний ідеолог ОУН , 73-річний Степан Ленкавський.
Сумління організації, монах ОУН народився 6 липня 1904, с. Угорники, біля Івано-Франківська у часи, коли українець міг бути «або хлопом, або попом». Дитинство промайнуло в селах Фитьків і Загвіздя у родині греко-католицького священика. Далі були Станіславівська гімназія, філософський факультет Львівського університету. Уже тоді за потужний інтелект і глибину мислення однокурсники шанобливо звали юнака професором, і це почесне прізвисько супроводжувало Степана все життя.
Закохана у Ленкавського секретарка канцелярії Бандери Осипа Демчук згадувала: «Він випромінював таку глибину інтелекту, що ставало страшно. Здавалося, що ти поряд із ним — маленька істота».
Учасник I Конгресу Проводу Українських Націоналістів у Відні та один із 28 співзасновників ОУН. З лютого 1929 увійшов до складу першого Проводу ОУН на ЗУЗ, був референтом ідеологічного відділу. У 25 років написав «Декалог» («Десять заповідей українського націоналіста», 1929), і все життя сповідував його морально-етичні засади.
У листопаді 1930 р. Ленкавський заарештований польською поліцією у Кракові і у вересні 1932 р., під час процесу «конгресівців», «суду мовчальників», засуджений до 4 років ув’язнення. Відбув польські чотирирічні тюрми у львівських Бригідках, в Дрогобицькій в’язниці «На Гірці», у Ломжі під Варшавою. У 1940 р. у період розколу в ОУН від імені прихильників С.Бандери вів переговори з А.Мельником, проте вмовити полковника не вдалося. Зрештою, Ленкавський єдиний із членів-засновників ОУН став під прапор ОУН (р) Степана Бандери і надав легітимності ОУН – революційній, або бандерівській. Був референтом пропаганди ОУН (Б).
С. Ленкавський – жартівник, оптиміст, який ніколи не втрачав людської гідності, хоч доля давала підстави для цього. Мабуть, Ленкавський усвідомлено не створював сім’ю, аби не наражати її на небезпеку й не обмежувати себе в діях; ніколи не мав власного дому, жив, де прийдеться. Чи не тому Микола Климишин назвав Ленкавського «монахом ОУН».
29 липня 1941 р. — як один із ініціаторів проголошення Української держави у Львові був заарештований Гестапо і до 19 грудня 1944 р. ув’язнений у львівській тюрмі на Лонцького, краківській «Монтелюпіх» і у концтаборі Аушвіц (Освєнцім).
Написав чимало посібників із конспірації. У повоєнні роки став заступником Бандери з внутрішньоорганізаційної роботи, курирував військовий сектор та спецслужби ОУН — розвідку, контррозвідку, референтуру крайових зв’язків (К–3), створив і очолював аналітичну референтуру підсовєтських справ (РПС).
Після загибелі С. Бандери одностайно обраний Головою проводу ОУН(р), хоч ніколи не рвався до влади. В останні роки життя, вже важко хворий, він нарешті зайнявся тим, до чого прагнув усе життя, — китайською, індійською філософією, філософською спадщиною Сковороди, Канта, Шопенгауера, Шпенглера.
Скромна, не вибаглива людина з енциклопедичними знаннями мала свої пунктики:
– затятий футбольний уболівальник,
– курець із темно-коричневими плямами на пальцях,
– шанувальник баварського пива та червоного французького божоле.
Навіть на смертному ложі геть знесилений ще посмакував ковтком такого дарунка:
*Пиймо наші роки,
пиймо за наші роки!*
Ганна ЧЕРКАСЬКА, джерело — UAHISTORY.COM