По той бік Надії Савченко
Надія Савченко — дійсно героїчна жінка. Участь у нинішній війні у якості добровольця. Гідна поведінка у московському полоні…
Інтернет-публікації про Надію миттю облітають соцмережі. Телевізійні медіа інформують про судилище над цією жінкою усю Україну. Її фото є символом української незламності.
Надія заслужила на те, щоб бути одним із символів українсько-московської війни. Але! Якось цинічно, несправедливо виглядає прикутість уваги суспільства до цієї жінки на тлі байдужості по десятків українських патріотів, котрі знаходяться за ґратами тут, в Україні. Серед них — Андрій Медведько та Денис Поліщук, яких звинувачують у ліквідації російського агента впливу Олеся Бузини, та Андрій Романюк, Євген Кошелюк, Микола Мнишенко і Віта Заверуха, які ліквідували беркутівців, що чинили злочини проти учасників Майдану (при цьому причетність до акції Заверухи і Мнишенка є сумнівною). Є ще Юрій Павленко, який сидить за ґратами за розірваний портрет Порошенка. Є десятки менш відомих імен.
Абсолютна більшість політв’язнів режиму Порошенка-Авакова — це воїни-добровольці. Як і Надія Савченко, вони були готовими пожертвувати собою на війні, але замість нагород отримали в’язницю. Здавалось би, різниця між ними і Савченко лиш у тому, що Савченко — полонена, а ті патріоти, які опинилися за ґратами в Україні, — політв’язні. Але насправді таке розрізнення доволі умовне. І Медведько, і Поліщук, і Заверуха, й інші — також полонені. Полонені режиму внутрішньої окупації.
Держава “Україна” не є українською державою. Це квазідержавне утворення, яке прикриває свою злочинну сутність нашим синьо-жовтим прапором та тризубом. І якщо ти дієвий український патріот, ти неодмінно опинишся у стані війни з цією державою. Навіть якщо ти не маєш чіткого розуміння, що держава “Україна” — не наша держава, борючись за інтереси української нації, ти показуєш себе ворогом цієї олігархічно-бандитської, залежної від іноземних центрів впливу “України”. Ти показуєш себе громадянином іншої держави — тієї держави, яку ми повинні здобути. Будь готовий, що, ставши на шлях війни, ти опинишся в полоні, і тебе за твою любов до Батьківщини будуть судити “іменем України”.
За долю Надії Савченко вболіває, грубо кажучи, все суспільство. За долю Романюка або Медведька лише тисячі — ті, які практикують інформаційну гігієну і свій патріотизм опирають на правильні критерії мислення.
Савченко в іпостасі жертви путінського режиму навіть вигідна нинішній “поки що владі”. Вона — чудовий інформаційний привід, тема для новин, покликана відволікти увагу суспільства від того, як нинішня війна перетворюється на фарс. Зрештою, на її імені можна навіть попіаритися, показавши, як українська дипломатія піклується про її визволення. А найголовніше — вона поки що безпечна для режиму Порошенка. Адже її не катували “українські правоохоронці”, судять її не в Печерському суді Києва, а в Москві, і в ролі ката постає не Порошенко та Аваков, а Путін.
Та й для обивателя вболівати за Надію Савченко доволі зручно. Перепостив новину про неї на своїй сторінці у ВК або ФБ; у розмові зі знайомив висловив чергове обурення з приводу того, який жорстокий режим Путіна. Цього достатньо; більше Надії ти ніяк не допоможеш — її ж бо судять десь далеко, в Росії. Не потрібно під ізолятором тимчасового тримання влаштовувати бійки з “правоохоронцями”, аби домогтися допуску до затриманих добровольців їхніх адвокатів. Не потрібно ходити на судилища, які є жорстокою пародією на судовий процес. Не потрібно вистоювати черги під СІЗО, аби залишити ув’язненим патріотам “передачку”. Не потрібно допомагати родинам ув’язнених. Не потрібно готуватися до Революції, яка нарешті наведе лад у цій переповненій несправедливістю країні…
Комфортний патріотизм сьогодні в тренді!