Серпень 2015
В ЧОМУ СУТЬ ПУТІНСЬКОГО СЦЕНАРІЮ ДЛЯ УКРАЇНИ?
Сьогодні в моді поверхнева конспірологія. Люди сперечаються про те, хто кому агент ФСБ і так далі. Однією з улюблених квазі-конспірологічних тем є так званий “путінський сценарій”. Розгадуванням цих сценаріїв займаються всі — від невдах-“експертів” до бабусь на лавочці біля під’їзду. Наплодили цих сценаріїв стільки, що можна з десяток серіалів зняти. Але насправді, аби усвідомити загальні риси реального путінського сценарію, не потрібно бавитися у конспірологію. Потрібно просто тверезо подивитися на події, що відбуваються, об’єднати інформаційні повідомлення, якими нас бомбардують ЗМІ, у єдиний логічний ланцюжок. Путінський сценарій — це не конспірологія. Це реальність, у якій ми живемо, адже цей сценарій доволі успішно реалізується. Хочете знати його суть — читайте тексти мінських домовленостей і слідкуйте за їхнім виконанням.
25 серпня 2015 р.
ШЛЯХ ДО СПРАВЖНЬОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ — НАЦІОНАЛІСТИЧНА РЕВОЛЮЦІЯ!
Свій день незалежності святкує країна, котра за останні півтора року показала відсутність повноцінного суверенітету. Україна як ніколи раніше за останні двадцять років є залежною. На тлі укладання і, що найважливіше, виконання Мінських домовленостей пафосні розмови про незалежність — не більше, ніж блазнювання. Не може вважатися незалежною країна, чию долю вирішують хижаки світової політики. Якщо питання суверенітету і територіальної цілісності України вирішується шляхом договору між Москвою та Заходом, то це не незалежність.
24 серпня 2015 р.
НАШУ ВІЙНУ ВКРАДЕНО!
Ця війна майже не мала шансів не розпочатися. Москва у відстоюванні своїх імперських інтересів категорична. Війна не розпочалася б лише у тому разі, коли постмайданна влада (тоді ще на чолі з Турчиновим) не боялася Вулиці. Крим був зданий без спротиву, і внаслідок цього режим турчинових-авакових тримався на волосинці. Вони були змушені розпочати так звану “АТО”, бо в інакшому разі Вулиця змела б їх. Українські патріоти сприйняли неминучість війни з Москвою як самоочевидний факт. Перемога над Януковичем вселяла надію на перемогу у боротьбі з сильнішим ворогом. Здавалося, що вогонь від “коктейлів” розпалив ентузіазм усього народу, змусив його повірити в себе, у власну силу, у перспективи, заради яких можна було сміливо йти на жертви.
19 серпня 2015 р.
ПОМЕРТИ, АБИ СТАТИ ЛЕГЕНДОЮ
17 серпня виповнюється рік, як відійшов до Вічності націоналіст-революціонер, офіцер “Тризубу”, засновник “Правого сектора” Андрій “Орест” Козюбчик. Андрій народився 3 серпня 1981 року у Кривому Розі. На перший погляд, це русифіковане місто не сприяло формуванню християнського і націоналістичного світогляду. Одначе Андрій із юних літ відчував себе патріотом і врешті-решт знайшов своє місце в лавах організованого націоналістичного руху. Рідне місто загартувало його характер, дало важливий життєвий досвід, продемонструвало міцність націоналістичних переконань.
16 серпня 2015 р.
По той бік Надії Савченко
Надія Савченко — дійсно героїчна жінка. Участь у нинішній війні у якості добровольця. Гідна поведінка у московському полоні… Інтернет-публікації про Надію миттю облітають соцмережі. Телевізійні медіа інформують про судилище над цією жінкою усю Україну. Її фото є символом української незламності. Надія заслужила на те, щоб бути одним із символів українсько-московської війни. Але! Якось цинічно, несправедливо виглядає прикутість уваги суспільства до цієї жінки на тлі байдужості по десятків українських патріотів, котрі знаходяться за ґратами тут, в Україні. Серед них — Андрій Медведько та Денис Поліщук, яких звинувачують у ліквідації російського агента впливу Олеся Бузини, та Андрій Романюк, Євген Кошелюк, Микола Мнишенко і Віта Заверуха, які ліквідували беркутівців, що чинили злочини проти учасників Майдану (при цьому причетність до акції Заверухи і Мнишенка є сумнівною). Є ще Юрій Павленко, який сидить за ґратами за розірваний портрет Порошенка. Є десятки менш відомих імен.
15 серпня 2015 р.
МІЖМОР’Я – МІЖ ПРОЕКТОМ ТА РЕАЛЬНІСТЮ
Фрагмент інтерв’ю новообраного президента Польщі Анджея Дуди Польській пресовій агенції (PAP), яке було опубліковано 5 серпня 2015 р., де він стверджував, що Польща повинна «провадити активну політику в Центрально-Східній Європі» і що «я є прихильником посилення співпраці держав цього регіону – від Балтійського моря до Чорного моря. Вони мають спільний досвід другої половини ХХ століття і часто спільні проблеми сьогодні. Я думаю тут не лише про справи безпеки, але й про економічну ситуацію», викликав в українських ЗМІ ефект «міні-сенсації».
14 серпня 2015 р.
ХТО СПРАВЖНІЙ ПОРАЖЕНЕЦЬ У НИНІШНІЙ ВІЙНІ?
Інколи доводиться спостерігати цікаву ситуацію: прихильники нинішнього режиму звинувачують його противників у сіянні панікерських настроїв. Навіть пожартувати люблять — “#пропало_все” і “#зрада”. Безперечно, “всьо” ще не пропало, але те, що режим Порошенка діє проти інтересів нашої нації, годі заперечити. Цього не бачать або сліпі, або ті, які отримують розсилку від “Інформаційних військ України” і регулярно читають провладних блогерів… Зрозуміло, що за таких умов одні, зціпивши зуби, чекають вибуху, який знесе нинішню бандитську владу і створить належні умови для спротиву московській агресії, а інші, на жаль, деморалізуються.
13 серпня 2015 р.
ХЛОПЦІ В БРУДНИХ КАМУФЛЯЖАХ ЗАЙДУТЬ У ВАШІ КАБІНЕТИ
Чуєш, поки-що-владо?! Громадянин Української Самостійної Соборної Держави звертається до тебе! Чуєш, поки-що-президенте, нібито-верховна-радо, недо-уряде?! Ми довго мовчали. Більше року. І надіялись. Скрипіли зубами, стискали кулаки від люті і все ж надіялись. А ви в своїй жадобі наживи й гидливості до власного народу подумали, що так буде завжди… І вкрали в нас найдорожче – надію на майбутнє для наших дітей! Навіть не для нас, хоч для дітей! Ми йшли на озвірілу беркутню й тітушок, ми здихали під градами в котлах, які ви для нас створили, ми бачили, як наші зубожілі сім’ї віддають на фронт останнє, ми щодня ховаємо наших побратимів… А ви брехали! Від першого дня на Майдані брехали! І на цій брехні заїхали у владні кабінети , присвоївши монополію на патріотизм. І цілий рік крали так, що Зеку навіть не снилося! Крали в сиріт, крали в солдатів, обдерли весь нарід з патологічною одержимістю клептомана.
13 серпня 2015 р.
НЕ ПЕРЕСТАВАЙТЕ ЖАРТУВАТИ ПРО #ЗРАДУ!
Так вже влаштоване суспільство, що лише невеликий відсоток його представників при оцінці тих чи інших політичних явищ керується розумом. Для решти більш притаманні емоції, зацикленість на певних гаслах, “ідеалах” і т.д. Це дуже помітно під час інформаційних воєн. Влучний мотиватор або демотиватор має набагато більший ККД, ніж глибокий аналітичний текст. Чимале значення в інформаційних війнах відіграють гумор, іронія, сатира. Висміяти опонента чи ворога та його політичну позицію з точки зору масової пропаганди більш ефективно, ніж наводити якісь раціональні аргументи.
10 серпня 2015 р.
УКРАЇНУ ЗАСЕЛЯЮТЬ НЕГРИ? “НЕ СТРАЖДАЙТЕ ФІГНЕЮ!”
Натрапив у групі “Акція на Майдані ПРАВИЙ СЕКТОР” (Facebook) на дискусію з приводу заселення України кольоровими мігрантами (точніше, обговорювався якийсь огидний відеокліп, у якому пропагувалися міжрасові змішання). Був прикро вражений, що в нас ще є люди, які підтримують ідеї мультикультуралізму. Аргумент, який мене “убив” — “не страждайте фігнею!” Сказано це було на адресу націоналістів, які виступають проти колонізації наших земель чужинцями. Коли я прочитав цю фразу, то пригадав нещодавнє минуле. Ми, націоналісти, тоді також “страждали фігнею”. Яким чином? Проводили воєнізовані вишколи, готувалися до війни з Росією, в силу своїх можливостей уже тоді боролися проти московського імперіалізму. Нам же багато хто говорив: “Не страждайте фігнею! Яка ще війна!” Сьогодення доводить, що ми мали рацію. Тепер от ті люди, які нам дорікали, нарешті прозріли. Чи не так само буде і в випадку заселення наших земель кольоровими мігрантами?
9 серпня 2015 р.
СЕРГІАНСЬКЕ ОБЛИЧЧЯ УКРАЇНСЬКОГО ПОСТСЕКУЛЯРИЗМУ
Активна позиція Церков під час Майдану виявилася дивом на тлі концептуальної, ідейно-теоретичної неготовності зайняти вагому нішу в суспільно-політичному житті країни. Попри брак Доктрини та Волі, саме Життя своїми бурхливими хвилями винесло українські Церкви на рівень беззаперечного факту політичного життя. Але в кінцевому рахунку такий стихійний серфінг виявився малопродуктивним — хвилі як підняли, так і опустили українські Церкви на належне їм у постсекулярному і неоколоніальному суспільстві місце. Напевно, найяскравішим свідченням того, що після Майдану українські Церкви не посилили власної політичної ваги, є надзвичайна упевненість, з якою державна влада рухається шляхом впровадження в українське сьогодення норм гендерної ідеології.
4 серпня 2015 р.