«ПРАВИЙ СЕКТОР» НА СЛУЖБІ СПЕЦСЛУЖБ УСІХ ЧАСІВ І НАРОДІВ
Передусім прошу у шановного читача вибачення за тавтологію у назві – «на службі спецслужб». Це не моє «ноу-хау», а винахід одного «талановитого публіциста» – такого собі Василя Расевича, який днями опублікував на сайті ZAXID.NET однойменну статтю. Стаття воістину «викривальна» і «правдолюбна», і спрямована вона на викриття злочинної сутності німецько-українських буржуазних націоналістів (чи якось так). Будь-який радянський агітатор міг би позаздрити стилістиці і, головне, об’єктивності товариша Расевича. Чистий тобі Ярослав Галан! Навіть «ястребків» не потрібно заводити – все зробить перо «знавця» і «правдолюба».
Якщо ж не іронізувати (а й справді – навіщо насміхатися з убогих?), то стаття Расевича присвячена намаганню зобразити усіх українських націоналістів агентурною сіткою якихось таємничих спецслужб. Тема не нова, а дійсно унаслідувана від радянських пропагандистів, які зображали українських героїв як не німецькими, то американськими «найманцями».
У тексті Расевича доволі багато літер (напевно гонорари виплачують у відповідності до кількості друкованих знаків, а не якості тексту), тож аналізувати його повністю я не буду. Натомість пройдуся по окремих «особливо смачних» місцях його статейки, які до реальності мають таке ж відношення, як я до балету.
1). «В найбільш відповідальний момент «Свобода» намагалася всіх переконати, що в Києві відбувається не Євромайдан, а якась химерна націоналістична революція».
Наш борець з націоналізмом не орієнтується в елементарних речах. Із перших днів Майдану гасло націоналістичної революції висував «Тризуб» та інші націоналісти, які згодом об’єдналися у «Правий сектор». Це гасло було рідним і для багатьох свободівців, проте чомусь не дуже підтримувалось верхівкою партії. Натомість пізніше «Свобода» запропонувала поняття «революція гідності», яке, чесно кажучи, не сподобалося іншим націоналістам.
Не є таємницею те, що націоналісти з «Тризубу» та «Правого сектора» закликали людей боротися не за євроінтеграцію, а за революційні зміни, принаймні – за відставку Януковича, заборону «Партії регіонів» та КПУ, зміну олігархічної спрямованості держави на національну. «Євромайдан» зводився до танцювань та вислуховування демагогічних заяв опозиції. Натомість, пішовши за націоналістами із «Правого сектора», люди здійснили те, що здавалося неймовірним – скинули найбільш корумпованого проросійського президента. Шкода, що демонстранти прислухалися до думки націоналістів занадто пізно – можна було б обійтися без таких великих жертв.
2). «Члени партії («Свободи» – І.С.) розмахували своїми партійними прапорами, замаювали майдан червоно-чорними полотнищами, викрикували націоналістичні та ксенофобські гасла, повісили величезний портрет Степана Бандери».
У бідненькій голівці товариша Расевича напевно не вкладається той факт, що червоно-чорний прапор – це не атрибут якоїсь партії чи руху, а символ, що є дорогим для сотень тисяч українців. Натомість для Расевича це «полотнище». Скандувати гасла, з якими вояки УПА йшли в бій, на його думку також не можна. Так само не можна вивішувати на центральній площі нашої столиці портрет Провідника української нації Степана Бандери, який усе своє життя посвятив тому, щоб Київ став столицею вільної і могутньої Української Держави.
Для людей, які не зовсім орієнтуються в темі, поясню, що Расевич – мешканець Львова, а ZAXID.NET – інформаційний ресурс, розрахований насамперед на Галицький регіон. Отож, у той час, коли патріоти з центральної та східної України (нерідко російськомовні) воюють на Донбасі під червоно-чорними прапорами (і неодмінно з «націоналістичними та ксенофобськими гаслами), у Львові сидить такий собі Расевич і поливає брудом не лише сучасний націоналістичний рух, але й святі для кожного патріота символи.
Ніякої «революції гідності» в Україні таки не відбулося. Якби вона відбулася, то Расевич уже ходив би принаймні з розквашеною пикою. І набити його мали не представники якоїсь із націоналістичних організацій, а пересічні львів’яни. Наприклад, якийсь онук вояка УПА.
3). «Після фактичного провалу «Свободи» на Майдані, у момент найбільшої напруги про своє створення заявляє Правий сектор».
І знову незнання елементарних речей. «Правий сектор» був створений наприкінці листопаду. І заявив він про себе відразу. Вже в ніч розгону Майдану декілька десятків бійців ПС з палицями в руках намагалися відбити атаку «Беркуту», точніше – відволікти увагу на себе, аби дати можливість утекти тим, хто не міг за себе постояти. Далі був вечір 30 листопада, коли «Правий сектор» закликав до творення Самооборони і першим показав приклад. Далі було перше грудня, коли підтримані частиною громади націоналісти з «Правого сектора» відвоювали Майдан Незалежності, а також захопили КМДА та Будинок профспілок.
3). «На політичну сцену стрімко забігає лідер «Тризуба» Дмитро Ярош, людина із не до кінця відомою біографією»
Дмитро Ярош від кінця 80х років – активний борець за визволення України, з середини 90х років – один із лідерів націоналістичного руху. Закиди «Де був Ярош раніше? Чому ми про нього не знали?» узагалі смішні. Виходить, усі роки до Майдану Ярош мав не боротися за інтереси української нації, а стати якимось політиканом, членом якоїсь олігархічної партії і таким чином світитися на екранах та біл-бордах…
**4). «**Чому колишній шеф СБУ приїжджав на таборовий вишкіл до «тризубівців», залишається таємницею за сімома печатями».
Чому ці відвідини стали для Расевича «таємницею за сімома печатями» – незрозуміло. Мабуть тому, що писав чергову «заказуху» п’яним. Адже, якби був тверезим, то пошукав би інформацію і довідався, що Наливайченко відвідував не вишкіл, а тризубівський табір у селі Зарваниця під час традиційної церковної прощі («Тризуб» щороку забезпечує там охорону правопорядку). Було це влітку 2012 року, в самий розпал виборчої кампанії, коли Наливайченко балотувався по одному з мажоритарних округів Тернопільщини. Чому «Тризуб» мав робити «таємницею за сімома печатями» свою співпрацю з Наливайченком – на той момент дієвим опозиційним політиком – незрозуміло. «Тризуб» завжди декларував можливість співпраці з патріотичними державницькими силами. Тим паче – за часів Януковича, коли була необхідною максимальна згуртованість.
5.) «Відкритими залишаються питання, чому Правий сектор…не проявив себе у протистоянні з «Беркутом» і здебільшого відсиджувався у Будинку профспілок?»
Ви вже якось визначтеся, панове «знавці»! Взимку 2013-2014 років ви називали ПС «провокаторами» за те, що його бійці не танцями, а ефективними методами боролися проти режиму Януковича. Зараз же виходить, що не боролися. Хотів би я подивитися, як би ви лизали п’яти Януковичу, якби 19 січня «Правому сектору» не був відданий наказ скористатися будь-якою нагодою, аби перевести протест у революційне русло. І хлопці зробили це на Грушевського, бо усвідомлювали: якщо не сьогодні – то ніколи, якщо не розпалити вогонь революційної боротьби, то вже за місяць Майдану не буде, а будуть сотні політв’язнів. Далі були події 18-20 лютого, коли бійці ПС показали, що їхня дисципліна та підготовка були недаремними: злагоджені дії мобільних груп в урядовому кварталі, героїчний захист Європейської площі та Хрещатику (хлопці відступили лише тому, що могли бути оточеними ззаду, адже «Беркут» вже підходив аж до «Сбербанка» на Майдані), незабутня нейтралізація «тітушок» на Великій Житомирській, «сюрприз», приготовлений ПСіськими піротехніками для беркутівського бетера, т.д.
І, нарешті, десерт: 6). «Направду дивовижною та неймовірною виглядає історія візиту Дмитра Яроша 20 лютого на аудієнцію до Віктора Януковича. Чому офіцери СБУ (читай – філії ФСБ Росії) звернулися саме до лідера Правого сектора? Чому він не побоявся їхати у лігво до найлютішого ворога? Про що вони говорили?… Чому Ярош, живий і неушкоджений, спокійно повернувся від Януковича назад на Майдан?»
А й справді, дивовижно, чому Янукович, який на той момент домовився і з опозицією, і з країнами Заходу, хотів ще домовитися «Правим сектором». Чергова «таємниця за сімома печатями»! Особливо – якщо її намагається розгадати недоумок… Домовившись із ПС, Янукович дійсно міг втриматись при владі. Із само собою зрозумілих причин він не домовився і дуже швидко опинився у Ростові.
Непокоїть нашого Расевича і те, що Ярош «спокійно повернувся від Януковича назад на Майдан». От бачите, який поганий ПС: не передбачив занепокоєність якогось писаки і взяв у заручники кількох співробітників СБУ, які, якби Ярош не повернувся, були б страчені. Справжні звірі! Хіба ж можна бути такими байдужими до занепокоєності чергового «правдолюба»?!
Наостанок, зроблю два зауваження. По-перше, Всеукраїнська організація «Тризуб» ім. Степана Бандери дійсно була створена за ініціативи однієї зі спецслужб, а саме Служби Безпеки ОУН-революційної. «Тризуб» гордиться таким походженням і намагається з гідністю нести червоно-чорний прапор боротьби за інтереси української нації.
По-друге, якщо Расевич в чомусь і має рацію, то хіба в критиці дій СБУ. СБУ ще не стала національною спецслужбою. Якби стала – то сидів би наш Расевич за ґратами. Річ у тім, що Расевич – один із львівських ліберастів, які активно просувають ідеї сепаратизму. Саме так – сепаратизму, причому галицького сепаратизму! Група недалеких людців ліберальних переконань із здатністю продукувати такі-сякі тексти уже не перший рік працює проти єдності нашої країни і розглагольствує про те, що українці Галичини – це, як виявляється, «окремий народ» (я писав про цю групу ще у 2012 році). Не припинили вони своєї діяльності і зараз, під час війни. Правда, говорять переважно не про відокремлення, а про автономію (не забуваймо, що на сході теж спочатку лише говорили про потребу «услишать Данбас»). Звісно, не варто перебільшувати можливостей цих маргіналів. Але так чи інакше смуту вони сіють. За одно, сумлінно відпрацьовуючи гроші осіб, зацікавлених в послабленні України, намагаються лити бруд на націоналізм.