«ТРИЗУБ» БУВ, Є І БУДЕ!
І мені, і багатьом моїм побратимам неодноразово доводилося зіштовхуватись із нерозумінням ситуації, котра склалася в системі націоналістичного руху. Деякі люди почали серйозно думати, що з утворенням «Правого сектору» Всеукраїнська організація «Тризуб» імені Степана Бандери припинила своє існування. Така думка жодною мірою не відповідає дійсності. «Тризуб» був, є і буде доти, доки цього вимагатимуть обставини націоналістичної боротьби. Багато хто думає, що «Тризуб» переріс у «Правий сектор», а дехто стверджує, що наша Організація, навпаки, взяла «під контроль» ПС. Ці твердження також не відповідають дійсності.
14 жовтня 2013 року «Тризуб» святкував своє двадцятиліття. З того часу багато чого змінилося у житті нашої Організації. Ці зміни диктувалися двома типами чинників: внутрішніми (якісні зміни в житті націоналістичного руху у зв’язку зі створенням «Правого сектору») і зовнішніми (Майдан і подальша війна). Не зважаючи на ці зміни, ми залишилися вірними головному – нашим ідеям та ідеалам. Сьогодні «Тризуб» продовжує виконувати свої основні функції (націозахисну, пропагандивну, вишкільно-виховну, політичну та антиімперську діяльність) насамперед через інструменти Військово-політичного руху «Правий сектор». Так, бійці «Тризубу» сповна виконують націозахисну функцію в межах Добровольчого Українського Корпусу (причому не лише на фронті, але й у тилу). Через партію і ГО «Правий сектор» «Тризуб» намагається внести націоналізм у політичне життя країни. Продовжує діяти наший сайт, випускається газета «Бандерівець»; члени «Тризубу» проводять самостійні пропагандивні акції. Збільшує масштаби своєї діяльності окремий референтурний підрозділ «Тризубу» – «Жіноча січ». І на фронті, і в тилу вихованці «Тризубу» намагаються передати націоналістичні ідеї людям, котрі за покликом серця прийшли в «Правий сектор»; проводяться польові вишколи парамілітарного і безпосередньо військового характеру. Самоочевидною річчю є й антиімперська діяльність, адже ми, тризубівці, знаходимося на вістрі боротьби з кремлівською імперією. Крім того, говорячи про антиімперську діяльність, варто відзначити ще декілька моментів: а) ми розуміємо небезпеку не лише російського імперіалізму, але й імперіалізму західного, і не перестаємо про це говорити; б) чітка націоналістична позиція «Тризубу» викликає підтримку з боку по-справжньому правих, національно-революційних сил на Заході.
Однак, жертвуючи абсолютну більшість своїх ресурсів на діяльність «Правого сектору», «Тризуб» не зник. Ми не розчинилися в «Правому секторі», бо не мали й не маємо на це права. «Тризуб» – це плід Ідеї. Він створювався «зверху». Специфіка «Правого сектору» дещо інакша. Значною мірою він формувався «знизу», у процесі об’єднання різних патріотичних середовищ та розбудови масового суспільно-політичного руху. Звідси походить певний відбиток демократизму у його існуванні. Цей демократизм, попри те, що його потрібно тримати в чітких рамках, є неминучим при розбудові масового руху. Водночас він є неприпустимим для «Тризубу» як організації орденського типу з чіткою ієрархією, військовою дисципліною та революційною карністю.
Подібна ситуація вже мала місце в історії організованого націоналістичного руху. ОУН міжвоєнного часу – це орден. Система ОУН-УПА періоду Другої світової війни – це широкомасштабний, масовий рух. Цей рух творили й спрямовували вихованці націоналістичного ордену, але далеко не кожного учасника цього руху можна назвати націоналістом.
До речі, ми маємо не лише брати приклад з наших попередників, але й учитися на їхніх помилках. Не було нічого поганого в тому, що до підпілля ОУН-УПА належали дуже різні люди. Часом – колишні члени Комуністичної партії Західної України, які розчарувалися в комунізмі, а часом – люди з радянським вихованням. Ці люди йшли за покликом свого серця, проте не були носіями націоналістичного світогляду і навіть мали відносно нього певні упередження (тобто їм було важко засвоїти націоналізм у всій його повноті). Їхнє перебування в лавах повстанців було виправданим, але невиправданим було їх прийняття в структуру ОУН, а також призначення на високі посади (доходило до того, що колишній член КПЗУ міг стати ідеологічним референтом ОУН). Звідси походили певні проблеми в житті націоналістичного руху: ідеологічні негаразди в Краю і подальший конфлікт із «двійкарями» в умовах західної еміграції.
Пам’ятаючи досвід попередників, ми повинні зробити принаймні два висновки. По-перше, у кадрових призначеннях потрібно керуватися не лише реальними заслугами чи потенціалом особистості, але й її ідеологічним рівнем. По-друге, надважливе значення для націоналістичного руху має існування структури, збудованої за орденським принципом й у чіткій відповідності духу традиційного християнства та ідеології українського націоналізму. Саме тому, максимально викладаючись у системі Військово-політичного руху «Правий сектор», «Тризуб» ім. С.Бандери продовжує своє існування як автономна й самодостатня організація орденського типу.
Головна політична мета ВО «Тризуб» ім. С.Бандери чітко означена в першій точці Декалогу українського націоналіста: «Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за Неї!». Майдан 2013-14 років так і не завершився перемогою Національної революції і здобуттям справжньої державності української нації. Тому «Тризуб» залишається революційною організацією. Ми не обмежуємося горизонтом війни з Росією і мислимо більш глобально. Наше завдання – втілити ідеї українського націоналізму в реальність. Тих, хто готовий боротися за ці ідеї і йти аристократичним, орденським шляхом, ми готові прийняти за своїх побратимів.
Разом до Перемоги! Слава Україні!
10.05.2015 р.Б.
***Головний командир ВО «Тризуб» ім.С.Бандери
полковник Андрій СТЕМПІЦЬКИЙ***