ХРИСТИЯНСЬКІ МИСЛИТЕЛІ ПРО СМЕРТЬ І ВІЙНУ
Війна руйнує чимало хибних ідей, у яких, неначе у болоті, тоне сьогоднішнє людство. Зокрема, нинішня війна каменя на камені не залишає від ідіотської фрази лібералів та інших гуманістів про те, що життя – це «найвища цінність». Тисячі українців добровільно ідуть на війну, аби, ризикуючи власним життям, боронити наші національні інтереси і нищити ворога, який топче нашу землю.
Причиною нинішньої деградації є забуття вічних правд християнської релігії. Натомість лише ці правди можуть зробити людину по-справжньому сміливою і вільною. З огляду на це пропонуємо нашим читачам декілька коротких текстів, присвячених християнському баченню війни і смерті.
Кожен християнський воїн повинен знати, що він уже помер, і неважливо коли саме цей факт втілиться у життя. Головне – усвідомлювати цінність тих ідеалів, за які ти ведеш боротьбу, і уповати на Бога, котрий приготував для тебе вічну винагороду.
Лицар Христа може безпечно брати участь у битвах за свого Господа, не боячись ні гріха, якщо він вбиває ворога, ані небезпеки своєї власної смерті; так як вбивати або вмирати в ім’я Христа не є гріхом, а, навпаки, найбільша вимога для лицарської слави. У першому випадку – користь для Христа, у другому – Христос дає винагороду людині. Господь вільно допускає смерть ворога, який виступає проти нього, і найбільше обдаровує лицаря, який загинув за Нього, заради його Втіхи. Лицар Христа, я говорю, може виходити на битву з впевненістю і вмирати з іще більшою впевненістю, бо він служить Христу – і коли б’ється, і коли гине. Не марно він носить меч, але заради служіння Христу, заради покарання лиходіїв і заради прославлення добра. Якщо він вбиває лиходія, він не людиновбивця, а вбивця зла. Він визнаний месник Христовий і по праву є захисником християн. Якщо він буде вбитий, то знаємо, що душа його не буде загублена, а відправиться спокійно у чертог Божий. Коли він вбиває, то це на користь Христу, а коли гине – це на його власну користь.
Бернар Клервоський
Я знаю одне: що ще не помер ніхто, хто рано чи пізно не мав би померти. А закінчення життя однакове – хоч довгого життя, хоч короткого. Одне не краще, а друге не гірше. Або одне не довше, а друге не менше, оскільки і перше, і друге в однаковій мірі вже не існують. І яка різниця, яким саме способом смерті закінчиться життя, якщо незабаром той, для кого воно (життя) закінчується, не буде змушений знову помирати?! Хто має померти, той не повинен надмірно турбуватися про те, як саме помре, а повинен турбуватися про те, куди, померши, він буде змушений іти.
Святий Августин
Сьогодні люди навіть чути не хочуть про смерть. Я дізнався, що ті, хто займається похоронами, пишуть на вивісках своїх закладів не «Похоронне бюро», а «Ритуальні послуги», аби не нагадувати людям про смерть. Одначе коли люди не пам’ятають про смерть, вони живуть поза реальністю. Ті, які бояться смерті і люблять суєтливе життя, бояться навіть мікробів, вони постійно переможені страхом, котрий тримає їх у стані духовного застою. Натомість люди дерзновенні ніколи не бояться смерті і тому подвизаються з честю і жертовністю. Пам’ятаючи про смерть і кожного дня думаючи про неї, вони готуються до неї духовно і подвизаються із ще більшим запалом.
Паїсій Святогорець