ДЕМОКРАТІЯ – ЦЕ ДІАГНОЗ
Масова демократична політика – це технічний процес, тріумф техніки над сутністю політики. Її вершителі недаремно звуться політтехнологами: підняття або усунення тих або інших лідерів, створення рухів, популяризація ідей та настроїв – все це робить, зрозуміла річ, аж ніяк не народ і не самі політики, а сценаристи-політтехнологи, для яких вони [політики] всього лишень актори, котрі відбираються на кастингах і мають логіку професійної кар’єри. Щоправда, кожен сценарій має свого замовника і покупця, по відношенню до якого уже сам політтехнолог – це всього лишень виконавець, найманий менеджер. (…)
Подібно до кінематографу з його продюсерами, сценаристами, режисерами та акторами, політика – це величезна індустрія, функціонування якої неможливе без колосальних бюджетів. (…) Політик у цих умовах не правитель, а актор, як і народ – не суверен, а глядач у залі; обидві сторони потрібні як функції в процесі: політик пов’язаний з виборцем, виборець обмежений запропонованим йому політиком. Хто допускає і просуває політиків і хто здатний впливати на виборців, той якраз і є сьогодні колективним сувереном, котрий непідвласний ні маніпульованому ним виборцю, ні залежній від нього владі.
За всіх цих умов безглуздо говорити про народовладдя, політиків як представників народу. Якщо б це дійсно було так, до цього класу [до політиків] відносилися як до почесного стану, як до професії, а не гірше, ніж до повій.
Якщо народ не сприймає політиків як своїх представників, то хто стоїть за прийняттям політичних рішень, кому в умовах демократії належить влада? Інакше кажучи, виникає питання легітимності політичного класу. Монарх є публічним правителем, ні від кого не ховається, відкрито здійснює свою владу. В силу її персонального характеру він уже за визначенням несе повноту не лише влади, але й відповідальності – усю повноту, – адже результатом невдачі його правління буде не поразка на чергових виборах, а вірна смерть або вигнання в результаті змови або бунту.
Перед ким несе відповідальність політичний клас, хто приймає рішення про надання влади або заміни тих чи інших політиків?
Очевидно, ми маємо справу з технологічним процесом, в умовах якого замінюється сама сутність політики. Нервом політики є особистість, здатна приймати форму ідентичності, натомість в технічному процесі важлива лише функція.
Особистість у нинішній політиці – це ніщо. Швидше навпаки: чим вищий калібр особистості, тим складніше їй бути абсорбованою в політичний клас, тим менше у неї шансів дістатися вершини влади. Звідси походить особистісна, врешті-решт антропологічна деградація у розвинутих демократіях. Останніми реальними лідерами в них були представники старого покоління, військової або династичної аристократії – такі як генерал де Ґоль і Вінстон Черчель.
Де Ґоль був чужинцем для демократичної системи від самого початку, він сам це чудово розумів, кажучи, що державний діяч орієнтується на інтереси нації в той час, як політик – на думку виборця, і в цьому полягає принципова відмінність між ними. (…)
Те ж саме було і з Черчелем, він був абсолютною невдахою і маргіналом до початку війни, і його час закінчився майже відразу, як війна припинилася. Сильний лідер і непересічна особистість, він був потрібен лише тоді, коли вирішувалося питання життя і смерті нації, але відразу після того, як були усунені загрози для політичної демократії, він і йому подібні перестали бути актуальними.
До речі, не вдаючись в оцінку цих особистостей, буде цікаво помітити, що подібна історія повторилася в недалекому минулому у Чечні. На демократичних виборах, які пройшли незабаром після здобуття нею незалежності у 1996 році, зазнали поразки усі кандидати типу Басаєва, Яндарбієва і Удугова, чия партія набрала не більше 1% голосів. Проте як тільки на зміну демократичній імітації політики прийшла політика реальна, коли стали вирішуватися питання життя і смерті, саме аутсайдери політичної демократії вийшли на перший план, і сьогодні в Чечні, котра ще досі не вписується в демократичний ландшафт, реальну політику визначають Кадиров з Делімхановим з одного боку і Удугов з Умаровим – з іншого.
Одначе західне суспільство сьогодні живе в умовах уявної безпеки, тому на вершині влади знаходиться саме сміття його народів, не лише особистісні (вольові і етичні), але й інтелектуальні якості якого змушують вжахнутися.
Деградація набуває саме антропологічного характеру, оскільки нав’язані правила гри, сама суть цієї гри, спрямовані на знищення сутнісних характеристик людської особистості. Ми навіть не говоримо про релігію, оскільки уявити собі віруючу людину на чолі політичної демократії уже за визначенням неможливо. Сьогодні мова вже йде про таку базову характеристику як стать, без наявності якої людина перестає бути не просто людиною, але й твариною.
Демократія, звісно, не була б демократією, якби дозволила думаючому виборцю голосувати за того, за кого він сам захоче. Але якщо раніше забороняли голосувати за націоналістів, екстремістів та інших «ворогів народу», тепер ти навіть не можеш вирішувати, голосувати за чоловіка чи жінку – за тебе це вже вирішив демократичний закон, який примусово визначив квоту представництва обох статей в списку будь-якої партії. Як наслідок, з будь-якого передвиборного плакату європейських партій на тебе будуть дивитися фізіономії войовничих тупих баб і, що гірше за все, типажі чоловіків, що зуміли просочитися у ці списки, характеризуються, напевно, ще меншими ознаками наявності тестостерона, ніж представники «слабкої статі».
Довершити цю картину, звісно, покликаний стрімкий тріумф на виборах сексуальних меншин. (…) Тому ідеальний варіант для у влади – онтологічно мутована істота, причому, краще всього, якщо вдасться закріпити цю аномалію як стійкий вид, на що, власне, й спрямоване усиновлення дітей сексуальними дегенератами.
Описаний порядок речей в політиці, який характеризується спотворенням природних законів відносин і основ особистості, закономірно доповнює картину світу техніки, яка перемогла, у якому природа і дух витісняються на користь функції механічного процесу.
[Із книги Харуна Сидорова «Роздуми про техніку (Цикл есе, присвячених проблемам суспільства, політики, культури і цивілізації)»]