СЕПАРАСТИ І ЛІБЕРАСТИ: ЧИ ВЕЛИКА МІЖ НИМИ РІЗНИЦЯ?
У січні «Правий сектор» опублікував заяву щодо Андруховича, у якій згадувалась не лише його розкладницька праця, але й сепаратистські заяви (ще у 2010 році він виступав за від’єднання від України Криму та Донбасу). Як відомо, не покаране зло збільшується, і сьогодні, в умовах війни, стопами Андруховича ідуть його колеги – інші писаки-ліберасти.
Так, 5 березня відомий своїми анти-націоналістичними випадами белетрист Андрій Кокотюха опублікував статейку «Україна повинна на весь світ запропонувати “ДНР” та “ЛНР” незалежність». У ній він дослівно пише наступне: «Сьогодні, після стількох людських жертв, настав час визнати неспроможність держави Україна далі вести цю неоголошену війну. Та разом із визнанням поразки запропонувати так званим “ЛНР” та “ДНР” омріяну та виборену ними самостійність та незалежність від Києва. Причому зробити це так само публічно, як зверталися до ООН та Євросоюзу із проханням направити на Донбас миротворчу військову або поліцейську місію. Питання надання незалежності сепаратистським проросійським “республікам” мусить бути проголосоване на сесії Верховної Ради України».
Повторюся: це написано саме зараз, під час війни!
По-перше, самі слова «настав час визнати неспроможність держави Україна далі вести цю неоголошену війну» в умовах війни є злочинними і аморальними. Це ніщо інше як пораженство.
По-друге, заклик «надати незалежність» – це дія, котра в межах чинного законодавства та й узагалі здорового глузду є кримінальним злочином. Стаття 110 Кримінального кодексу визначає цей злочин як «посягання на територіальну цілісність і недоторканність України», під яким розуміє «умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України… а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій». Санкція статті – позбавлення волі від трьох до п’яти років з конфіскацією.
Кокотюху важко запідозрити в любові до Путіна. Тоді якими мотивами він керується? Виявляється, пропонуючи від’єднати частину українських територій, він… вболіває за мир. Щоправда, визнає, що поданий ним – невизнаним генієм сучасності – рецепт не обов’язково спрацює: «Чи сприятиме це припиненню україно-російської війни та настання миру? Чесно – не факт. Але миру не сприяли ані титанічні зусилля України й Заходу врозумити Путіна, ані особиста участь перших осіб Німеччини та Франції у мінських переговорах, ані згадане прохання ввести миротворчий контингент».
Передусім хочеться сказати не шановному Кокотюсі, що проповідувати мир (абстрактний мир, мир за всяку ціну) під час війни – це аморально. Під час війни суспільство має гуртуватися довкола ідеї ПЕРЕМОГИ. Якщо й говорити про мир, то про український мир, мир по-українськи – про мир, здобутий нашою перемогою. А українському миру дійсно не сприяли ні «титанічні зусилля» задовольнити агресора, ні «особиста участь перших осіб Німеччини та Франції у мінських переговорах» (адже ці особи – фактичні союзники Путіна), ні «прохання ввести миротворчий контингент» (прохання не лише принизливе, але й антидержавне, адже Порошенко сам ще восени запевняв українців, що ніяких миротворців на Донбасі не буде, бо введення миротворців – це відмова від суверенітету на власній території!).
Кокотюха як далекоглядний стратег, який от щойно вийшов зі стану білої гарячки, аби явити світові свою мудрість, пише, що «Потрібний нам та світові політичний ефект буде досягнуто вже самим наміром надати сепаратистам незалежність». Щоправда, який саме «політичний ефект» потрібний «нам» (кому це «нам», до речі?), до кінця не зрозуміло. Напевно – показати Україну недодержавою-«тєрпілою», котра не здатна боронити власні інтереси.
Як бачимо, попри свою зачарованість Заходом, українські ліберасти сьогодні виступають «корисними ідіотами» на службі Путіну та його маріонеткам. Вони деморалізують і дезорієнтують населення, вони пацифікують суспільство, вони сіють в серцях українців пораженство.
Декілька місяців тому дивився відео, де Кокотюха висловлює своє занепокоєння зміцненням націоналістичного руху. Мовляв, це ж тепер націоналісти можуть приїхати з фронту до нього і його колег додому і насильно їх мобілізувати у якості покарання за їхнє вільнодумство і відданість демократичним цінностям. Далі – вивезти на передову, дати автомати і змусити воювати, ризикуючи своїм життям («Лопату йому в зуби, а не автомат!» – зауважив мій побратим). Мені тоді подумалось: нащо ти, лайно, комусь потрібний?! А от зараз мені думається інше. А що буде, якщо мудрагельство Кокотюхи прочитає боєць, який нещодавно втратив товариша чи товаришів? Втратив, проливаючи разом з ними кров за наший, український Донбас?! Думки матеріалізуються, Кокотюхо, думки матеріалізуються…