Січень 2015
З РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ!
Тарас Шевченко писав: *Та не однаково мені, Як Україну злії людe Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять, Ох, не однаково мені.* Після здобуття Незалежності Україну вкотре намагалися приспати. Однак свавілля тих, хто хотів правити нашим народом, врешті-решт призвело до протилежного ефекту – Україна повстала. Повстала обкраденою, дезорієнтованою, штучно розділеною. І в такому стані їй судилося потрапити у вогонь розв’язаної кремлівськими карликами війни. Та попри це, здорові інстинкти самозбереження, бажання жити і самостійно вершити власну долю взяли гору. Україна прокинулася і бореться, надолужує втрачене, торує собі шлях у майбуття.
6 січня 2015 р.
ПОСТМОДЕРНИЙ НЕОЦИНІЗМ, ЙОГО ЖЕРЦІ, РАБИ І ЖЕРТВИ
**У світлі дискусій, котрі розгорілися після оприлюднення заяви “Правого сектора” щодо сумновідомого Юрія Андруховича, публікуємо статтю Петра Іванишина “Постмодерний неоцинізм, його жерці, раби і жертви”. Стаття Іванишина була написана ще в 2007 році і стала класичним текстом, котрий викриває антинаціональну сутність новітніх писак-постмодерністів. ** Гряде неоцинізм. Я в ньому не існую. Ліна Костенко Безпосереднім стимулом для оцінки явища українського постмодернізму стала актуалізація цього явища на шпальтах українських видань. Зокрема у газеті “День”. Ось, наприклад, можна прочитати інтерв’ю із Сергієм Жаданом (“Цілком можливий рімейк “махновщини”…”, 17.11.2007р.), густо ілюстроване шматками текстів цього плодючого харківського автора, який, щоб висловити свої не завжди банальні спостереження, неспроможний чомусь уникнути інтелектуальних лексем “жопа”, “…ня”, “наї…” тощо. А ось інший випадок. Вельми цікавою, злободенною вийшла критична стаття у Назарія Назарова “Бурлеск. Буфонада. Балаганчик…” (2.11.2007р.), присвячену постмодерній презентації. При цьому пригадалася й інформація про те, що у провінційних центрах, зокрема в університетах, відбуваються зустрічі викладачів, студентства і місцевої громади із письменником Юрієм Андруховичем. Ситуація довкола цих зустрічей на прикладі Дрогобича, поведінка гостя, його ідеологія спонукали автора цих рядків запропонувати небайдужому читачеві декілька думок ширшого характеру.
5 січня 2015 р.
НЕ НАЗИВАЙТЕ ЇХ ЗРАДНИКАМИ…
У 2005 році мене дивувало, що Олександра Мороза почали називати «зрадником». Кого зрадив Мороз? – Україну? Народ? Нікого він не зраджував. Він був і є соціалістом, а отже – ворогом України. Так само я не розумію, чому сьогодні називають зрадниками представників нинішнього режиму. Гра у піддавки з Росією, антисоціальна політика, реабілітація «регіоналів», збереження вигідних для олігархії правил гри – чи варто все це називати «зрадою»? На мою думку, ні. Адже зрадити можна тому, чому раніше був вірний. А коли представники нашого істеблішменту особливо переймалися інтересами держави, суспільства, нації як єдності «і мертвих, і живих, і ненароджених»? Я щось такого не пригадую…
3 січня 2015 р.
ЗА НАЦІОНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ! (ЗАЯВА)
У грудні 2014 р. у низці міст Західної України відбулися акції, на котрі в умовах мирного часу можна було б не звертати увагу. Йдеться про зустрічі із сумно відомим у фахових колах івано-франківським літератором Юрієм Андруховичем. Цей не позбавлений таланту чоловік, про що свідчать декотрі його антивладні твори, на жаль, замість розвивати українську літературну традицію та власний письменницький хист, переважно став одним із пропагандистів політичних ідей постмодерного неоцинізму та творцем так званої порнографічної, “генітальної літератури”. Можливо, такі явища, породжені політичною ідеологією лібералізму, не надто шкодять державним західним націям, однак для духовно пошкодженої тривалою російсько-комуністичною окупацією України вони мали і мають винятково руйнівні наслідки.
3 січня 2015 р.
«І ДОБРОВОЛЬЦІ, І ВОЯКИ ЗБРОЙНИХ СИЛ ХОЧУТЬ НАРЕШТІ ЗВІЛЬНИТИ ДОНЕЦЬК» – АНДРІЙ СТЕМПІЦЬКИЙ
Головний командир ВО “Тризуб” ім. С. Бандери, командир Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор» Андрій Стемпіцький у короткому інтерв’ю з нашим журналістом розповів про нинішню ситуацію на фронті і зробив прогноз щодо подальшого розгортання подій на сході країни. За його словами, ігри в перемир’я з боку української влади ускладнюють ситуацію на фронті. Так, у селищі Піски заборона застосовувати артилерію призводить до того, що російська сторона, відчуваючи безкарність, починає активніше тиснути на українські позиції – працюють їхні снайпери, регулярно здійснюються вилазки диверсійно-розвідувальних груп противника. Періодично обстрілюється Донецький аеропорт. В свою чергу проросійські сили активно застосовують артилерійський та мінометний вогонь проти українських сил.
3 січня 2015 р.