НЕ НАЗИВАЙТЕ ЇХ ЗРАДНИКАМИ…
У 2005 році мене дивувало, що Олександра Мороза почали називати «зрадником». Кого зрадив Мороз? – Україну? Народ? Нікого він не зраджував. Він був і є соціалістом, а отже – ворогом України.
Так само я не розумію, чому сьогодні називають зрадниками представників нинішнього режиму.
Гра у піддавки з Росією, антисоціальна політика, реабілітація «регіоналів», збереження вигідних для олігархії правил гри – чи варто все це називати «зрадою»? На мою думку, ні. Адже зрадити можна тому, чому раніше був вірний. А коли представники нашого істеблішменту особливо переймалися інтересами держави, суспільства, нації як єдності «і мертвих, і живих, і ненароджених»? Я щось такого не пригадую…
Ні той, кого обрали 25 травня, ні більшість із тих, кого обрали 26 жовтня не є зрадниками. Зрадником може стати патріот. Зрадником може стати націоналіст (тоді він автоматично перестане бути націоналістом). Зрадником може стати та людина, яка йде в політику, аби служити власній Батьківщині. Якщо людина сповідує високі ідеали, ставить добро народу понад свої власні інтереси, а потім стає «такою як усі» – тоді вона дійсно зраджує. Зраджує в першу чергу себе. А серед основної маси нинішнього політикуму зраджувати себе не прийнято. Особливо не прийнято зраджувати власний бізнес і власну безпринципність.
Так, – скаже дехто, – але вони зрадили своїх виборців: перед виборами обіцяли одне, а діють зовсім інакше. Одначе той, хто так думає, знову помиляється. Це не зрада – це вірність обраному способу життя. В умовах сучасної кримінально-олігархічної системи кожні вибори – це «розвод для лохів». Все просто: вклав гроші в роботу політтехнологів, піарників, заставив всю Україну (як варіант – свій виборчий округ) біл-бордами, надрукував сотні тон агітаційної макулатури, купив ефіри на телебаченні. А найважливіше – наобіцяв людям того, що, на думку соціологів і тих же політтехнологів, вони хочуть почути. Як пощастить – ти вже біля владного корита. Обіцянки? – А навіщо їх виконувати? Адже ти йшов до влади не для цього. Думка виборців? Вони – це всього лиш «лохи», яких можна буде вкотре розвести за допомогою перевірених методів…
Скажіть, чи варто називати зрадником шахрая? Ні, адже він нікого не зраджує – він просто вводить в оману, аби нажитися. Так само і наші політики.
Дориваючись до владного корита, політики не зраджують – вони захищають свої інтереси або інтереси свого клану. Олігарх, котрий розпродує державні інтереси, не зраджує – він просто за звичкою займається ґешефтом. В цьому полягає його сутність.
Звісно, бажання бачити порядних політиків цілком природне. Пересічний громадянин має право бажати, аби у владних кріслах від голови сільради до президента сиділи патріоти і професіонали, котрі розглядатимуть своє владне становище не як інструмент збагачення та задоволення амбіцій, а як можливість служити народу. Та наразі ситуація інакша. За таких умов потрібно не тішити себе ілюзіями і тверезо дивитися на дійсність.
Нинішня політична система є антиукраїнською і антинародною. Допоки немає можливості усунути її революційним шляхом, на неї потрібно тиснути, убезпечуючи суспільство та державу від її деструктивної діяльності і змушуючи її діяти на користь народу. Коли ж ця система революційним шляхом буде усунена, а на її місці утвердиться система національного народовладдя, то в одну мить ми все одно не досягнемо ідеалу – необхідним буде подальший контроль над представниками влади всіх рівнів. І лише так, крок за кроком, рік за роком, ми зможемо виховати нову політичну еліту. Можливо, серед тієї еліти будуть і зрадники, і їх необхідно буде карати як зрадників. Нині ж ми повинні розуміти, що нашою країною правлять не зрадники, а представники режиму внутрішньої окупації.