Листопад 2014
ВНУТРІШНЯ ВІЙНА ПРОТИ НАШОГО НАРОДУ
Мільйони українців, які могли б жити, розбудовувати і захищати свою країну, були вбиті в утробі матері. Інколи говорять, що причиною більшості абортів є погане матеріальне забезпечення батьків. Але насправді ситуація набагато складніша. Головною ж причиною абортів, на мою думку, є те, що людям нав’язали хибні погляди, зокрема думку про те, що вбивство беззахисної ненародженої дитини не є вбивством. Аборти – це глобальна проблема, наслідок того, що людство відійшло від Божого Закону. Проте особливим чином проблема абортів зачіпає нашу країну. Україна – це найбільша європейська країна з чудовим ресурсним потенціалом. Україні потрібно багато населення, але воно повинно бути якісним, адже окрім того, що народжуваність падає, також народжується багато розумово і фізично неповносправних дітей. Звичайно, після декількох абортів, куріння, пиятики репродуктивна система жінки вже порушена і ушкоджена, тому у більшості випадків народжуються нездорові дітки. Не говорячи вже про ті випадки, коли жінка після аборту назавжди позбувається можливості завагітніти.
30 листопада 2014 р.
ЩО ТАКЕ НАЦІОНАЛЬНА ДЕРЖАВА?
Ми – не популісти, і тому не обіцяємо «покращити ваше життя вже сьогодні». Ми – не утопісти, і тому не обіцяємо побудувати рай на землі (на кшталт «світлого майбутнього комунізму»). Ми – націоналісти, і ми боремося за власну національну державу. Національна держава – це не панацея від усіх хвороб і не миттєве вирішення усіх проблем. Проте лише створення української національної держави зможе стати передумовою вирішення основних проблем, із якими зіткнулася українська нація.
28 листопада 2014 р.
ДМИТРО ЯРОШ: «ЦІЄЇ ВІЙНИ НЕ БУЛО Б, ЯКБИ ВОЄННИЙ СТАН ЗАПРОВАДИЛИ ЩЕ У КВІТНІ»
У Луцькому військовому госпіталі Дмитро Ярош провідав ковельчанина, бійця Добровольчого українського корпусу Павла Козбана на псевдо Дантес, пораненого під час оборони донецького аеропорту. Хлопець попросив лікарів уранці зробити йому операцію, щоб увечері, вже відійшовши від наркозу, зустрітися з керівником «Правого сектору». Розмова була нетривалою. Дмитро Ярош передав важелезний пакет із подарунками, побажав швидкого одужання Павлу, який запевнив, що неодмінно повернеться на фронт. У дворі поспілкуватися з Дмитром Ярошем зібралися поранені бійці, що лікуються в госпіталі. Розповідали йому про свої переживання, скаржилися на недолугі дії військового керівництва, цікавилися найближчими планами. А коли наприкінці зустрічі один із них несміливо запитав, як він ставиться до солдатів, які не хочуть знову їхати на Схід, і чи вважає їх дезертирами, то почув у відповідь від лідера «Правого сектору» таке:
27 листопада 2014 р.
В ПОШУКАХ УКРАЇНСЬКОЇ КУБАНІ
Президент Росії Володимир Путін приводом для агресії в Україну обрав «захист російськомовного населення» від «фашистської чуми та етнічних чисток». Звісно, як ми знаємо, привід був більш ніж надуманий. А от українська влада в свою чергу про захист українців, які проживають закордоном, якщо і згадує, то виключно тоді, коли це стає вигідно в електоральному плані. Навіть тоді, коли українській громаді в тій чи іншій країні світу загрожує розправа з боку тамтешнього режиму.
26 листопада 2014 р.
РЕВАНШ ПРИСТОСУВАНЦІВ
Позачергові парламентські вибори 26 жовтня 2014 року для багатьох пересічних людей і навіть для фахівців-аналітиків стали певним розчаруванням. Здавалося б, після героїчної перемоги Майдану у лютому 2014 року, після ганебної втечі Януковича та його найближчого оточення, після деморалізації регіоналів та комуністів як найбільш впливових та одіозних антиукраїнських сил, після розгортання явної російської агресії, що вже завершилася окупацією Криму та Донбасу, та потужного піднесення українського патріотизму – націоналістичні партії та самовисуванці мали б отримати, якщо не більшість, то принаймні відчутний приріст у новій Верховній Раді. Однак, на жаль, цього не сталося.
24 листопада 2014 р.
ПРОЩАННЯ З ПОБРАТИМОМ
Ніч. Увесь батальйон вишикуваний на плацу. Попереду – стільці для домовини. Прощання з побратимом, що загинув в бою. В бою за Україну. Напруженість і тиша. На обличчях бійців – суворість і непорушність. В очах – різкий холод. Усі чекають. Збоку від загального строю – група, що даватиме траурний салют – постріли чергою в небо. Останні звуки зброї для побратима. «Загинув в бою – з боєм піде в рай» - скаже комбат перед салютом.
24 листопада 2014 р.
РЕВОЛЮЦІЯ CONTRA «ЄВРОМАЙДАН»
Націоналісти, відігравши ключову роль у поваленні режиму Януковича, програли битву за визначення змісту протестного руху. Грубо кажучи, націоналістами була програна битва за назви. З самого початку Майдану його «діджеї» намагалися спрямувати протести виключно у русло підтримки євроінтеграційної політики. Значною мірою їм це вдавалося. На «аполітичному Майдані», котрим керувала Руслана Лижичко, навіть гасло «Банду геть!» вважалося провокацією. Лише після розгону Майдану в ніч на 30 листопада «діджеям» *a la *Лижичко вже не вдавалось обмежити дискурс протесту виключно євроінтеграційною риторикою, адже на перше місце вийшла ненависть до чинної влади на чолі з Януковичем. Проте маркери були розставлені, і протягом тривалого часу протестному руху судилося перебувати в силовому полі концепції «Євромайдану», а справжнім революціонерам – носити ярлик «провокаторів».
21 листопада 2014 р.
РОЗМОВИ ПРО НЕОБХІДНІСТЬ ЗДАЧІ ДОНБАСУ – ЦЕ ПРАЦЯ НА КОРИСТЬ НАШИХ ВОРОГІВ (АНАЛІТИЧНИЙ КОМЕНТАР «ПРАВОГО СЕКТОРА»)
Протягом останніх трьох місяців в українському інформаційному просторі з’явилося чимало повідомлень про те, що Україні варто відмовитися від Донбасу. Можна зробити припущення, що частково такі «інформаційні вливання» були замовлені чинним режимом, котрий хоче виправдати перед суспільством свою, м’яко кажучи, непослідовну політику по відношенні до держави-агресора. Проте частина з них – це плід безідейності і світоглядної гнилизни людей, котрі наповнюють наш інформаційний простір. Риторика тих, хто виступає за здачу Донбасу, часом різниться. Інколи звучать відверто капітулянтські розмови про неможливість чинити воєнний опір Росії. Інколи просто говорять про нелояльність населення Донбасу до України. Найабсурднішими є тези про те, що Донбас потрібно віддати Росії, бо… тамтешнє населення не підтримує ідею вступу до ЄС (ніби вступ до ЄС – це наша національна ідея, самоціль, яку підтримує більшість українського населення).
19 листопада 2014 р.
СУМНІВНЕ НАВЕРНЕННЯ, АБО ЧИ З’ЯВИТЬСЯ В УКРАЇНЦІВ ПОЧУТТЯ ГІДНОСТІ?
Майдан 2013-14 років приніс чимало позитивних змін і певною мірою оздоровив українське суспільство. Ще більше наше суспільство оздоровила поточна московсько-українська війна. Сьогодні є звичною ситуація, коли люди, які ще донедавна демонстрували байдужість до національного життя, перейнялися долею країни і готові за неї померти. Проте не варто закривати очі на те, що зміни, які відбулися, заохотили явище пристосуванства. Люди, позбавлені принциповості, легко перефарбовуються, змінюють риторику. Одначе, змінивши прапори, вони залишаються такою ж самою тремтячою худобою, як і були. Значною мірою це зауваження стосується керівників-бюджетників. Я маю товариша, котрий працював у одному з провінційних музеїв. Починаючи з кінця листопада 2013 року, директорка цього музею ревно слідкувала за тим, аби її підопічні не ходили на акції протесту і не виявляли своїх антирежимних настроїв (зрештою, більшість її підопічних таких настоїв і не мали, допоки вони – себто настрої – не стали популярними). Звісно, мій товариш на цю ревність відповідав нонконформізмом (по-перше, це для нього звично, по-друге – він і так планував звільнятися, тож не боявся втратити роботу). Не буду переповідати, з яким натхненням директорка музею захищала Януковича. Суть у самих змінах: наприкінці лютого, уже після втечі Януковича, вона попросила у мого товариша… каску і деякі інші атрибути акцій протесту. Мовляв, потрібно наповнювати експозицію, котра буде присвячена «Революції Гідності». Влада змінилася – потрібно міняти прапор…
14 листопада 2014 р.
ПІДСВІДОМА НЕНАВИСТЬ ДО УКРАЇНЦІВ. МАЛЕНЬКА ІСТОРІЯ З ЛУГАНСЬКОГО СЕЛА
*Примітка Редакції: Сьогодення знає не один приклад вдалої інтеграції етнічних росіян в українське суспільство. Одначе це не заперечує змальовану автором ситуацію. Аби росіяни, що мешкають в Україні, стали повноцінними громадянами нашої держави, а між українським та російським народами встановилися добросусідські відносини, сама російська нація має пройти катарсис через остаточне зруйнування власної імперії. Лише зруйнування московської імперії і відновлення за Києвом статусу гегемона у Центрально-Східній Європі зможуть гармонізувати міждержавну і міжетнічну ситуацію і встановити природний порядок речей. ***
12 листопада 2014 р.
ПРО ЗВУКИ ПЕРЕМИР’Я І МІНСЬКІ ДОМОВЛЕНОСТІ
Пропонуємо нашим читачам матеріал, підготовлений відомою журналісткою, а нині – бійцем ДУК Оленою Білозерською. Звісно, це лише одна з версій, що пояснюють нинішню парадоксальну ситуацію навколо українсько-московської війни. Проте думки п. Олени здаються доволі переконливими. Тим паче, написані вони не в теплому, комфортному і, головне, безпечному кабінеті якогось продажного «експерта», а на передовій – там, де свист мін і близькість смерті нерідко допомагає краще проаналізувати навколишню дійсність.
10 листопада 2014 р.
АЛЕ Є ОДНЕ «АЛЕ». АБО РЕКЛАМА ГЕНДЕРИЗМУ ЧЕРЕЗ ПОЛІТИЧНІ ШОУ
Минулої суботи, у день спомину св. Дмитра, стрічки новин українських інформаційних видань пістрявіли фразами з інтерв’ю Джорджа Сороса. Саме ж інтерв’ю фрагментами продемонстрували у програмі «Шустер Live » (від 7 листопада 2014 року). Інтерв’ю, як інтерв’ю суспільно-політичного характеру, яке нібито не має жодного стосунку до релігії. Мудрі, дипломатичні висловлювання відомого фінансового спекулянта, який купу своїх грошей вкладає у доброчинність. Нова Україна, боротьба проти московитської агресії, реформи… Супер. Такий класний дядько той Сорос!
10 листопада 2014 р.
ПАМ’ЯТІ ПОБРАТИМА…
Із сьомим днем листопада у більшості українських націоналістів пов’язано багато спогадів. Знесення «памятніков Лєніна» та інших більшовицьких капищ, атаки на комуністичні кубла-«офіси», сутички з комуняками на вулицях та площах українських міст. Якщо ти націоналіст, і на календарі сьоме листопада, ти знаєш, що сьогодні свята українська земля має ороситися кров’ю хоч кількох необільшовицьких покидьків… Особисто для мене найяскравіші спогади, пов’язані з сьомим листопада, стосуються подій у Львові у 2009 році. Ми готувалися до протидії більшовицькому збіговиську класичними силовими методами. В цей самий час друг Орест… домовлявся про виступ на мітингу. Представившись представником «камсамольскай ячєйкі» з Кривого Рогу, друг Орест увійшов в довіру до організаторів збіговиська і пройшов на сцену. Тоді, коли настав умовний час «Ч», і ми почали «гасити» комуняк, Орест давав прочуханки «сановитим» комунякам на сцені… Акція виявилася феєричною, хоч, щоправда, Оресту тоді зламали ногу.
7 листопада 2014 р.
Неоманіхейство як сутнісна риса лібералістичної дійсності
В одному зі своїх трактатів іспанський мислитель-традиціоналіст Хуан Доносо Кортес (1809-1853 рр.) зробив цікаві зауваження щодо ідей, котрі руйнували традиційне європейське суспільство. «Серед нинішніх хибних думок, – пише Кортес, – немає жодної, котру не можна було б вивести з єресі. Серед сучасних різновидів єресі немає жодного, котрого не можна було б віднести до іншого, раніше засудженого Церквою». Зауваження Кортеса цілком стосується такого явища сучасної емпіричної та ідейної дійсності як неоманіхейство.
2 листопада 2014 р.
Як молитися на війні?
Говорять, що на війні атеїстів не буває. Звісно, це, певною мірою, перебільшення. Одначе постійна близькість смерті і справді змушує багатьох звертатися з проханнями до Неба. З духовної точки зору, війна, з-поміж усього іншого, дарує людині шанс духовного вдосконалення. Це стосується як тих, хто прийшов на війну віруючим, так і тих, хто чи не вперше помолився під час артилерійського обстрілу. І перші, і другі повинні намагатися стати на війні кращими, аніж були до цього.
1 листопада 2014 р.