Бути справжнім Христовим воїном
Кожен, хто має елементарний ідеологічний рівень, розуміє, що український націоналізм без християнства неможливий. Однак розуміти замало – потрібно цим жити. Можна говорити, що найвищими цінностями є Бог, Україна, Свобода. Можна носити на своїх шевронах Хрестомеч. Проте цього замало – потрібно вести по-справжньому християнське життя. Степан Бандера навчав, що метою людського життя (в тому числі й націоналістичної боротьби) є наближення до Бога. Також він особливо наголошував, що ОУН не лише визнає власний християнський характер, але й сприяє розвитку релігійного життя власних членів. Про це ми не маємо права забувати. Одначе ми повинні пам’ятати й наступне: для того, щоб стати християнином, необхідне свідоме бажання і наполегливість.
Кожен християнин уже за визначенням є воїном Христовим. Це не залежить від статі або роду занять. Кожен, хто належить до правдивого, традиційного християнства, отримує таїнство миропомазання або ж конфірмації (християни східного обряду отримують його відразу після хрещення, римо-католики – у більш дорослому віці, напередодні першої сповіді). Священик або єпископ кладе «печать Духа Святого», помазує християнина миром, аби той став воїном Христовим і вів духовну боротьбу за власну душу.
Одначе ми, націоналісти, повинні бути воїнами Христовими і в специфічному сенсі – боротися не лише мечем духовним, але й мечем залізним. Зараз у світі майже не залишилося християнських держав. Правовим системам і політичним силам сучасних країн (в тому числі й України) байдужі християнські принципи. Їм також досить часто є байдужими національні інтереси і, врешті-решт, здоровий глузд. Тому у нинішніх умовах держава втрачає власну легітимність. Натомість таку легітимність здобувають ті, хто повстають у боротьбі за Правду. Це цілком стосується і нас, українських націоналістів-революціонерів. За умов відсутності повноцінної держави ми покликані захищати і національні інтереси, і сам Закон Божий. Сьогодні ми у складі Добровольчого Українського Корпусу та інших підрозділів захищаємо Україну від московських загарбників. Завтра, якщо дасть Бог, на наші плечі ляже обов’язок продовження революційної боротьби. Якщо ми «ривком» не здобудемо омріяну Українську Самостійну Соборну Державу, доведеться так само, як і раніше вести перманентну боротьбу проти ворогів Бога і нації (наприклад, проти «демократизаторів» з їхніми гей-парадами, гендерними теоріями та іншим безумством).
Нищити путінську наволоч або розганяти гей-паради – це добра і побожна справа, достойна Христових воїнів. Проте для того, щоб бути справжнім Христовим воїном, усього цього недостатньо. Спочатку потрібно перемогти себе і аж потім братися за захист Правди у ширшому масштабі.
Неможливо бути християнином, Христовим воїном і при цьому переступати через основоположні християнські принципи і не вести духовного життя. Неможливо бути християнином, якщо ти регулярно не ходиш до церкви, не молишся, не сповідаєшся й не приступаєш до Святих Тайн. Якщо ти не робиш усього цього – ти самозванець і, зрештою, звичайнісінький клоун, але аж ніяк не християнин.
Те ж саме стосується і дотримання християнських моральних принципів. Особливо це стосується моралі статевого життя. Який сенс у тому, що ти, як уже говорилося, взяв участь у розгоні гей-параду (або акції якихось «шавок»), якщо ти у власному житті, маючи природню, гетеросексуальну орієнтацію, не ведеш християнського життя? Маєш дівчину? Подумай, чи це та жінка, з якою ти готовий прожити все життя. Якщо та – нехай вона стане твоєю нареченою, і тоді стався до неї як до нареченої, а не якоїсь повії, єдина функція якої – приносити гріховну фізичну втіху. Ти боїшся, що, дотримуючись у особистому житті християнських принципів, станеш смішним для своїх знайомих? Так, боятися природно, але сучасні уявлення про «норму» є збоченими. І якщо ти дозволяєш цьому страху взяти верх над собою, то знай, що ти – не чоловік, а нікчемний слабак.
Сучасність має збочене уявлення про норми чоловічої поведінки та самої чоловічої сутності. Те, що нав’язує нам телебачення або вулиця – це всього лиш карикатура на чоловіка. Розпусний, сексуально нестриманий чоловік – це аж ніяк не успішний чоловік, а всього лиш душевний педераст. Чоловік покликаний бути сильним, сконцентрованим, вольовим, вірним. Як ти можеш бути вірним Ідеї та Батьківщині, якщо не можеш бути вірним одній жінці? Так, сексуальний потяг – це прояв нашої природи, однак Бог, обдаровуючи нас даром сексуальності, не зробив сексуальний потяг нездоланним. Це лиш нинішня культура переконує нас, що статеве життя – це не фізичний вияв кохання між одруженими чоловіком та дружиною, а якась фізіологічна потреба на кшталт споживання їжі чи відвідин туалету. Подумай, що краще: знайти порядну жінку, одружитися і жити повноцінним життям чи жити життям худоби, життям раба? Якщо ти так узалежнений від думки оточення та того, що є для нього «нормою», уяви, що років через двадцять «норми» зміняться. Якщо «нормою», наприклад, стане так звана «бісексуальність», то чи хотів би ти, щоб твій син в ім’я хорошої думки з боку оточуючих став збоченцем?!
Сьогодні серед численних добровольців є досить різні люди. Не всі з них є християнами й націоналістами. Чимало з них – це звичайні громадяни, у котрих проснувся голос патріотизму і жертовності. Коли гине наш побратим, котрий не був практикуючим християнином, ми можемо уповати на Боже милосердя і сподіватися, що Господь прийме до Себе цю душу з огляду на її жертовність. Проте яке оправдання буде нам, якщо ми загинемо, так і не ставши добрими християнами? Ми ж бо мали достатньо часу для навернення. Ми ж бо, на відміну від багатьох, не перебуваємо в стані «святого незнання». Кому багато дано – з того багато запитають.
Кожен воїн повинен знати, які стратегічні, тактичні й оперативні цілі стоять перед його військом. Коли тебе відвезуть у невідому місцевість, нічого суттєво не пояснять і просто скажуть охороняти якийсь об’єкт, у тебе буде менше мотивації, аніж тоді, коли ти орієнтуватимешся в ситуації. Хто був на передовій, той знає, що чимало армійців деморалізовані або не мають достатньої мотивації. Чим це пояснюється? З-поміж усього іншого, тим, що вони не бачать далеких обріїв, не мають великої мети. Ми прагнемо не просто звільнити Донбас, але й повернути Крим. Ми прагнемо не лише відбити атаку зовнішнього ворога, але й перемогти ворога внутрішнього – нинішню антиукраїнську олігархічну систему. Не кожен армієць прагне того ж самого, що і ми. Проте ми повинні розуміти і те, що головною стратегією нашого життя є здобуття Царства Небесного. Така стратегія повинна освячувати і наші щоденні клопоти та негаразди, і нашу жертовність на фронті, і нашу не раз рутинну, але таку потрібну діяльність в тилу. А щоб здобути Царство Небесне, ми повинні не лише виконувати власні націоналістичні обов’язки, але й жити справжнім християнським життям. У цьому вся суть нашої боротьби.