Жовтень 2014
РУСЬ-УКРАЇНА І ЕТНІЧНИЙ МОСКОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ
Протягом тривалого періоду часу український націоналізм мав принципове антимосковське спрямування – не просто антиімперське, а саме антимосковське. Звісно, в історії українського націоналізму досить важко знайти категоричне заперечення права росіян на власну національну державу або ж якусь надмірну, патологічну ненависть до цього народу. Одначе «московське питання» переважним чином зводилося саме до загальної антиросійської налаштованості – образ ворога бачився не просто в якомусь «абстрактному» імперіалізмі, а в конкретній нації, етнічні землі якої лежать на північний схід від України. Для такого бачення «московського питання» існували об’єктивні, цілком закономірні підстави.
31 жовтня 2014 р.
ПЕТРО ІВАНИШИН: «“ПРАВОМУ СЕКТОРУ” ВАРТО ТВЕРДО СТОЯТИ НА ПОЗИЦІЯХ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ»
Пропонуємо до уваги наших читачів інтерв’ю з Петром Іванишином, взяте напередодні парламентських виборів. Професор Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Петро Іванишин балотується до Верховної Ради України. Він іде за політичним списком політичної сили «Правий сектор». Пане Петре, як Ви зважились балотуватися до Верховної Ради України? Це сталось цілком несподівано. Я був запрошений на з’їзд «Правого сектору», що відбувався на базі Добровольчого Українського Корпусу, як консультант з ідеологічних питань. На місці зʼясувалось, що партія вирішила піти на вибори не лише по окремих мажоритарних округах, а й списком. Провідник Дмитро Ярош запропонував увійти в першу десятку, щоб підтримати тих бойових побратимів, котрі складають основу списку і разом реалізувати нашу націоналістичну програму. Хоча моєю мрією ніколи не було стати депутатом якогось рівня чи членом якоїсь партії (навіть найкращої, тому я й зараз безпартійний), його аргументи виявились переконливими для мене, особливо в контексті того, що чимало активного членства загинуло у боях із терористами та російськими окупантами, а ще більше – поранено. Сподіваюсь, партійні та громадські структури «Правого сектору» будуть розвиватись, вони швидко поповняться більш здатними до партійної роботи людьми, і тоді я зможу знову повернутися до своїх звичних справ: наукової роботи, викладацької діяльності, політичної аналітики.
31 жовтня 2014 р.
ДЕНЬ УСІХ СВЯТИХ ЧИ БАЛ ДЕМОНІВ?
Для католика перше листопада, це день, коли Церква згадує усіх святих, а наступного дня – усіх померлих. Відповідно, вихідні то чи будень, потрібно знайти час, щоб у ці дні прийти на Святу Літургію й відвідати могили померлих рідних та близьких. Натомість маскарад, що відбувається в ніч напередодні, викликає у віруючих людей неоднозначну реакцію: розпатлані, розмальовані демони, відьми й привиди «літають» вулицями. Бабці лякаються, проте, молодше покоління зовсім не проти долучитися до цього шабашу.
31 жовтня 2014 р.
МАНІФЕСТ ВОСКРЕСЛОЇ ІДЕОЛОГІЇ
Вітри псевдоісторії, що розносили зелені банкноти пустелею нігілізму, не вірили у моє повернення. Та я повернулася – на зло всім тим, хто вважав мене анахронізмом, думав, що я непотрібна, чи банально не здогадувався про моє існування. Я воскресла клубками чорного диму, що піднімався з вулиці Грушевського, вибухами гранат я прокричала, що не просто живу, але й переживу тих, хто хотів мене похоронити. Лібералізм, цей жахливий виплодок Батька Брехні, намагався переконати все людство, що я – Ідеологія – померла. Він, будучи купкою дегенеративних ідей, будучи хворобливою пухлиною, що постійно мутує, став вважатися нормою, базисом, парадигмою. Він розчинився своїм смородом у нашій реальності, він сам став реальністю. І, маючи страх перед конкуренцією, сказав, що доба ідеологій пройшла. Та ось я стою перед вами, вишиковуюся новою лавою добровольців і кажу вам, що жива. Беру до рук АК-74, щоби дзвінкими чергами сповістити про своє повернення, клацаю діоптром РПГ-18, щоби пробити стіну оманливої «реальності».
19 жовтня 2014 р.
«ПО НАМ ЛУПЛЯТЬ “ГРАДИ”, А МИ ГОВОРИМО ПРО ПЕРЕМИР’Я» – ДОБРОВОЛЕЦЬ
*Далеко не всі добровольці Добровольчого Українського Корпусу **«*Правий сектор» мали відношення до військової справи до початку буремних подій на Сході України. Приміром, Олексій Бик у мирний час працював журналістом у Києві. Але в липні вступив до лав Добровольчого Українського Корпусу і швидко заслужив довіру та повагу побратимів. Олексій каже, що так і не розповів мамі про свою пряму участь у захисті нашої держави, аби та не хвилювалася. А ось діти – їх в Олексія двоє – все знають та пишаються батьком.
19 жовтня 2014 р.
ДУМКИ З ПЕРЕДОВОЇ
На перший погляд Донецький аеропорт справляє гнітюче враження. Реально там лишилися одні розвалини, а довкола – марсіанська поверхня. Військові 79-ї і 95-ї бригади ВДВ та бійці 5-го окремого батальйону ДУК ПС знаходяться в неймовірно важких умовах, мало придатних для повноцінної оборони. Не дивлячись на повну «Ж», хлопці тримають оборону на вищому рівні. При тому всьому «Правий сектор» задає градус позитиву, своєрідного оптимізму серед військових. Солдати дивляться на наших бійців, і просто не розуміють, як їм вдається так триматись! Як вдається грати на гітарі при мінометному обстрілі, жартувати під час того, як лупить «Град». Думають, що ми божевільні. Але це не дає нікому опустити руки. Бойовий дух на гідному рівні. Наші добровольці стають професійними солдатами. Тому там, де на передовій є наші бійці, військові кажуть, що якщо піде «Правий сектор», то підуть і вони.
16 жовтня 2014 р.
СУСПІЛЬСТВО ПЕРЕД НАМИ ТАК І НЕ ВИБАЧИЛОСЯ…
Той, хто говорить, що наше суспільство радикально змінилося, дуже сильно помиляється. Воно змінилося, але лише частково. І по багатьох параметрах воно є не кращим, аніж рік тому. Першого грудня минулого року націоналістична молодь спробувала спрямувати рух подій у революційному напрямку. Ми відновили контроль над Майданом, зайняли КМДА та Будинок профспілок, пішли на штурм Адміністрації Президента. Нас усіляко зупиняли лідери опозиції включно з Порошенком. Саме цей олігарх найбільше спричинився до протидії революціонерам на Банковій. Проте ми зробили все, що могли зробити.
15 жовтня 2014 р.
ПРИВІТАННЯ ГОЛОВНОГО КОМАНДИРА ВО «ТРИЗУБ» ІМ. СТЕПАНА БАНДЕРИ АНДРІЯ СТЕМПІЦЬКОГО З НАГОДИ СВЯТА ПОКРОВИ
14 жовтня є святом усього українського народу. Але для нас, членів ВО «Тризуб» ім. С. Бандери, воно має особливий сенс. По-перше, як і для всіх інших християн України, це релігійне свято – день Покрови Пресвятої Богородиці. У цей день ми маємо ще раз усвідомити священний характер нашої боротьби, подякувати Господу Богу та Пресвятій Діві за Їхнє милосердя, а також усвідомити власну відповідальність перед Небом – зрозуміти, що благу справу можна робити лише чистими руками.
14 жовтня 2014 р.
ПЕРСПЕКТИВИ ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ «ПРАВИЙ СЕКТОР» У СИСТЕМІ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІСТИЧНОГО РУХУ
Український націоналістичний рух формувався на виразно антипартійних принципах, маючи за ідеал таку форму власної самоорганізації як орден. Партія за своєю природою була глибоко чужою як світоглядним і програмовим засадам націоналістичного руху, так і прагматичним обставинам національно-визвольної боротьби. Націоналізм формувався як рух, ворожий принципам ліберальної демократії, парламентаризму та капіталізму. Відповідно, явище партій було чужим для націоналізму як елемент парламентської системи, а також інститут, що відображає внутрішньонаціональну боротьбу між представниками різних суспільних груп (етимологічно слово «партія» – від лат. pars, фр. partie, що значить «частина» – вказує на політичне виражання інтересів певної суспільної групи, а не національної спільноти в цілому). Водночас необхідність будування ордену, а не партії диктували умови, в яких українська нація опинилася у міжвоєнний час. Україна була розділена між чотирма державами, більша частина її земель була окупована більшовицькою Москвою. Аби протистояти численним ворогам і боротися за ідеал національного визволення, націоналістам потрібно було об’єднатися не в парламентську партію, а в організацію, що характеризувалася законспірованістю, дисципліною, а також високим рівнем фанатизму і догматизму власного членства.
12 жовтня 2014 р.
З ЯКИМ ПРИЦІЛОМ ОБИРАТИ?
Прикро, але більшість українців на кожних виборах і, очевидно, тепер будуть керуватися замість принципових критеріїв псевдокритеріями. А саме: емоційним – це коли віддають свої голоси яскравим лідерам, незважаючи на те, які ідеї і яких людей цей лідер веде (приклади – В. Кличко, О. Ляшко, Ю. Тимошенко); популістським – це коли віддають голоси щедрим обіцяльникам (у цьому вправлялися майже всі); «блоковим» – це коли голосують за тих, хто обіцяє увести Україну у якийсь зовнішній блок держав, де на нашу країну чекає «повне щастя» (зараз всі ліберальні партії наввипередки обіцяють «щастя» в Євросоюзі, недавно група ліво-кримінальних партій обіцяла «щастя» в Євразійському союзі).
12 жовтня 2014 р.
З ПУТІНИМ ЧИ БЕЗ НЬОГО — ОДНАКОВО...
Настанова на те, що проти України воює не московський народ, а лише злочинний “путінський режим”, і варто лише позбутися кремлівського карлика, як усе налагодиться між “братніми народами” — омана. У які б державні шати не одягалися московський імпреалізм і пануюча серед московитів ідея месіанства, якими б “ізмами” не прикривалися, вони завжди будуть вороже ставитися до спроб інших народів самостійно вести своє державне і національне буття. Степан Бандера був прекрасним аналітиком, далекоглядним стратегом і теоретиком національно-визвольних змагань, тож неодноразово писав про цю проблему. У праці “З москалями нема спільної мови”, опублікованій в 1952 році, Провідник Організації Українських Націоналістів писав: “Історичний досвід переконливо повчає нас, що Росія при всіх внутрішніх перемінах ніколи не зміняла, ні не послаблювала свого імперіялізму – гону загарбувати, визискувати й нищити інші народи, зокрема український. В наслідок національного поневолення Україна, як теж інші народи в такому ж становищі зазнали саме найгірших лих, з-поміж усіх тих, що ними відзначалась кожна доцьогочасна московська державно-політична і суспільна система. Кожний режим московської тюрми народів зосереджував свої сили, всі найжорстокіші засоби для того, щоб втримати та закріпити поневолення, пограбування і нищення України й інших народів. Московський нарід не тільки не протиставився тому, але в цілому був і залишився носієм цього імперіялізму. Ривалізуючі за владу системи і сили в Росії, намагаючись з’єднати собі симпатії більшости московського народу і плямуючи непопулярні риси противника, завжди суперничали між собою в тому, хто з них здобуде більше для російського імперіялізму. Кожна московська держава, як царська, так демократична і большевицька, завжди послуговувались підступом і віроломністю супроти України й інших народів, і кожну форму союзу перетворювала в найжахливіше поневолення. Отже, ворогом був не тільки даний режим – царський, чи большевицький, не тільки державна і суспільна система, а сама московська нація, навіжена бісами імперіялізму, жадобою бути все більшою, могутнішою, багатішою, але не власним ростом, а коштом поневолення інших народів, їх пограбуванням і всмоктуванням у себе”.
12 жовтня 2014 р.
ВИБОРИ-2014: МІЖ ПЕРЕМОГОЮ І РЕВАНШЕМ
Проблема аналізу політичних сил та персон – це передусім проблема застосування тих чи інших критеріїв. Традиційно Науково-ідеолоігчний центр ім. Д.Донцова застосовує основні, внутрішньополітичні критерії, до яких відносяться: сповідувана політична ідеологія, базовий світогляд, конкретні результати попередньої політичної (чи хоча б громадської) діяльності, застосування тих чи інших піар-технологій, характер діалогу із громадою та ін. Пригадаємо, що найосновнішим із політичних критеріїв, котрий визначає всі наступні, є критерій національної ідеї. Згідно з ним оцінка політика чи політичної сили відбувається через відповідь на питання: наскільки вони готові реалізувати національну ідею свого народу. Тобто наскільки готові здобувати чи розбудовувати державу як політичний дім нації, як національну державу. На базову рівні політичної свідомості і світогляду кожен нормальний політик (як “державний муж”) виступає носієм та реалізатором саме національної ідеї, тобто, в широкому світоглядному сенсі, мав би позиціонувати себе як державник-націоцентрист чи націоналіст. Для прикладу, хто б не був при владі у Польщі, Щвейцарії чи Японії, – ліві, праві, центристи, – усі вони дбають передусім за національну державність: суверенітет, територіальну цілісність та національні інтереси своїх народів.
12 жовтня 2014 р.
НОВЕ СЛОВО ПРО ДОНЦОВА
Насьогодні про Донцова написано таки чимало. Біографічних статей і наукових праць, монографій і рецензій. Згадаємо насамперед тексти Михайла Сосновського, Ростислава Єндика, Сергія Квіта, Василя Іванишина, Олега Багана, Бориса Вітошинського, Богдана Стебельського, Анатоля Бедрія… Здавалося би, що ще можна нового і несподіваного укласти в монографію. Тим більше, коли за справу береться зовсім молода, двадцятишестирічна людина. З цікавістю взяв до рук нову книгу – працю Ігора Загребельного «Націоналізм versusмодерн: життя і творчість Дмитра Донцова в оптиці консервативної революції» (Видавництво Сергія Пантюка, Київ, 2014р.). З цікавістю, бо сам віддавна не просто захоплююся творчістю Донцова, але й досліджую та всебічно її популяризую. І не розчарувався. Автор зумів знайти своєрідний підхід до творчості Майстра, насвітлити її з досить несподіваних сторін, досліднику вдалося зробити твір цікавим не лише для вузького кола науковців, а для ширшого кола читачів.
10 жовтня 2014 р.
НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ ТА ІГРИ В (АНТИ)ФАШИЗМ
Революційні події в Україні, а також подальша агресія Росії підняли досить цікаве питання – питання про місце поняття «фашизм» у суспільному дискурсі України та пострадянських теренів загалом. Перш за все, загострення суспільно-політичної ситуації в країні продемонструвало, що в нас ще досі надзвичайно сильною є антифашистська міфологія, згідно з якою поняття «фашизм» не відсилає нас до історичного явища фашизму, позначаючи, натомість, просто те, з чим незгідна людина, котра це поняття вживає. Цілком природно, що до апеляції до поняття «фашизм» передусім вдався антиукраїнський табір протистояння. Виходячи з українофобських, промосковських і пострадянських (або ж і комуно-реваншистських) позицій цього табору, «фашистом» є не лише дієвий представник націоналістичного руху, але й пересічний носій українськості незалежно від ідейних переконань. В цій системі координат «фашистами» можуть бути націонал-демократи, ліберально налаштовані студенти, русифіковані громадяни України, котрі, незалежно від національності, люблять свою Батьківщину.
10 жовтня 2014 р.
ШАВКИ, ЦЕ НЕ ВАШ СИМВОЛ!
Історія московського імперіалізму – це історія постійних запозичень та крадіжок ідеології. Почнемо з того, що Москва вкрала нашу назву (Русь) і нашу історію (вони виводять власну державність із середньовічної Київської Русі). Певний час московський імперіалізм спирався на ідею «Третього Риму», мовляв, «Перший Рим упав, Другий Рим (Константинополь) упав, Третій Рим – Москва, а Четвертому – не бути». Щоправда, у Римі тоді навіть не здогадувалися, що їхнє Вічне Місто «впало»; що ж стосується «Другого Риму», то він дійсно упав, передавши Москві найгірші свої риси – деспотизм, традиції двірцевих переворотів, спотворене «православіє», повністю поставлене на службу імперським інтересам. Згодом московити вкрали у чехів ідеї панславізму. Нарешті, після 1917 року московський імперіалізм спирався на ідеї німецького єврея Карла Мордохея Маркса.
9 жовтня 2014 р.
НАША ВІЙНА І НАШ МИР
Ми живемо у найважливіший період новітньої історії України. Доленосні події революційного Майдану 2013-14 років та російська агресія в Криму і Донбасі можуть змінити вектор розвитку не лише окремого сучасного покоління, а нації взагалі на десятиліття, а то й цілі століття. Причому у позитивний або негативний бік. Усе залежатиме від правильного політичного мислення, національної консолідованості та змобілізованості суспільства, ефективності військового командування, правильних оцінок та висновків влади, політикуму і народу із ситуацій, що складаються та змінюються часто із калейдоскопічною швидкістю.
9 жовтня 2014 р.
НАЙПЕРШЕ ЗАВДАННЯ «ТРИЗУБА» – ЗБЕРЕЖЕННЯ ЧИСТОТИ РЕВОЛЮЦІЙНОЇ ІДЕОЛОГІЇ
Протягом усієї історії свого існування «Тризуб» ім. С. Бандери приємно вирізнявся з-поміж інших патріотичних організацій кількома рисами. По-перше, ми твердо трималися ідеології українського націоналізму і активно захищали чистоту цієї ідеології. По-друге, виразно дотримувалися засад революційної боротьби, вважаючи, що перша точка Декалогу («Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за Неї!») ще не виконана, і попереду нас чекає націоналістична революція. По-третє, ми не були пустослівними і не уникали силових методів боротьби (власне, «Тризуб» і створювався як молодіжно-силове крило єдиної системи на чолі з ОУН).
9 жовтня 2014 р.
НАВІЩО УКРАЇНСЬКИМ НАЦІОНАЛІСТАМ ДЕПУТАТСТВО?
Політична партія «Правий сектор» іде на вибори. За таких умов і активним учасникам націоналістичного руху, і симпатикам «Правого сектора» потрібно чітко розуміти, навіщо це робиться. Точніше – навіщо українським націоналістам депутатство. В умовах нинішньої політичної системи сама постановка питання про необхідність йти на вибори може здатися дивною. Навіщо йдуть на вибори політики та бізнесмени місцевого рівня? Щоб кришувати бізнес, задовольнити власні амбіції, стати елементом вищого щабля нинішньої антинародної системи. Навіщо місця в парламенті кримінально-олігархічним кланам, котрі керують «рейтинговими» партіями? Щоб і надалі займатися дерибаном на загальнодержавному рівні, розпродувати наші національні багатства, лобіювати інтереси своїх закордонних спонсорів, господарів та партнерів. А навіщо депутатство нам – націоналістам?
9 жовтня 2014 р.
Бути справжнім Христовим воїном
Кожен, хто має елементарний ідеологічний рівень, розуміє, що український націоналізм без християнства неможливий. Однак розуміти замало – потрібно цим жити. Можна говорити, що найвищими цінностями є Бог, Україна, Свобода. Можна носити на своїх шевронах Хрестомеч. Проте цього замало – потрібно вести по-справжньому християнське життя. Степан Бандера навчав, що метою людського життя (в тому числі й націоналістичної боротьби) є наближення до Бога. Також він особливо наголошував, що ОУН не лише визнає власний християнський характер, але й сприяє розвитку релігійного життя власних членів. Про це ми не маємо права забувати. Одначе ми повинні пам’ятати й наступне: для того, щоб стати християнином, необхідне свідоме бажання і наполегливість.
9 жовтня 2014 р.