РЕВОЛЮЦІЯ МАЗОХІЗМУ
Хтось із революційних «вождів» назвав нинішні події в Україні «революцією гідності». Ну що ж, часом гідність українців і справді просипається, і вони вдаються до дій, котрі наближають початок повноцінної Національної революції. Усе це, зазвичай, відбувається не під проводом «вождів», а всупереч їхній волі. Одначе дуже часто протестні акції є надзвичайно далекими від поняття людської гідності і стають досить схожими на маніфестації мазохістів. І тоді ситуація стає схожою на отой анекдот: «Учора ОМОН розігнав акцію протесту мазохістів. Такого задоволення давно вже не отримували ні перші, ні другі»…
Яскравою ілюстрацією наявності серед українських демонстрантів мазохістських настроїв стали події 10 січня. Як відомо, того дня внутрішньо-окупаційний суд виніс несправедливий, але цілком очікуваний вирок трьом українським революціонерам-націоналістам – Володимиру Шпарі, Ігореві Мосійчукові та Сергію Бевзу. На жаль, демонстрантам, котрі прийшли підтримати революціонерів, не вдалося ні визволити їх, ні лінчувати суддю-запроданця Бурбелу (щоправда, за неперевіреною інформацією, цього виродка принаймні «законтачили» – облили сечею). Опісля люди заблокували виїзд із суду, одначе цей пікет жорстоко розігнали представники незаконного воєнізованого формування «Беркут» (вони ж – «бройлери» і «пєтухи»). Розганяли у своїх «кращих традиціях» – били пенсіонерів та жінок. Було кілька поранених. В людях таки проснулося почуття гідності – представники «Автомайдану» заблокували своїми автівками автобуси «бройлерів»; до місця події прибуло кілька тисяч небайдужих громадян.
Здавалось би, злочинці у формах нарешті отримають справедливу кару. Їхній перелік злочинів надзвичайно великий. На сумлінні «Беркуту» лежать два десятиліття боротьби з українцями. На їхньому сумлінні побоїща 30 листопада та 1 грудня. На їхньому сумлінні – це повинні пам’ятати навіть хворі на амнезію – побиття людей того ж таки 10 січня. Врешті-решт, «Беркут» – це вірні прислужники нинішньої Системи, котра – я нагадаю – того дня цинічно засудила трьох українських націоналістів на тривалі терміни ув’язнення. Отож, частина демонстрантів, передусім – націоналістична молодь, почала вершити правосуддя. Погодьмося, що за наявності кількох тисяч справжніх революціонерів, педерастів із «Беркуту» мав очікувати справжній суд і миттєве виконання вироків. Націоналісти та свідомі громадяни вдалися до активних дій. В автобусах «Беркуту» раптом поспускали колеса. «Невідомі патріоти» почали розхитувати ці автобуси і бити у них вікна. Окрема група патріотів зібралася під райвідділком, недалеко від якого розгорталися події, і там готувалася до активних наступальних дій. Час від часу відбувалися сутички з пернатими педерастами. З цих сутичок націоналісти виходили з честю та трофеями – мусорськими касками, дубинками та щитами.
Можна було подумати: ось-ось, і пересічні демонстранти підтримають націоналістів, довівши справу до логічного кінця. Кров’ю нечестивців із злочинного формування «Беркут» омиється наша земля. Народна відплата змиє ганьбу, а троє націоналістів, котрі того дня отримали по шість років позбавлення волі, сидячи у своїх камерах і дивлячись новини будуть радіти: «Наші жертви не були даремними»… Та де там! Від самого початку активних дій деякі протестувальники-мазохісти називали революціонерів «провокаторами»! Виявляється, боротися за справедливість, рухатися дійсно революційним шляхом – це «провокація»… Більше того: окремі «героїчні борці з тітушками-провокаторами» погрожували націоналістам, що здадуть їх у лапи бандоохоронців. Народний депутат-опозиціонер Медуниця знайшов сумку з камінням, котрим запаслися націоналісти, і перекинув її через паркан райвідділку (мовляв, кидати камінням у виродків, котрі кілька годин тому били жінок та літніх людей – це також «провокація»). Окремі «херої» говорили націоналістам: «Якщо нас знову буде бити «Беркут», ми почнемо бити вас».
Закінчилося все ганебним договором опозиціонерів з міліцією. Для пернатих педерастів був створений «коридор ганьби», по якому вони мали пройти без масок із автобусів до райвідділку. Насправді, той «коридор ганьби» – це ганьба для нас з вами, панове-українці! Ми мали можливість поквитатися з тими виродками, відплатити їм за Бевза, Шпару та Мосійчука, за усіх полонених побратимів, котрі нині знаходяться за ґратами, помститися їм за їхній терор, відновити принаймні часткову справедливість. Але нічого цього ми не зробили у достатній мірі. Ви радієте з того, що «бройлери» зняли маски, дали себе сфотографувати і їх потім можна буде покарати згідно з чинним законодавством? Які ж ви наївні! Такі наївні люди не мають права на перемогу…
Чим можна пояснити таку дивну поведінку деяких «революціонерів», котрі самі втікають нехай від локальної, тактичної, але перемоги? Зазвичай під час акцій протесту у натовпі демонстрантів є чимало «тихарів» – бандоохоронців у цивільному одязі. Завдання частини цих «тихарів» – не допустити використання демонстрантами сили. Коли найбільш активні демонстранти вдаються до сили, «тихарі» створюють живий кордон між протестувальниками та міліцією, сіють паніку, називають учасників силових дій «провокаторами», намагаються схопити їх і передати своїм колегам. Чи були такі «тихарі» цього разу? Сказати важко. Можливо дійсно були. Можливо, окремі штатні чи позаштатні співробітники репресивних органів присутні навіть у лавах відділів самооборони Майдану. Однак, на мою думку, якщо «тихарі» й були присутніми, то грали другорядну роль. Головна причина неадекватної поведінки демонстрантів криється у царині психології та світогляду.
На жаль, багато учасників акцій протесту ще не усвідомили того, що революція починається з невизнання легітимності чинної влади, її структур та «законів». Тому вони й висували недолугі, половинчасті вимоги на кшталт «Зніміть маски і покажіть посвідчення». Такі вимоги ще мають сенс у мирний час, коли демонстранти перебувають у меншості. Але висувати подібні вимоги тоді, коли вас кілька тисяч, а бандитів порівняно небагато – це шлях в нікуди. Зараз Україною бродить привид – привид якоїсь там статті чинної Конституції, згідно з якою єдиним джерелом влади є народ. Демонстранти, а також віртуально-диванні «революціонери» часто цитують цю статтю, вважаючи, що перемога вже майже здобута. Однак щоб насправді стати владою, потрібно відмовитися від рабських світогляду та психології, і, коли випаде така можливість, дійсно поводитися як господарі власної долі на своїй землі, в тому числі бути суддями та виконавцями. «Влада – злочинець, суддя – українець!» – це чудове гасло, але його сприйняли всерйоз лише націоналісти; гречкосії та свинопаси бояться цього гасла неначе вогню…
На превеликий жаль, під час нинішніх акцій протесту гідність нерідко поступається місцем рабській свідомості та мазохізму. Частково у цьому винні пересічні демонстранти. Частково – їхні поводирі, «вожді» та «діджеї» Майдану. Мазохістський світогляд дуже сильно опанував свідомість українців. Тебе б’ють – ти «герой», «борець із режимом», «справжній революціонер». Б’єш ти – стаєш «тітушкою-провокатором», «агентом Банкової», «нерозважливим екстремістом». Жалюгідний світогляд жертви, нездатної самостійно творити власну долю…
Якщо українці дійсно хочуть перемогти, їм варто усвідомити елементарні, очевидні істини. Перш, ніж починати боротьбу з бандитською владою, потрібно вбити раба у власному мозку. Перш, ніж боротися за повноцінне національне і соціальне визволення, потрібно звільнитися від впливу «вождів», змусивши їх керуватися національною ідеєю та революційною стратегією і тактикою, а не власними шкурними інтересами.
Для того, щоб перемогти, українцям потрібно відкинути психологію жертви, мазохістські навики, убивчу наївність. Лиш так ми повернемо собі гідність, лиш так ми змусимо з нами рахуватися, лиш так прийдемо до справжнього революції гідності – Української Національної Революції!