ЧИ ПОВТОРЯТЬ ОПОЗИЦІОНЕРИ ДОЛЮ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ?
На жаль, багатьох українських політиків історія нічого не вчить. Можливо, вони погано вчилися в школі, а потім не знайшли можливості займатися самоосвітою. А можливо, вони так звиклися із нинішньою політичною системою, що не хочуть робити висновки, адже, проаналізувавши минуле, доведеться щось змінювати, щоб не повторити долю своїх попередників.
Нинішня ситуація у країні значною мірою нагадує реалії Національно-визвольних змагань 1917-1920 років. Тоді також спостерігалося масштабне національне піднесення, котре, одначе, було зведене нанівець через недолугість тогочасного політичного проводу. Були тоді і «провокатори» – справжні українські патріоти, котрі прагнули рішучих змін на користь української нації, але ці прагнення обливалися холодною водою «офіційних батьків народу» на кшталт Винниченка або Грушевського. Одним із яскравих прикладів такого «провокаторства» був знаменитий виступ «полуботківців» влітку 1917 року.
Всезнаюча «Вікіпедія» говорить про цей виступ наступне: «Виступ полуботківців – збройний виступ вояків Другого українського імені гетьмана Павла Полуботка козачого полку та членів Українського військового клубу імені Полуботка з метою проголошення незалежності України, що відбувся у ніч з 4 (17) на 5 (18) липня 1917 року… Політичними причинами заколоту стала нерішуча національна та військова політика Української Центральної Ради. У вирі повстання опинилися понад 10 тисяч озброєних вояків та більша частина киян. Тим не менш, завдяки злагодженим та скоординованим діям Центральної Ради та керівництва Київського військового округу (КВО), виступ було придушено, а його учасників вислано на фронт».
Розчаровані нерішучістю Центральної ради, «полубківці» пішли ва-банк. На кону, з одного боку, було власне життя, з іншого боку були національні інтереси. Політичні імпотенти із Центральної ради в той час розраховували на переговори з російським урядом Керенського і прагнули «автономії» у складі єдино-неділимої «демократичної» Росії. У «полуботківцях», натомість, проснувся голос козацької крові, і вони прагнули всього, що їм належить… Шкода, що тодішні «провокатори» не знайшли в собі рішучості знести Центральну раду і проголосити власну військову диктатуру. Якби так сталося, то Україна, ймовірно, не знала б трьох Голодоморів, а в світовій історії не було б сторінки під назвою «70 років існування радянської імперії»…
Але сталося так, як сталося. Центральна рада відправила українських героїв на Румунський фронт і ще пів року гралася у автономію. Незалежність УНР була проголошена запізно – лише тоді, коли значна частина наших земель була окупована московсько-більшовицькими бандами. Через кілька днів після проголошення незалежності відбувся героїчний бій під Крутами – кілька сотень українських юнаків своєю кров’ю хоч якось спокутували національні гріхи «батьків народу».
Сьогоднішня опозиція дуже нагадує діячів Центральної ради. І тоді, і зараз політичний провід не бажав і не бажає мислити революційно, по-націоналістичному. Тоді соціал-демократичні політики не наважувалися на проголошення незалежності, а також не усвідомлювали потреби власних збройних сил. Зараз демоліберальна партійна опозиція висуває досить обережні вимоги і боїться діяти з належною радикальністю. Замість чіткого проголошення головної вимоги (негайного усунення від влади Януковича та його кліки) – «тактичні ігри» на кшталт відставки Азарова (це, по суті, те ж саме бажання «автономії» з боку Центральної ради). Замість активних наступальних дій – стояння на Майдані та безкінечні пісні та танці, внаслідок чого протестувальники лише деморалізуються (адже неможна безкінечно стояти чи танцювати знаючи, що ніяких радикальних змін це не принесе).
Добре, що внутрішньо-окупаційний режим Януковича діє напевно із більшою нахабністю, ніж тодішній російський уряд Керенського. Бандитська влада не йде навіть на елементарні, тактичні поступки. Азаров продовжує бути прем’єром, винні у побитті мирних мітингувальників не покарані, Янукович літає в Москву і продає Україну кремлівським карликам. Ба більше, кілька днів тому, під час перевиборів, злочинний режим знову підтвердив, що не буде поступатися власними позиціями. Після цих масштабних фальсифікацій навіть найнаївніші ілюзії мали б розвіятися. Проте опозиція продовжує дурити людей і не пропонує суспільству революційного сценарію зміни влади.
Як пам’ятаємо, за гріхи Центральної ради розплатилася уся Україна. Самі ж «батьки народу» покрили себе ганьбою. Дехто емігрував на Захід і уже там лицемірно вдавав із себе «героя» та «державного мужа». Ті ж самі Винниченко та Грушевський повернулися до радянської імперії з «челобитною», чим поповнили перелік власних злочинів. Опозиціонерів, якщо вони не врахують помилок своїх попередників, чекає не краща доля. Режим Януковича досить прямолінійний, тож дехто із представників опозиції піде вслід за Ю. В. Тимошенко. Хтось інший пристосується до панівного режиму. Усі вони – втратять шанс увійти в українську історію як справжні національні лідери. За їхні провини знову буде розплачуватися увесь український народ…
Але! Народ має шанс навести порядок у власній державі і без демоліберальних поводирів. Зараз, як і тоді, козацький дух проснувся, і новітні «полуботківці», стоячи сьогодні на барикадах, думають про те, як завтра Україна стане нарешті українською. Від оборони до наступу, від загонів самооборони до повстанської армії – лише один крок. Народ втомився чекати, і завтра може знести не лише бандитську владу, але й слабку опозицію. Головне за таких умов – не допустити нової отаманщини.
Сьогодні українська опозиція стоїть, фактично, поміж двох вогнів – режимом Януковича та революційно налаштованими масами. Українці повинні продовжувати боротьбу незалежно від того, як поведе себе опозиція. Проте якщо опозиція підтримає протестні настрої, внесе у свої стратегію та тактику достатню порцію революційного націоналізму – наша перемога стане дуже близькою.
Відтак, враховуймо помилки минулого. Пам’ятаймо і про героїчні, і про ганебні сторінки нашої історії. Якщо нові Крути будуть неминучі, не біймося їх. Однак намагаймося усе ж прийти до нашої перемоги, консолідуймося довкола ідеї Національної революції, діймо принципово і упевнено, адже з нами – Правда, і з нами – Бог!