КІНЕЦЬ КОНЦЕПЦІЇ ДУГІНА
У 1997 р. світ побачила праця одного із творців ідеї євразійства Олександра Дугіна під назвою «Основи геополітики. Геополітичне майбутнє Росії». У ній цей гіпертрофований шовініст висунув ідею геополітичної декомпозиції України, наголошуючи на тому, що Україна, як унітарна держава, є чисто випадковим явищем і в недалекому майбутньому цей державний витвір мусить розпастися на окремі території, які, окрім Галичини, мусять бути приєднані до Росії або бути під її контролем. І далі – «факт існування «суверенної України є на геополітичному рівні «оголошенням Росії геополітичної війни». Отак він ділить суверенну державу на територіальні «клаптики», підбираючи спеціальну фразеологію і продовжуючи демонструвати свою імперіалістичну ментальність.
Фактично Дугін сформулював євразійську концепцію, яка мала б наблизити Росію до геополітичної, поки що ідеологічної війни з Україною. Суть у цій формулі знайома – «Росія немислима без імперії». І вона не може стати імперією без України. Це відома аксіома.
Дугін у своєму поділі України опирається на етнокультурні реалії. А імперські мотиви, викладені в писанині Дугіна, як по команді підхоплюються в Україні в середовищі захисників імперського духу: манкуртів, малоросів, зденаціоналізованих хохлів, російськомовних епігонів, прибічників російського імперіалізму, адептів більшовизму, маргіналів у Верховній Раді, високооплачуваних Москвою ідеологічних імпресаріо та інших реліктів, які конквентно ось уже двадцять два роки атакують українську державність з метою розчленування України або ж відсунення її на маргінеси світової і європейської історії.
Армія Інтернет-дописувачів веде справжню кампанію із очорнення галичан і Галичини, а «експерти» різних рівнів і ціни доводять, що східні регіони України назавжди зав’язані на залежності від Росії тощо. Ще понині чути загробні голоси, що Крим і Севастополь «ісконно русскіє території». Реанімуються більшовицькі «чотири з половиною республіки» на сході України. В здорово мислячих людей такі твердження викликають дивну усмішку: чи Курильські острови, Східна Прусія з Кеннісбергом, Тува, Карелія є «ісконно» російськими територіями?
Ще одним творцем геополітичних міфів щодо України був відомий російський письменник і дисидент Олександр Солженіцин, який, на відміну від Дугіна, у своїй книжці «Росія в обвалі», що вийшла друком у 1998 р., тобто через рік після сумнозвісної книги Дугіна, не ратував за євроазійську ідею останнього, а підкреслював слов’янську ідею об’єднання держав під егідою Росії, послуговуючись ідеологемою російських істориків XIX століття, одним із авторів якої є Погодін. Отже, дві руки геополітичного міфу, два шляхи відновлення імперської величі Росії. Ідеї цих двох містифікаторів, як і видані на-гора десятки праць московських ідеологічних центрів, очевидно, стали політичною програмою щодо України, для російського президента Володимира Путіна. Ідея «собірания рускіх зємєль» є домінантою близько сусідської діяльності, ВВП, а особливо що стосується України.
Великоросійська євроазійська ідея, оперта на російське державне православ’я, нині висвітлилася «во всєй красє», коли Україна зробила рішучі кроки до вступу в асоційовані члени ЄС.
Неототалітарна система, що сьогодні утверджується у путінській Росії, стає загрозою незалежним державам – колишнім радянським республікам. І даремно російська делегація покинула зал засідань Генеральної Асамблеї ООН у часі виступу грузинського президента Михаїла Саакашвілі. Цитуємо частину його виступу: «Країни Східної Європи, які прагнуть приєднатися до єдиної європейської родини вільних і демократичних націй, перебувають під постійним тиском і погрозами, тому що стара імперія намагається відновити свої давні кордони. Однак ці кордони зовсім не є правильним світоустроєм, оскільки в цієї імперії – говоримо ми про Російську імперію, Радянський Союз або Російську Федерацію – ніколи не було сусідів – лише підпорядковані їй території».
На відміну від більшості націй, Росія не зацікавлена «мати стабільних сусідів довкола себе. Сусідні країни постійно перебувають в сум’ятті, яке сіє Кремль. Москва відкидає саму думку про сильні уряди в Грузії, Молдові або в Україні, навіть якщо ті намагаються бути доброзичливими до російських інтересів… наша історія вчить нас що толерантність є основою суверенітету в нашому регіоні. Однак Євразійський союз базується на іншому фундаменті. Ним керують старі структури КГБ, і спрямований він на відновлення старої імперії.»
Ці слова грузинського лідера прямо і опосередковано стосуються і України.
Як уже згадувалося вище, основною платформою чи фундаментом путінської політики є російське «казьонне» православіє. Пригадаймо, трагікомічний фарс святкування 1025-ї річниці Володимирового хрещення Київської Русі.
Отже, російська ідея слов’янської єдності, опертої на московське православ’я, є міфологічною конструкцією нинішнього керівництва Російської Федерації.
Варто було українському Президентові В.Януковичу заявити про бажання України приєднатися до Європейської сім’ї народів, як ця заява була сприйнята ВВП, як стратегічна катастрофа. Хоча це насправді так і є. З того часу концепція Дугіна-Солженіцина почала розвалюватися на очах її адептів. Україна вистояла і не розвалилася, як про це мріяло і діяло керівництво РФ. І саме тому на Україну почався ідеологічний та економічний тиск. Бездарні і відверто брехливі заяви російських чиновників, провокації на спільному кордоні, трагедія в Азовському морі, інформаційна війна через контрольовані Росією мас-медіа, демонстрація явної неповаги до президента В.Януковича, глави уряду та його міністрів, створення залякуючих міфологем, активізація різнобарвної антиукраїнської раті в самій Україні – такий далеко не повний арсенал «любові» «більшої сестри» до України.
На жаль, своїми діями російське керівництво формує українофобний настрій серед громадян Росії, яке ще не звільнилося від імперської ностальгії. Зрештою, як відомо, якщо тільки в Росії виникають гострі внутрішні проблеми, тут же, щоб відвернути увагу народу, шукається зовнішній ворог, тому і почалися системні нападки на Україну.
Вступ України до Митного союзу, а Україна з XVII століття перебувала як колонія в подібному союзі, означало б для неї маргінальну роль у світовій політиці і власній економіці, ерозію національної ідеї і знову «щасливе» багатовікове гойдання у «спільній колисці».
Проєвропейська риторика українського політичного керівництва нанесла серйозного удару міфологемі Погодіна-Дугіна-Солженіцина-Путіна. Шкода, що на цей шлях ми не вступили раніше. Сьогодні Україна була б бодай на рівні прибалтійських країн чи сусідньої Польщі.
Одним із основних постулатів дугінської філософії є те, що населення східних і центральних регіонів України саме забажає жити у вірних Росії провінціях. Аж раптом Україна, яка є під контролем вихідців із здавалося б тотально проросійських областей, робить один із найважливіших кроків до відходу з-під впливу Росії. Таким чином теорія, яка перетворилася у всеохоплюючу ілюзію, розсипається як піщаний замок. Цим і пояснюється майже біснувата метушня навколо Угоди про асоціацію.
Високопоставлені російські чини вже почали вживати термін «мазепинство» вкупі з погрозами 300-літньої давності, що доводить, що у своїй ідейній дегенерації ця держава повертається до найгидкіших часів свого імперіалізму. Однак, на нашу гадку, це все буря в ложці води. Скільки б російські «експерти» не стверджували, що існування єдиної самостійної України – галицький міф, ніхто в Україні не бажає її розчленування. І хоча вплив галичан на ці процеси є беззаперечним, наддніпрянці, проживши 22 роки у своїй господі, уже ніколи не забажають розвалити її чи віддати у чужу власність, як того вимагає дугінська ідея.
На цьому етапі, бодай до кінця листопада цього року, українська нація, попри політичні, релігійні та мовні розбіжності і погляди лідерів політичних середовищ, мусить об’єднатися для прискореної ходи до Вільнюського саміту. Митний «общак» не є дороговказом для України і її народу, а когорта антиукраїнських і антидержавних сил, що формує «п’яту колону» в Україні безсила взяти на себе роль захисника імперського духу, бо нині колишня «більша сестра» є безперспективним партнером і скочується до сировинного придатку Європи… І «південні», і «північні» газо-нафтові потоки до 2015 чи найдовше до 2025 р., як відзначають спеціалісти, вичерпаються. Політичне керівництво Росії, на жаль, цього бачити не хоче, і творить домінантну форму правління.
Уже на сьогодні Митний союз – це аморфне, не гнучке творіння, що не має ніякої перспективи, гальмує політико-економічний розвій членів, як, до речі, і самої Росії.
Україна та її політична еліта не мають права втратити цей історичний шанс, тобто стати асоційованим членом ЄС, попри анафему, що лине з Кремля.
Фальш концепції Дугіна щодо України є очевидною. Ця ідея найшвидше обернеться реальністю для Російської Федерації, адже гостра конфліктність на національному ґрунті є уже доконаним фактом.
А Україну – самостійну, соборну і незалежну державу, якщо вона увійде до складу ЄС, чекає, хай спочатку нелегке, але перспективне майбутнє у сім’ї європейських народів.
Галицький аналітичний центр