ЗАБОРОНЕНА І ЗАБУТА ПРАВДА (замість рецензії)
На жаль, останнім часом ширяться фальшування, зловживання та містифікації історії українсько-польських стосунків, особливо у середовищі т. зв. «кресовян». Знову ж таки, на жаль, це уже переросло у традицію. У даній статті мова піде про ще один епізод нашої спільної історії, який довгий час був містифікований і фальшований, маємо на увазі вторгнення польських військ на територію ЗУНР у 1918 році і битву за Львів, яку польські політики, історики та й усі решта досі чомусь називають «оборона Львова».
Довгі роки польська влада у Львові ховала книжку д-ра Абрахама Інслера під назвою «Документи фальшу» (правда про трагедію Львівського єврейства в листопаді 1918 року). Автор присвятив книжку єврейському мученику рабі Акіба.
Книжка не дійшла до читача через те, що відразу ж була конфіскована польською державною поліцією. Д-р Абрахам Інслер на конкретних прикладах і документах розкрив напад польської вояччини на євреїв в часі загарбання Львова в кінці листопада 1918 року.
Ми не будемо висвітлювати у статті боротьбу українців за свою столицю в листопаді 1918 р. Події ці нині широко вивчені і досліджені.
Книга «Документи фальшу», пролежавши в архіві з 1933 р., не була передрукована на українську та єврейські мови по-сьогодні. А треба! Особливо тепер, в часі ідеологічної інвазії і політичного нахабства польських шовіністів відносно подій «Волинської трагедії».
Але повернімося до книги д-ра Інслера і подій далекого листопада 1918 р.
Як відомо, ніхто з польських учасників цих подій і польських істориків не висвітлював трагедії Львівського єврейства в часі українсько-польської війни і боротьби за столицю ЗУНР - м.Львів. Нема правди і в таких книгах як «Реляції про випадки Львівські» А.Камінського, «Бої Львівські» Мончинського, «Легенди і факти» ген. Рокії, «Випадки листопадові в світлі книжки» Якубського та інші.
Нагадаємо читачам, що під час боїв за Львів між українцями та поляками в листопаді 1918 року Львівські євреї твердо заявили про свій твердий нейтралітет у цьому протистоянні. Українці спробували залучити єврейське населення міста до спільної боротьби, але керівники єврейських організацій рішуче відмовилися. Центральна влада ЗУНР пропонувала євреям високі посади в уряді, але і ця пропозиція була відкинута. До цього часу у Львові, ще за Австрії була створена єврейська самооборона-міліція для захисту єврейських кварталів Львова від різного роду «шумовиння».
Як відомо, 21 листопада, маючи пятикратну перевагу у живій силі та озброєнні, польські збройні відділи і місцеві загони вибили галичан з їх столиці - Львова.
Захопивши Львів, польська армія розпочала напади на євреїв, звинувачуючи їх у підтримці українців. До військових приєдналося і польське вуличне «шумовиння». Без сумніву, єврейські загони самооборони не могли встояти проти озброєних до зубів польських вояків.
Як пише д-р А.Інслер, в жахливу ніч з 22 на 23 листопада в єврейських дільницях почалися погроми. Кримінальний елемент не був зупинений місцевою владою. У єврейські квартали, що були щільно оточені кордонами польських вояків, привезено бочки з нафтою та бензином і почалися підпали єврейських будинків. До речі, погроми почалися у західній частині Львова ще 21 листопада.
Звинувачуючи абсолютно безневинних євреїв у допомозі українцям, польські жовніри розпочали штурм, вигукуючи, що «жидівська дільниця мусить піти з димом».
У єврейських божницях та синагогах було знищено понад 100 тор, як пише д-р Інслер, «безцінних реліквій антикварної, релігійної та науковї вартості».
Горіла єврейська дільниця, грабунки тривали три дні і три ночі. Вбиті єврейські чоловіки, жінки, та діти лежали на вулиці та в будинках.
За даними єврейського рахункового комітету, у Львові від рук польських погромників загинуло 72 євреї, за пізнішими польськими джерелами - 68. Найжахливіше виглядала третя дільниця Львова. До речі, деякі євреї билися на боці поляків і без сумніву мусіли загинути у цій борні.
Для порятунку євреїв був створений «Жидівський комітет ратунковий для жертв погромів», але польська влада рішуче відмовила реєстрацію комітету під такою назвою, і тоді євреї змушені були зареєструвати його як «Жидівський комітет ратунковий для жертв розрухів».
Львівський погром євреїв викликав широкий резонанс у світі та в Європі зокрема. Польські гонителі історичної правди, застосовуючи помпезну фальш, почали нападки на Львівських євреїв, звинувачуючи їх у допомозі УГА, в провокаціях польських вояків та інше. Особливо старалася польська преса і львівська цивільна та військова влада.
Газета «Побутка», яка стала яскравим рупором антисемітизму, фальсифікуючи події, писала, що «євреї почепили українські кокарди на шапки», що «єврейські міліціонери стріляли по поляках на вулицях Під дубом та Газовій», що «банда жидів стріляла на поляків із Високого замку», що в «синагозі Темпель були склади зброї» тощо. Всі ці безпідставні звинувачення були рішуче відкинуті євреями та їх керівництвом. УГА вже покинула Львів і тому захистити євреїв було нікому. Грабунки і вбивства тривали на очах польської влади.
Делегація євреїв в передполудню 22 листопада 1918 р. прибула в президію міста, вимагаючи захисту і допомоги та покарання злочинців, але влада заявила, що бракує доказів.
Навіть дату наказу польська влада поставила заднім числом, надаючи воякам і міському «шумовинню» знущатися над євреями 48 годин.
Велику роль в обороні євреїв Львова відіграв д-р Табіаш Аскензані, що очолив порятунковий комітет. Криваві події у Львові і їх розголос по світу заставили центральний уряд Польщі надіслати у місто спеціальну комісію, яка прибула до Львова з Варшави, але у січні 1919 р. ця комісія, при допомозі місцевої влади, повністю сфальсифікувала свої висновки, зазначивши, що погром вчинили не вояки, а банди і це були «греко-католики і шумовиння мойсеєвої віри».
Згідно даних цієї комісії, було заарештовано 1500 чоловік, з них – 60% «русіні» і 20% «жиди». Цю резонансну брехню підхопила польська преса і «Польське агенство телеграфічне». Євреї міста негайно внесли протест проти цієї фальсифікації.
Наказ № 52 від 14.01.1919р., що його видала команда Львівської Стражі обивательської, повністю виправдовував польських вояків від звинувачень у вбивствах та грабежах.
Найбільш авторитетні єврейські діячі на чолі із д-ром Т.Аскеназі зробили «Внесок» (протест) до міської ради. Його підписали: Т.Аскеназі, Юзеф Бодер, д-р Рафал Бубер, Віктор Хайєз, д-р Якуб Діаманд, Герман Фемстейн, д-р Самуєль Гутман, д-р Вільгельм Різек, Мауріцій Раппопорт, Якуб Рейсс, Давід Саламандер, Марселі Шафф, д-р Філіп Шлейхер, Зігмунд Волліш. Але реакція з боку Львівської влади була більш ніж скромною.
Газета «Wiek Nowy» організувала на своїх шпальтах нападки на євреїв, публікуючи фальшиві дані про погроми.
Львівські євреї подавали за «Документами «Хвилі» такі дані: 72 жертви в часі погромів; 22 і 23 листопада – 66 осіб було вбито, 6 померло від ран, 4 осіб від вогнепальних ран і 2 особи від жорстокого побиття, 375 євреїв під час погромів були важко поранені, легкопоранених ніхто не рахував.
Крім того, були спалені десятки будинків, пошкоджено синагоги та єврейський цвинтар, а про моральне жахіття євреїв Львова ніхто і не згадував.
До речі, після кривавих днів у Львові, кілька тисяч євреїв вступили в лави УГА і відважно боролися за волю ЗУНР, чимало з них полягло в боях і від тифу в «чотирикутнику смерті». Згадаймо лише подвиг львівського санітара Карла Бельке, який ціною власного життя врятував понад десяток вояків УГА, поранених на вулиці Коперніка.
Доктор Абрахам Інслер, автор вищезазначеної книги, пройшов усі польські суди, добиваючись дозволу повністю видати цю унікальну книгу. Але даремно. Нині вона зберігається в одному екземплярі у Державному архіві Львівської області, чекаючи свого перевидання та перекладу. В книзі зібрано підбірку цікавих документів, які повністю підтверджують її назву.
Нині ніхто з польських містифікаторів не описує і не згадує про трагедію єврейства в листопаді 1918 року у Львові, як і мовчать про жахливу трагедію євреїв у польському містечку Євдвабно. Натомість, нині сусідню державу заполонили інспіровані заклики та статті про волинську гекатомбу, де про тисячі убитих у ній українців ніхто і не згадує. Інспіроване протистояння між Польщею та Україною, в якому проглядаються імперські мотиви, підштовхує демагогічну риторику, маніпуляцію фактами, заглушує об’єктивність висвітлення подій на Волині. Це сталося раніше з трагедією єврейства у Львові та Єдвабному. Сподіваємося, що здоровий глузд переможе і ця традиція буде перервана. На жаль, на Україні теж знайшлися пігмеї від історії та політики, які без докорів сумління стали фіглярами антиукраїнських сил. Одіозні і патентовані фальсифікатори завжди були і будуть у ціні.