ВЛАСНІ СИЛИ НАРОДУ
Реалії нашого сьогодення все більше наводять людей на думку, що так далі жити не можна. Навіть тих, хто всіляко намагається уникати втягнення себе у суспільні протистояння. Узаконене беззаконня на тлі галопуючої денаціоналізації та «мирної» (!) здачі держави примушує замислитися навіть людей далеких від будь-якого ідейного волюнтаризму. Ненависть до антинародного режиму можна відчути будь-де, потрапивши у місця масового скупчення людей. Здавалось би, маючи такий людський потенціал (скільки нас і скільки їх), час панування тих суспільних паразитів обмежений.
Але тут вкотре проявляється наше історичне прокляття: «А хто ж поведе? Хто буде лідером? Кого слухати?» Чекаємо месій… Тривале життя під чужою ворожою владою та досвід виживання у складі чужих країн без власного проводу відучила нас мислити загальнонаціональними інтересами, концентруючись на інтересах власної родини, клану. Все, що вище цього, впродовж тривалих століть українцям було досяжне лише ціною відречення від свого національного. Будь-яка влада, особливо силові органи, були чужими і ворожими. Нічого й досі не змінилося, оскільки ми й зараз не маємо своєї національної держави, де не тільки на папері, а й фактично носієм влади буде народ.
Будь-яка влада мусить опиратись на якусь силу. Яку ж силу зараз маємо? Та таку ж, як і владу… Що є, власне, влада? Це здатність впливати на хід подій. Зараз, на жаль, народ український не здатний захиститися від найцинічнішого беззаконня владних пройдисвітів та їх ланцюгових псів як у погонах, так і без них, не кажучи вже про вплив на хід подій у «своїй» країні. Замість свободи і влади у власній державі нам запропонували демократію, наділивши рівними демократичними правами народ та його ґвалтівників.
Таким підступним, але «сучасним і цивілізованим» методом нам не дали можливості сформувати свою справжню національну еліту. Національна еліта – це інтелект нації, її провід, але це ще не сила. Сила нації – це об’єднані національною елітою широкі народні маси, свідомі своєї мети і засобів її досягнення. Цією Метою для всього народу мусить стати українська національна ідея, здобуття і закріплення української національної державності.
Найкращі представники нинішнього покоління, які найкраще проявлять себе у цій боротьбі за всенародні ідеали, і будуть тою елітою, що візьме на себе обов’язок вести народ до вищих щаблів свого розвитку. Слід уже нарешті усвідомити, що лідерів не номінують, вони самі виходять на поверхню боротьби за ті цілі, що їх ставить собі за мету певна спільнота. Лише у силовому полі Національної революції наш народ здатний вилонити з себе кращих і створити таку систему націє- і державотворення, щоб на її чолі завжди стояли лише кращі з кращих, а не як у нас зараз – гірші з гірших.
Орієнтація на Ідею, а не на «непомильність новоявлених месій» убезпечить нас від помилок анархії й отаманщини та квазі-вождізму минулого (та й теперішнього). Щоб бути тією силою, мусимо бути спільнотою борців. Боротися можна у різний спосіб на різному рівні, але неодмінно в єдиному руслі – всенародної ідеї-мети.
Усвідомлюючи це, вороги найперше намагалися не допустити національної єдності, творячи нові й поглиблюючи старі внутрішні протистояння та конфлікти. Окремі розрізнені групи та особистості, які наважилися ступити на шлях опору, не в силі протистояти системі.
Для подолання цих та інших проблем ідеологами і практиками українського націоналізму було розроблено методику творення такої системи українського національного народовладдя, яка у процесі національної революції мусить усунути і замінити собою систему національного і соціального гноблення чужих держав та внутрішньої окупації неоколоніальної «вільної» України.
Сила, про яку мовилось вище, – це ідейно об’єднана національна громада, під проводом єдиного націоналістичного руху, що діє за принципом «один – за всіх і всі – за одного», не дозволить режиму розправлятися з нами поодинці. За нинішнього кримінально-олігархічного режиму кожен, хто чинить йому спротив або викриває його злочинну діяльність, опиняється під загрозою терору з боку «правоохоронних органів» або провладних бандитів (відмінність лише у відсутності чи наявності погонів), і це все робиться відкрито і цинічно – «даби другім нє повадно било».
Якщо народ, набравшись мужності або доведений до крайньої межі, подібні прояви робитиме все більш масовими, то слід очікувати і більш масового терору з боку владних злочинців. До цього слід бути готовими, готувати і розбудовувати свої власні силові органи в рамках системи національного народовладдя, аби потім поширити її на всю країну, що ми і називаємо національною революцією.
З Богом переможемо!
Слава Україні!