МЕЖА МІЖ ПОЛІТИКАНСТВОМ ТА ПОЛІТИКОЮ

*Хай буде ваше слово: Так, так; Ні, ні, – *

а що більше цього, те від лихого.

Матея 5:37

Сучасне облудне політиканство стало абсолютною нормою в політичному житті України. Часто воно переходить і в структури, що називають себе націоналістичними. Як наслідок – розчарування людей, втрата довіри та неможливість завоювати авторитет серед українців. Діяльність, котра повинна бути революційною та антисистемною, непомітно перетворюється на політичну гру з внутрішнім окупантом у рамках ворожої системи, а часто і за її правилами.

Сучасна так звана політика в Україні вирізняється своєю брехливістю, безпринципністю, продажністю, боягузливістю, пристосуванством, безкарністю та дріб’язковістю.

Що український націоналізм пропонує натомість?

Брехливості та безвідповідальності політиканів-обіцяльників протиставити «мораль націоналістичну – мораль нового світу, світу чину й боротьби». Під час будь-яких виборів припинити практику публічної підтримки «своїх хороших» кандидатів. Якщо кандидат не є націоналістом і його не делегує націоналістична організація, то і підтримки від націоналістів він не може мати. Логічно, що потім він ні перед ким не хоче відповідати за свої дії або виконувати обіцяне. Коли нема свого – не треба обирати «поміж двох зол», краще посилити пропагандивну роботу, щоб у майбутньому було кому провадити націоналістичну політику. Якщо націоналістичні сили не здатні висунути своїх кандидатів, то з якими кадрами тоді розбудовувати Українську Державу після Національної Революції?

Безпринципність у політичній діяльності стала нормою. «На стику ідеологій компромісів не буває», – писав Я.Стецько. Але на практиці часто буває, що люди, які називають себе націоналістами, можуть знаходити компроміси з лібералами, демократами, навіть представниками внутрішньої окупації. Це називається політичною необхідністю або такою собі «революційною» хитрістю: нібито використати ворога, а потім, здобувши ресурс чи ставши сильнішим, його перемогти. Хоча, насправді, якщо користуватися такою тактикою – перемоги не бачити. Безкомпромісність до ворога повинна бути завжди і скрізь, в житті і в політиці. «Ненавистю й безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації», – сказано в Декалозі.

Заробітчанству або політичній проституції, що є «важливим» елементом сучасної політики, націоналіст повинен протиставити жертовність та безкорисливість. Якщо структура, яка вважає себе націоналістичною не здатна організовувати людей до боротьби без матеріальних ресурсів, то і володіючи такими ресурсами – не зможе, бо шаблон мислення не дасть вийти на інший рівень. З часом постійний пошук коштів стає звичкою і замінює власне саму боротьбу.

«Небезпека в зволіканні», – казали давні. Цьому зволіканню політиканів та постійному очікуванню «чогось» слід протиставити рішучість у виконанні поставлених завдань та сміливість брати відповідальність на себе за долю Нації. Люди йдуть за тими, хто веде. Того, хто боязливо стоїть збоку, не помічають. «Ще не час», «не та ситуація», «почекаємо виборів», «народ ще не готовий», – ось що нам пропонують. «Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи», – пропонує український націоналізм! А на готовність народу до революційних змін вказують останні події на Миколаївщині та й не тільки.

Політика в Україні зводиться до намагання лягти під Захід (ЄС, НАТО) чи Схід (Митний Союз, Росія). Комплекс повії не дає спокою нашим різнокольоровим політиканам. Пристосуванство до зовнішніх та внутрішніх політичних умов є вирішальним рушієм у їхній діяльності. Тільки сподівання на власні сили український націоналізм протиставляє пристосуванню до обставин.

Безкарності за відхід від націоналістичних принципів у політиці (тих, хто себе декларували націоналістами) ми маємо протиставити відповідальність перед Богом, Нацією та організацією. Відповідальність моральну та фізичну. Якщо націоналіст йде на угоду зі своїм сумлінням, то громада повинна бачити наслідки такої угоди.

У політичній діяльності націоналістичної організації не повинно бути примітивізму та дріб’язковості. Все має бути величним та надихаючим. Ставимо надзавдання, то й мусимо їх виконувати на відповідному рівні. Закликаючи до революції – націоналіст повинен жертовно готувати її, а не брати участь у сумнівних політичних комбінаціях у рамках існуючої системи, що нівелює велич завдань та перетворює революціонерів у політичних фарисеїв.

Тільки тоді, коли кожен націоналіст чітко усвідомить межу між справжньою націоналістичною політикою та політиканством, стане можливим переможній похід Української Національної Ідеї, що призведе до Національної Революції, яка запевнить українській нації Свободу, Справедливість, Добробут.

07.07.2013 р.Б.