«Хуліганство» як спокута за гріхи співвітчизників

Дякувати Богу, в Україні поміж мільйонів свинопасів сьогодні ще можна знайти козака. І якщо в давнину «козаки», представники військово-політичної еліти організовували, оформлювали власне суспільство і захищали його від чужинців, то сьогодні «луччі люди» (Д. Донцов) здатні принаймні рятувати честь нації і спокутувати гріхи своїх співвітчизників…

7 квітня членами ВО «Тризуб» ім. С. Бандери у Тернополі була вчинена протидія сатанинському збіговиську, котре деякі люди зі спотвореними уявленнями у сфері етики та естетики називають «концертом» якихось «відомих артистів» Потапа і Насті. Протидія була мирною – гастролерів-дегенератів всього лиш закидали яйцями. Тим не менше, шістьох хлопців було затримано. Після кількох днів за ґратами їх було випущено під домашній арешт. Зараз проти націоналістів порушена кримінальна справа за статтею «хуліганство».

Що ж, «хуліганство», «груба неповага до суспільства» – це один зі способів дієвої любові до правди і до самого суспільства, котре має властивість від правди відвертатися. Не забуваймо, що і наш Спаситель неодноразово чинив «хуліганство», чим викликав на себе гнів тогочасного юдейського суспільства та його еліти…

Хлопцям за вчинений «злочин» (так в умовах нинішньої неоколонії називаються націозахисні акції) загрожує декілька років позбавлення волі. Звісно, буде докладено максимум зусиль задля того, щоб вони залишилися на волі. Проте за нинішніх політичних обставин абсурдний вирок – це така ж звична річ, як і абсурдне звинувачення; потрібно бути готовими до всього. Саме тому варто задуматися про глибший зміст акції, проведеної 7 квітня.

Отож, українське місто Тернопіль. Місто не лише патріотичне, але й християнське. 7 квітня, триває Великий піст… І тут відбувається псевдоконцерт російськомовних псевдоартистів. До честі тернополян, відвідувачів псевдоконцерту було небагато – зал «Березілі» був заповнений менш, ніж на половину. Але ж відвідувачі були, і туди їх ніхто не тягнув силою! Вони добровільно прийшли, заплатили по кілька сотень гривень, щоб подивитися на недоумків, котрі засмічують своєю «музикою» український культурний простір, дебілізують населення, пропагують антихристиянські цінності. До того ж, за проведення «концерту» несе безпосередню відповідальність дирекція «Березілю». Тернопільська міська влада теж не без вини, адже вона мала б докласти максимум зусиль, щоб не допустити цього антихристиянського і антиукраїнського збіговиська, проте цього не зробила. Усе це – ганьба для Тернополя та його мешканців.

У масштабах усієї України ситуація набагато гірша. Теле-, Інтернет- та радіопростір забитий десятками різноманітних насть та потапів – клонованих монстрів, «естрадних зірок» серійного виробництва. Їхні недолугі концерти збирають зали безперечно більші, ніж у Тернополі. «Піпл» «хаває» подібні «тєми», попит заохочує пропозицію, пропозиція формує попит. Виникає замкнуте коло дебілізації населення – дебілізації національної, духовної, етичної та естетичної. Убогий ритм, дурненькі слова, що апелюють до найнижчих людських почуттів, образи «сєксуальной тьолочкі» (читай проститутки) та «крутова парня» (читай імбецила) – ось що потрібно, щоб стати популярним на сучасній музичній сцені. Те, що подібні речі мають місце в Україні, – це колективний гріх нашого суспільства. Один із багатьох гріхів…

Панування звироднілої і знахабнілої бидлоеліти, чиновницький, суддівський та міліцейський «бєспрєдєл», непокараний комунізм, ширення різноманітних збочень… Ось далеко не повний перелік тих форм зла, до яких наше суспільство ставиться толерантно. Усе це – колективна ганьба, колективна провина, колективний гріх. Добре, що знаходяться ті, які готові ризикувати власними свободою, здоров’ям і життям задля того, щоб змити цю ганьбу, своїм жертовним чином хоч якось спокутувати провини своїх співвітчизників.

Чин Віталія Запорожця, акції по знищенню чи пошкодженню більшовицьких ідолів (ті ж акції «Тризубу» у Києві та Запоріжжі), виступи громадських активістів, сотні інших націозахисних акцій прямої дії. А ще – затримання, арешти, суди… Найкращі представники нинішнього покоління українців, члени націоналістичних структур та люди доброї волі, котрі знаходяться поза межами організованого націоналістичного руху – ось ті, хто своїм чином рятує честь нації, хто, жертвуючи власними приватними інтересами, компенсує недоліки нашого суспільства.

Неначе лампадка перед іконою, має горіти вогник жертовності бездержавної нації (та й державної, зрештою, також). Сьогодні українці продовжують залишатися бездержавними, тож боротьба має тривати. Її завдання – добитися конкретного тактичного, оперативного чи стратегічного результату, змусити більшість населення побачити реальні проблеми, а найперше – передати естафету жертви, спокути, спротиву.

Хотілось би, щоб кожна акція прямої дії мала каталізуючу дію, щоб за кожним чином і за кожним арештом ішов десяток аналогічних акцій. Вогники мають злитися в полум’я, полум’я – очистити Україну від скверни…