ПОТРЕБА УСЕСТОРОННЬОЇ ОБ’ЄКТИВНОСТІ
З кожним днем зростає кількість публікацій книг, офіційних і неофіційних зустрічей присвячених волинським подіям літа 1943 р. Політичні сили та громадські організації в Польщі у переважній більшості, кваліфікують вбивство поляків на Волині як «геноцид», забуваючи навіть згадати про аналогічне вбивство українців на тій же Волині та в Галичині. Особливо стараються крайнє праві із середовища кресових організацій та представники впливових політичних сил у Польщі. Польські представники у мас-медіа та в різних дискусіях і виступах наголошують на тому, що в 1943 р. там загинуло набагато більше їх земляків ніж українців і це трохи дивує. Сьогодні ми не можемо дискутувати з нашими сусідами з приводу того, кого ж більше загинуло: поляків чи українців, бо смерть навіть однієї людини уже трагедія. На нашу думку, обом сторонам слід дійти до взаємозгоди і підкреслити, що ці криваві події відійшли в історію, хоч мусимо пам’ятати про всіх загиблих – і українців і поляків. Але це поки що не вимріяне і бажане, а не реальне.
Українсько-польський форум партнерства, що пройшов на достатньо високому рівні партнерів теж не досяг мети – знайти точку дотику яка б стала основою для взаємного порозуміння.
Нещодавно на сайті Zaxid NET була опублікована стаття Анжея Шептицького під назвою «До волинської річниці» у перекладі Любка Петренка. А.Шептицький є доцентом інституту міжнародних відносин Варшавського університету, членом ради Польсько-українського форуму, постійним співробітником часопису «Nowa Europa Wschodnia». Стаття вищезгаданого автора є виваженою і досить конструктивною, хоч ми не завжди можемо погодитися з усіма його твердженнями – його стаття – це не опус якогось кресов’яка, типу о.Ісаковича-Залєського чи недалекого члена партії «Право і справедливість», що нині в питанні ставлення до ОУН, УПА чи волинських подій зблокувалися з найбільш агресивними елементами, що не йдуть на ніякі компроміси з українськими представниками, відкидаючи будь-яку об’єктивну аргументацію українців, що теж поважають свою історію, на відміну від певного кола львівських чи франківський істориків для яких власна історія досліджується і висвітлюється лише через призму заробітку.
Ми вже неодноразово писали про те, що польський сейм, який у 2009 р. заявив «що на кресах Другої Речі Посполитої відбувалися масові вбивства, що мали характер етнічних чисток та атрибути геноциду», не об’єктивно висвітлив ці події і рішуче виступаємо проти однобокого трактування польсько-українського протистояння. І у цій заяві найвищого органу Польщі для українців нема місця бо це не «креси», а українська Галичина та Волинь.
Автор вищезгаданої статті об’єктивно визначає поняття «геноцид», але ми мусимо заперечити професору Шептицькому, те, що в Україні є певні політичні середовища, що зацікавлені у протистоянні з польськими політичними силами, нібито для якихось політичних амбіцій. Це не так. В Україні цим подіям мало присвячено уваги, хоч є невелике коло істориків та публіцистів, які стараються дати об’єктивну характеристику волинських подій, не ображаючи польських дослідників.
Натомість у Польщі, однобічне трактування волинської трагедії перетворилося у справжній «дев’ятий вал».
Далі. Ми не можемо погодитися із твердженням п.Шептицького, що «наразі ми маємо справу з іншою ситуацією, яка виникла через входження до Верховної Ради «Свободи» Олега Тягнибока. Нова Українська правиця більш радикальна, ніж у дев’яності роки, а також менше орієнтована на Захід. А це може зашкодити польсько-українському діалогу».
По-перше, у самій Польщі і кресов’яки в партія «Право і справедливість» та інші політичні середовища набагато різкіше засуджують українсько-польське протистояння ніж це робить «Свобода», по-друге, ми не бачимо причин для того, щоб ускладнювалися взаємини між польськими та українськими представниками на будь-якому рівні. Твердження про орієнтованість на Захід взагалі не витримує критики. Очевидно автор не знає, що майже усі українські політитчні сили від Партії регіонів до «Свободи» виступають за євроінтеграцію України. Саме у цьому українці єдині.
Ми повністю погоджуємося з думкою професора А.Шептицького, про те, що мусить бути продовження міжнаціонального діалогу щодо складної спільної історії двох народів, особливо для молодих людей.
На нашу думку, саме з такими представниками польського політичного і найболючіші проблеми, що виникли у результаті складних взаємин між обома народами. Але слід вести діалог з тими українськими представниками, які шанують думку своїх партнерів по цьому ж діалогу, але не паплюжать власної історії, як це роблять деякі хруні від історичної науки.
Між ієрархами обох церков було зроблено спробу порозуміння щодо оцінки волинських подій літа 1943 р. На жаль, через непоступливість польських владик , очолюваних Архиєпископом Львівським Мечиславом Мокрицьким, цей діалог не увінчався успіхом. Уже виступаючи на пленарному засіданні Конференції польських владик у Варшаві, Архиєпископ Мокшицький наголосив на тому, що пропозиції греко-католицьких єпископів не відображають об’єктивності подій на Волині і не засуджують дії ОУН та УПА в цьому регіоні та в Східній Малопольщі, отже знову стара термінологія, що є образливою для галицьких українців. Знову львівський Архієпископ виступив з позицій великодержавного шовінізму, наголошуючи на старих заяложених «істинах» в дусі ксьондза Тадеуша Ісаковича-Залєського. До речі, це не перший виступ Архиєпископа Мокшицького, де він виступає в ролі адепта польських шовіністів. Судячи з виступу його Ексцеленції , до результативного діалогу з греко-католицьким єпископом ще дуже далека.
Владика Мокшицький здивований тим, що греко-католицькі владики опублікували свого відкритого листа, не сприйнявши пропозицій римо-католицького єпископату, очевидно через непоступливість польської сторони.
Його Ексцеленція дуже вільно потрактував деякі питання без конкретних прикладів, наголошуючи на тому, що УПА вбивала всіх без розбору: поляків, євреїв, ромів, чехів і українців, керуючись тим, що можна подумати, що УПА геть чисто винищувало всі народи континентальної Європи. Це ще один штрих до негативної історії УПА – без суттєвих досліджень.
Якщо керуватися такою логікою Львівського римо-католицького владики, то можна висунути претензії до польських пілотів, що воювали в королівських ВПС Англії, та авіації США, які під кінець війни, в результаті коврових бомбардувань вбили 300 українських дівчат-остарбайтерів, бомбардуючи австрійське м.Ґрац і фабрику, де працювали ці дівчата. Ніхто покарання за це не поніс. І ще. В результаті атаки альянтівських літаків на дамби Руру, загинуло 1200 чол. І переважаюча більшість українок, яких привезли з України. І ось ще цікаві факти. За останні 12 віків Польща (у відсотковому відношенні) найбільше приймала участь у війнах – (58 %) серед усіх країн Європи.
Дивує позиція щодо цієї проблеми, головного редактора «Кур’єра Галіційського» п.Марціана Ромера, який допустив у друк образливий плакат, що викликав обурення в багатьох українців. Плакат чи малюнок, не тільки принизив українців, але і відкрито фальсифікував новітню історію України, про що ми вже писали вище. Така позиція друкованого органу, що виходить в Україні, не сприяє зближенню двох сусідніх народів. Одночасно цей плакат принижує гідність львівських греко-католицького владики – Митрополита Ігоря та єпископа – помічника Венедикта, бо розташований у статті якогось п.Яна Буша, який через чорні окуляри польських шовіністів дає характеристику ставлення цих відомих і шановних церковних діячів до наших національно-визвольних змагань.
Отже, Архиєпископу Мечиславу Мокшицькому дозволено критикувати нашу історію в його розумінні, а греко-католицьким владикам казати правду – зась (Див. газета «Кур’єр Галіційський» 12-25 березня 2013 р. стор.3)