Березень 2013
ЧИ ВИННА ГАЛИЧИНА? АБО ЩЕ РАЗ ПРО «КОРИСНИХ ІДІОТІВ»
У №11 «ВШ» з’явилася гостра стаття відомого публіциста і філософа Ігоря Лосєва «Галицькі дезінтегратори», в якій автор однозначно оцінив як провокаторську діяльність, заяви і позиції трьох відомих людей з Галичини: письменників Юрія Андруховича і Юрія Винничука та журналіста Остапа Дроздова, який раптом в останні 5 років отримав на приватному львівському телеканалі ZIK можливість громити всіх наліво і направо. Вартує похвалити таку сміливість публіциста, одного з тих небагатьох, хто може друкуватися в «розкручених» та авторитетних часописах і при цьому відкрито і чесно висловлювати свої думки. Адже неоднозначні, «диверсійні» заяви названих персонажів відомі усім, однак мало хто відважувався відкрито засудити розпіарених сучасною попсовою інформіндустрією письменників.
28 березня 2013 р.
РОЛЬ ДОНЦОВА У ФОРМУВАННІ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕЇ
Дмитро Донцов у праці «Підстави нашої політики» (1921), досліджуючи духовні джерела української революції 1917-1920 рр., доходить фундаментальних висновків: по-перше, причиною поразки була відсутність національної ідеології (національного ідеалу), що було симптомом нерозвиненості нації, або ознакою її близького занепаду; по-друге, відсутність чіткої державної ідеології викликала в українській інтелігенції «атрофію політичного інстинкту» й примусила дотримуватись москвофільської ідеології (для довідки зазначимо, що творцем цієї ідеології був М.Драгоманов, який підпорядковував її інтернаціональним, вселюдським інтересам – у дійсності це означало підпорядкування ідеям російської соціал-демократії, що врешті-решт призвело до того, що українці попали під владу чужої ідеології); по-третє, українська інтелігенція не зрозуміла, на який клас вона має спиратися у визвольних змаганнях, тобто не змогла зорієнтуватись, хто має бути суб’єктом діяльності; по-четверте, відповідальність за руйнацію держави Д.Донцов покладає на соціалістів, їхню національну політику. Результатом цих прорахунків в ідеологічній та політичній сфері стало те, що, за образним висловом Донцова, український народ був «запряжений до воза чужої державності». Варто погодись із цими висновками, але у цій праці філософу не вдалося сформулювати засади української ідеології.
28 березня 2013 р.
ПОТРЕБА УСЕСТОРОННЬОЇ ОБ’ЄКТИВНОСТІ
З кожним днем зростає кількість публікацій книг, офіційних і неофіційних зустрічей присвячених волинським подіям літа 1943 р. Політичні сили та громадські організації в Польщі у переважній більшості, кваліфікують вбивство поляків на Волині як «геноцид», забуваючи навіть згадати про аналогічне вбивство українців на тій же Волині та в Галичині. Особливо стараються крайнє праві із середовища кресових організацій та представники впливових політичних сил у Польщі. Польські представники у мас-медіа та в різних дискусіях і виступах наголошують на тому, що в 1943 р. там загинуло набагато більше їх земляків ніж українців і це трохи дивує. Сьогодні ми не можемо дискутувати з нашими сусідами з приводу того, кого ж більше загинуло: поляків чи українців, бо смерть навіть однієї людини уже трагедія. На нашу думку, обом сторонам слід дійти до взаємозгоди і підкреслити, що ці криваві події відійшли в історію, хоч мусимо пам’ятати про всіх загиблих – і українців і поляків. Але це поки що не вимріяне і бажане, а не реальне.
28 березня 2013 р.
ЗВЕРНЕННЯ ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Сьогодні, коли боротьба за свободу і державність Нації вийшла на новий етап розвитку, коли знову нависла загроза самому існуванню нашого народу, коли внутрішній та зовнішній ворог панує на нашій землі, ми, українські націоналісти, заявляємо про Право української нації на боротьбу будь-якими засобами за своє майбутнє, про Право на Національну революцію. Українська Політична Організація і Всеукраїнська організація “Тризуб” імені Степана Бандери як дві складові єдиного націоналістичного руху виступають “ЗА”:
28 березня 2013 р.
ВСТАВАЙ, УКРАЇНО?
Весна, незважаючи на аномалії, перемагає. А разом з весною Україною котиться опозиційна хвиля. Три опозиційні парламентські сили заявили про початок всеукраїнської акції «Вставай, Україно!», основною метою якої є подолання режиму Януковича. В обласних центрах збираються велелюдні віча, на яких збідований народ слухає полум’яні промови тих, хто вважає себе новими рятівниками нації. Запах революції витає у повітрі… Безперечно, це мало розпочатись. Брехню і українофобію влади терпіти вже неможливо. Добрим підґрунтям для акції протесту стали результати парламентських виборів, на основі яких у Верховній Раді сформувалась стійка і бойова проукраїнська меншість. Люди висловили свою довіру і тепер для політиків, як то кажуть, час відпрацьовувати…
28 березня 2013 р.
НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ – ЄДИНОПРАВИЛЬНИЙ ШЛЯХ ДО СВОБОДИ
Сьогоднішні покоління українців одночасно стоять над проваллям чергової втрати державності та на порозі власної національної держави. Для перетворення нинішнього державного утворення Україна у національну державу необхідно продовжити національно-визвольну революцію. Є лише два випробувані в історії і сучасності способи зміни народом влади на свою користь. Перший: національна революція у вигляді всенародного повстання, яка повністю руйнує, ліквідовує стару систему з її апаратом влади й утверджує нову, відповідну прагненням, потребам та устремлінням нації.
27 березня 2013 р.
23 БЕРЕЗНЯ 69-а РІЧНИЦЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПРОВІДНИКА ВО «ТРИЗУБ» ІМ. С.БАНДЕРА ПОЛКОВНИКА ВАСИЛЯ ІВАНИШИНА
Народився 23 березня 1944 року у селі Зелений Гай (до перейменування – Угерці Винявські) Городецького району у родині столяра. Батько – Іванишин Петро Васильович (1905 р.н.) цеховий столяр, керівник кущового відділу служби безпеки ОУН-р. Мати – Іванишин Катерина Миколаївна (1917 р.н.) зв’язкова ОУН-р. У 1958 р. із відзнакою закінчив Мильчицьку семирічну школу. Згодом закінчив вечірню школу у м. Рудки. З 14 років працював будівельником у Львові. Три роки служив в армії, закінчив службу у званні старший сержант.
23 березня 2013 р.
ВОЛИНСЬКИЙ РЕЦИДИВ
Схоже, що відзначення 70-х роковин Волинської трагедії стане каменем спотикання не тільки у традиційно дружніх взаєминах України і Польщі, але й внесе сум’яття у політичне життя українського суспільства. Тут доцільно згадати, як Україна і Польща готувалися, а згодом відзначили 60-ту річницю цієї сумної дати і поміркувати про те, чи зробили обидві сторони з цього належні висновки. Десять років тому діалог між Україною і Польщею щодо оцінки подій на Волині у 1943 році був складним, подекуди напруженим, але усе ж завершився ухваленням спільних документів: президенти двох країн, а також парламенти України і Польщі схвалили відповідні звернення.
22 березня 2013 р.
ЗАЯВА У ЗВ'ЯЗКУ ІЗ ПІДГОТОВКОЮ ДО ВІДЗНАЧЕННЯ 70-Ї РІЧНИЦІ ВОЛИНСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ
У зв’язку із підготовкою до відзначення 70-ї річниці Волинської трагедії в Польщі відбуваються події, які можуть ускладнити процес українсько-польського примирення, не сприяють утвердженню України і Польщі як незалежних і національних держав. Так, 6 грудня минулого року головою Сейму Польщі Є.Копач було схвалено постанову про прийняття парламентом подання щодо створення так званого «Комітету громадянської законодавчої ініціативи з встановлення 11 липня «Днем пам’яті мучеництва кресов’ян». Діяльність цього «Комітету» ставить за мету «затвердити у свідомості польських громадян провини українського народу за трагедію «Східних кресів», а також досягнути «правового закріплення причетності ОУН і УПА до злочинів з ознаками геноциду проти поляків на «Східних кресах». У даному випадку йдеться про оцінку поляками подій, пов’язаних із «Волинською трагедією» у 1943 році.
21 березня 2013 р.
ЛИСТ ДО УКРАЇНЦІВ
Останнім часом на кожному кроці доводиться чути про інфантильність українського суспільства, про безучасність в політичному житті, мовляв, наш народ, ще з промитими радянською системою мізками, не звик до самостійності, а треба більше ініціативи, брати владу в свої руки, і що цікаво, «не варто перекладати всю провину на Владу» (мовляв, самі винні в своїх бідах, бачили очі, що обирали – на те й напоролись, треба починати з себе і т. п. бла-бла-бла…)
17 березня 2013 р.
ДО ПИТАНЬ ПРО ТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
Сьогодні в Україні панує режим внутрішньої окупації на чолі з Януковичем, а українська нація знаходиться у поневоленому стані. Держава Україна обслуговує інтереси привілейованих представників національних меншин та світових імперських центрів. Завершити процес національного звільнення українців можна єдиним способом – шляхом НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ. Інші, еволюційні шляхи, – це омана і “болотяні вогні”. Підтверджень тому за останні десятиліття безліч. Режим внутрішньої окупації – це СИСТЕМА поневолення і експлуатації українського народу. Побороти її може тільки інша СИСТЕМА, тобто якісно нова **СИСТЕМА національного звільнення і державотворення. **Дріб’язковість мислення і діяння сучасного покоління українців, спровокована існуючою партійщиною, призводить до “замкнутого кола”. Кожного разу, як тільки існує можливість скинути зі себе ярмо внутрішнього окупанта, українці намагаються це зробити, але це не вдається, бо партійні шахраюваті вождики та їх адепти, незалежно від назви чи окрасу, є частиною СИСТЕМИ внутрішньої окупації. Вони сповна використовують енергію народних мас, щоби скинути своїх ОПОНЕНТІВ (конкурентів) з найвищого “престолу” і, відповідно, усістися на нього самим. Тут же забуваючи про інтереси Нації, на землі якої вони грають у свої партійно-політичні ігрища.
9 березня 2013 р.
ГРІХ ЗА ГРІХ НЕ КАРАТИ!
Цими днями західними областями України прокотилась хвиля нищення пам’ятників Героям України – Степану Бандері та Роману Шухевичу. Рівненська область, Львівська, Івано-Франківська… Можливо, будуть ще. Це закономірно, цього слід було очікувати. А особливо напередодні вирішення питань приєднання до Митного Союзу. Відвертання уваги – старее, як світ. Але коли в країні панує окупаційний режим, а народ активно його не поборює, відбуваються акції, що принижують національну гідність. Ворог діє настільки, наскільки йому дозволяють. А дозволяють правлячій банді та її прихвосням сьогодні абсолютно все.
8 березня 2013 р.
ХТО Є ХТО
Більшовики та їх прихильники завжди боялися історичної правди і від створення своєї партії та по-сьогодні, фальсифікація була їхньою повсякденною діяльністю. На жаль, на Україні вони ще мають підтримку певних кіл, особливо серед російських шовіністів і їм подібних. Спільні їхні дії скеровані у єдине русло – загнати назад Україну у тінь російського імперіалізму, а тому вони вдаються до різних маніпуляцій, перш за все з історією України, вип’ячуючи знову своїх кривавих, нафталінових діячів, стараючись очорнити наших національних героїв, що боролися за свободу свого народу.
5 березня 2013 р.
РЕЗОЛЮЦІЯ конференції зі створення організаційного комітету Української Політичної Організації (УПО)
Враховуючи сучасний поневолений стан української нації та незавершеність національно-визвольної боротьби, панування на нашій землі режиму внутрішньої окупації, а також визначаючи державу Україна як перехідний період у розвитку українського державотворення, ми заявляємо про намір показати українському суспільству нову якість політики, побудованої на засадах ідеології українського націоналізму та традиційного українського християнства, пріоритеті Національних інтересів над особистісними, запереченні колабораціонізму з пануючим антинаціональним і антинародним режимом. УПО – організація націоналістична і революційна.
5 березня 2013 р.