«ВІСЛА»: СПЕКУЛЯЦІЇ НА ПАМ’ЯТІ

Ми вже неодноразово писали про сумнозвісну акцію «Вісла», проведену польським комуністичним режимом у 1947 р. суть якої полягала у виселенні українців з їх прабатьківських земель, тобто із Надсяння, Лемківщини, Холмщини та Підляшшя. Нема сумніву, що ця акція була зрежисерована і старанно скорегована за стінами «древнього Кремля». Але не про це мова.

За ініціативою депутата польського сейму, етнічного українця – Мирона Сича було подано проект ухвали, яка засуджує проведення акції «Вісла» польським урядом, за вказівкою якого, біля 160 тисяч українців було брутально вигнано з рідних сіл і містечок. Ще в 1947 р. цю широкомасштабну операцію схвалили всі верстви польського суспільства і в том у числі місцева католицька церква. Пройшло з цього часу понад 65 років і нині, фактично, більшість польського політикуму та виступає проти прийняття ухвали, що засуджує цей акт. Лише окремі голоси у сусідній країні виступають проти масового остракізму щодо українців. Чисельні групи ненависті почали масову атаку на цей проект і на пана Сича, зокрема. У цих групах із спільною платформою виступили і праві, і ліві, і габілітовані і не габілітовані і в тому числі представники клерикальних кіл хоча б в особі «отця» Ісаковача-Залєського, що є промотором чи не усіх антиукраїнських починань.

Акція «Вісла» ось уже понад 65 років тісно пов’язується з боротьбою УПА у так званому Закерзонні, але насправді це далеко не так, тому ставимо перед усіма адептами цієї теорії запитання: «Чи землі Закерзоння ще з сивої давнини були етнічними польськими землями і українці тут проживали на правах таких собі імігрантів? Ще питання: «Чи політика польських урядових кіл, у міжвоєнний період, була спрямована на розвиток національних меншин, особливо галицьких українців?»

І на кінець: Хто встав на захист знедолених українських селян Надсяння, Лемківщини та Холмщини? Може хтось із урядових кіл, може колишні польські підпільні структури, може католицька церква у Польщі, може, бодай прості польські обивателі, що проживали поряд з українцями по селах та містечках Закерзоння, може могутній СРСР чи Рада Безпеки ООН?

Відповідь єдина – НІХТО!!! Лише ті сільські хлопці та дівчата, що вступили у лави УПА захистили честь гнобленого українського народу, хоч більшість з них і загинули в боротьбі проти насильників.

Невиліковна манія великодержавного польського шовінізму і в 1947 р., і сьогодні в 2013 р. практично заполонила все польське суспільство. Огульна критика цієї єдиної сили, що стала на захист українських ілотів із Закерзоння, нині отримала новий імпульс шовіністичної агітації. Проти засудження акції «Вісла»у польському суспільстві склався симбіоз лівих і правих, які, очевидно, ніколи не позбудуться імперіалістичної ментальності.

Кресові організації, як завжди, виступають проти засудження проведення акції «Вісла», серед них - Федерація кресових Організацій і Фонд Львова, Товариство Південно-Східних Кресів, Товариство Memoriae Fidelis та різні товариства «мілуснікув». До них приєдналися і польські політичні сили: партії Право і Справедливість, Селянська партія, частина членів «Громадянської платформи» та інші (зауважимо, що імперіалістичний термін «креси» як характеристика західноукраїнських земель продовжує бути популярним серед цих людей).

Польські політики, вчені та журналісти закликають українців та українську владу засудили дії УПА, викинути її з народної пам’яті. Як контраргумент, можна запропонувати польським колегам засудити дії Армії Крайової, Батальйонів хлопських, Армії Людової, Кедиву та інших міліарних організацій, що «прославилися» своїм «героїзмом» не в етнічній Польщі, а на корінних українських землях і проти українців. Нині для всіх поляків члени всіх вищезгаданих організацій є національними героями.

І ще. Всі президенти України, у різний час, визнали трагедію поляків на Волині і склали шану загиблим, як полякам, так і українцям у цій взаємній трагедії, а тому не слід пов’язувати волинські події 1943 р. і сплановану акцію «Вісла» у 1947 р. Якщо ж керуватися такою тенденцією, то можна приєднати до цих подій «визволення» Галичини Казимиром Великим, загарбання українських земель польською шляхтою і магнатами після Люблінської унії, агресію Польщі проти ЗУНР і ці факти можна описувати до безконечності.

Зазіхання на українські території, спольщення українців і здушення їх опору насильницькій колонізації і було реальною причиною акції «Вісла», а опір УПА і його придушення були лише прелюдією до масштабнішої політики польської влади усіх кольорів.

До супротивних криків у сеймі, в самій Польщі долучилися голоси польських шовіністів у США, Канаді, Австралії та в багатьох країнах Європи, одночасно чиниться неймовірний тиск на спікера Сейму РП пані Єву Копач. Різко виступив проти прийняття позитивного рішення щодо цієї трагедії депутат Марек Аст, який поєднав акцію «Вісла» з волинськими подіями. Ще один депутат від ПіС Д.Арцішевська-Мелевчик теж знайшла свої аргументи, щоб виступити проти ухвали цієї постанови. Ще далі пішов у своїх судженнях депутат від PSL Францішек Стефанюк, який у коментарі для Rzeczpospolita підкреслив: «Навіть деякі українські джерела говорять про те, що акції «Вісла» не було б, якби не дії УПА і якби українці після 1945 р. склали зброю». Не заперечую, в Україні не бракує українофобських елементів та різних добре оплачуваних писак. УПА загинула, але не склала зброї, перед комуністичними режимами. Як це зробили польські підпільні військові формування.

Проти прийняття вищезгаданої ухвали виступила також представниця Федерації Кресових організацій Єва Шакаліцка, яка давно відома своїми ревізіоністськими поглядами і висловлюваннями щодо нашої історії. Депутат від ПіС Станіслав Пєнта теж виступив за «рівновагу» в осудах акції «Вісла» та УПА.

Системна пропаганда проти проекту постанови про засудження акції «Вісла», перейшла і в Інтернет. Польськими користувачами створено групу «Я не вибачаюся за акцію «Вісла», яка уже налічує кілька сот членів. Один із учасників цієї групи висловив в Інтернеті таку думку: «Польська держава не може, і тим більше не повинна вибачатися за діяльність, яка мала на меті захист польського народу і польської території». Виходячи з цього, пропонуємо всім членам групи «Я не вибачаюся за акцію «Вісла» обговорити ще й такі питання:

1. Польща для захисту «своєї території» разом із фашистською Німеччиною та фашистською Угорщиною поділили територію Чехословаччини після Мюнхенської угоди 1938 р.»
2. Військо Польське на чолі з генералом Люціаном Желіковським захищаючи свою територію «відвоювало» від литовців «польське місто Вільнюс» Литовські «імперіалісти» змушені були перенести свою столицю у Каунас.
3. Використовуючи французькі танки «Рено» польські вояки у 1920 р. успішно воювали проти німецької нацменшини.
4. За двадцять років панування в Галичині Польща дійсно принесла «Світло прометеїзму» в українські середовища. З 3662 українських шкіл, залишилося лише 144».

Обговорення в Інтернеті цих питань мало б дійсно культуртрегерську місію Польщі щодо національних меншин.

Очевидно, що проект постанови, яка б засудила акцію «Вісла» у польському Сеймі не пройде, як це сталося у 1990 р., 1997 р., ні в 2007 р. Потрібний час.

За осуд цієї злочинної щодо українців Акції виступили десятки українських організацій в Польщі та в діаспорі.

І ще. І в комуністичній, і в демократичній, нинішній Польщі не люблять згадувати «героїзм» каральних сил проти мирних українських сіл та вояків УПА, як і не люблять згадувати про тих, хто командував цією акцією, бо криваві кати – командувач 20-ти тисячним каральним військом генерал С.Моссор, та його заступник полковник Корчинський що у 1946-1948 рр. був віце-міністром СБ та кат Лемківщини – підполковник Герард були заарештовані польським комуністичним урядом і на довгі роки запроторені в тюрму. Забагато знали про злочини проти українців.

P.S. Нижче подаємо заяву Об’єднання товариств депортованих українців “Закерзоння” стосовно цих подій:

«Польсько-українське протистояння у міжвоєнні - а особливо у 40-і роки минулого століття - на Волині, Холмщині, Підляшші, в Галичині, Надсянні, на Західній Бойківщині, Лемківщині, на жаль, залишило для сущих сьогодні поколінь українців і поляків не тільки прикрі спогади про ці часто трагічні події, а й потребу об’єктивно і всебічно проаналізувати причини, які призводили до масових вбивств сотень невинних як українців, так і поляків, в тому числі беззахисних людей похилого віку, жінок, дітей.

Впродовж панування комуністичних режимів потужні пропагандистські машини по обидва боки нашого кордону тенденційно, замовчуючи або спотворюючи невигідні для них факти, зомбували масову свідомість сотень тисяч людей.

На превеликий жаль, і в останні два десятиліття надзвичайно галасливі різні т.зв. кресові патріотичні рухи, товариства у Польщі, використовуючи широкі можливості засобів масової інформації, в тому числі інтернету, продовжують нагнітати антиукраїнську істерію, зокрема, явно спекулюючи на трагічних подіях 1943-1944 років на Волині.

Очевидно, що важко говорити про поєднання і взаємне прощення з тими у Польщі, хто вперто називає українське націоналістичне підпілля бандами, а взаємну братовбивчу польсько-українську боротьбу у 40-х роках минулого століття, вслід за публічними ухвалами окремих польських воєводських сеймиків, вважає вчиненим українцями людиновбивством, тобто геноцидом (ludobójstwo польською означає “геноцид” - ІП) поляків.

Масові вбивства українців, здійснені у ці ж роки різними польськими збройними формуваннями на Волині, Поліссі, Холмщині, у Надсянні, якщо вони про них взагалі згадують, то називають т.зв. вимушеними “відплатними” акціями або навіть “випереджувально-відплатними”, як це ніби було у Сагрині на Холмщині. Воістину людський цинізм не має меж!

Окремо хочемо заявити, що публічні акції, статті, коментарі краківського ксьондза Тадеуша Ісаковича-Залєського, як і всі матеріали на теми українсько-польських взаємин, що регулярно з`являються на його інтернет-сайті, на наше глибоке переконання, не тільки не мають нічого спільного з покликанням християнського священика, вони відверто шкодять справі українсько-польського поєднання.

Ми з повагою ставимося до польських науковців, що досліджують ці складні події. Але часто оцінки цих подій - зумовлені, очевидно, усталеними особистими політичними уподобаннями окремих із них - на жаль, бувають далекими від наукової об’єктивності.

На наше переконання, важко заперечувати, що визначальною причиною польсько-українського протистояння на Волині, Поліссі, у Східній Галичині у 40-і роки минулого століття була боротьба за політичне і державне майбутнє цих земель. Причому ця жорстока взаємна боротьба часто провокувалася і стимулювалася зовнішніми силами.

У повоєнні роки в Україні та Польщі народились і виросли нові покоління українців і поляків, які хочуть як добрі сусіди жити у злагоді та взаємоповазі. Тож заради цього взаємне українсько-польське поєднання, взаємне прощення кривд, що їх зазнали в ці трагічні роки тисячі як українців, так і поляків стає вимогою сьогоднішнього дня.

Для багатьох з нас, чиє дитинство, юність пройшли на нашій споконвічній прабатьківській землі – Холмщині, Надсянні, Західній Бойківщині, Лемківщині, сотні невинно убієнних поляками українців у Сагрині, Бересті, Верховинах, Шиховичах, М’ягкому, Модриню, Ласкові, Верешині, Новосілках, Горайці, Новому Люблинці, Старому Люблинці, Пискоровичах, Заліській Волі, Малковичах, Павлокомі, Березці, Бахові, Лубні, Завадці Морохівській і десятках інших місцевостей були нашими односельцями, близькими, рідними.

Не забуваючи про їх мученицьку смерть, ми одночасно схиляємо наші голови перед світлою пам’яттю усіх беззахисних жертв українсько-польської братовбивчої боротьби.

Ми звертаємося до всіх людей доброї волі у Польщі, що ми готові зробити все залежне від нас заради досягнення благородної мети – взаємного примирення між нашими народами та прощення взаємних кривд».