ГЕТЬ ПРОВІНЦІАЛІЗМ!

Наприкінці минулого та на початку цього року мені пощастило взяти участь у вшануванні пам’яті двох лідерів національно-визвольного руху. У селі Воля Якубова (Львівська обл.) – полковника, Голови ОУН Андрія Мельника, та у Києві – провідника ОУН(революційної) Степана Бандери. А вже перед Різдвом, у Трускавці мав щастя побачити на місці зруйнованого (вандалами чи стихією) погруддя Івана Франка, новий, відреставрований постамент на честь Каменяра. А неподалік нього – ще один, з бронзи справжній пам’ятник І.Франку. Як з’ясувалося, «бронзовий» встановлено «в піку» відреставрованому. Тут і пригадався допис мого побратима, тризубівця Андрія Стемпіцького, який застерігає від спекуляцій із вшануванням пам’яті відомих українців.

Справді, останнім часом, особливо в Галичині, різноманітні «вшанування» стають звичайними протокольними заходами, де вихолощується зміст тої чи іншої події, або постаті. У багатьох випадках – на перший план виходить бажання за будь-яку ціну «засвітися» у ЗМІ.

І це – недопустимо! Це яскравий прояв національного провінціалізму.

У цьому ж Трускавці стоїть пам’ятник двом бойовикам УВО-ОУН Василю Біласу і Дмитрові Данилишину, які були страчені польськими окупантами. Перед стратою В.Білас сказав знамениті слова: «Жалію, що вдруге не можу вмерти за Україну…»

Молодий юнак, якому не було ще й тридцяти, був і залишається не тільки справжнім героєм, але й докором усім, хто пам’ять про нього, як і про Мельника, Бандеру чи Франка хоче перетворити у фарс.