Грудень 2012
СТЕРЕЖІМОСЯ ГЕНДЕРУ!!!
Чи чув ти про таке збочення, що нині захоплює Захід, - «гендерна політика»? Проходила коридорами університету, де я навчаюся, і побачила табличку біля одного з кабінетів: «Кафедра гендерної педагогіки». Не можу вам передати, яке я пережила потрясіння після цього, адже в педагогічному університеті навчають і виховують майбутніх вчителів, які через деякий час підуть до школи і будуть працювати не з одним поколінням українців. Завжди знала, що ця проблема існує, але не думала, що вона вже так близько до нас. Мене зацікавило, як саме з’явився цей кабінет у нашому вузі. Виявилося, що цю програму серйозно профінансували невідомі люди, а лекції з гендерної педагогіки читає сам ректор університету.
29 грудня 2012 р.
Слава героям України! ЖИДІВСЬКИЙ ПРОБОЙОВИЙ КУРІНЬ
Жидівський Пробойовий Kурінь — самостійний оперативний військовий підрозділ 1-го корпусу Української Галицької Армії. Сформований у червні 1919 року під час Чортківської офензиви з жидівської (Jewish) міліції Тернополя. Командир — поручник Соломон Ляйнберг. Склад куреня: 4 стрілецьких (по 200–220 вояків) і скорострільна (8 кулеметів) сотні; 3 чети — кінноти, саперна і зв’язку. Місце дислокації та вишколу — село Остап’є (нині Підволочиського району Тернопільської області). Від 14 липня Жидівський Пробойовий Kурінь брав участь у бойових діях з польськими військами на лінії сіл Максимівка - Романове Село - Жеребки - Колодіївка, прикривав відхід частин 1-го корпусу за Збруч у районі Скалата, Гримайлова та Гусятина.
29 грудня 2012 р.
РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА ДО ВІРНИХ УГКЦ
«…в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися поклонятися Тобі – Сонцю правди, і пізнавати Тебе – Схід з висоти…» Тропар Різдва Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам, боголюбивим єпископам, всечесному духовенству, преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам, в Україні та на поселеннях у світі сущим Дорогі в Христі! У цей святковий і радісний день Різдва Христового засилаю всім вам найщиріші вітання з нагоди цього великого празника християнської віри. Різдво – це день, коли вічний і невидимий Бог зволив увійти в людське життя як новонароджене Дитя. Різдво – це час, коли могутній та незбагненний Уседержитель, котрий тримає у своїх руках життя і долю всього, що існує, Сам зволив віддати себе людині, покластися в обійми своєї дівственної Матері та шукати захисту в Її обручника Йосифа. Різдво – це святкова хвилина, коли самотня сучасна людина відчуває трепет невимовної Божої близькості та уваги до себе, коли небо і земля, ангели й люди, небесні світила та земні звірята збираються в єдину родину довкола вифлеємських ясел, в яких сьогодні спочиває новонароджений Цар віків, та радісно співають: «Славімо Його!»
22 грудня 2012 р.
АНТИХРИСТИЯНСЬКА ТА АНТИУКРАЇНСЬКА СУТНІСТЬ «ДІДА МОРОЗА»
Всі ми з Вами, практикуючі християни, чудово знаємо, що з давніх часів Християнської Русі і до приходу більшовицької банди до влади «Діда Мороза» та «Снєгурочкі» в Україні не існувало. Звідки ж взялися ці персонажі, на яких було зосереджено все виховання малечі в Україні під час більшовицько-комуністичної окупації нашої країни? У східнослов’янській міфології МОРОЗ – дід низенького росту, з довгою сивою бородою, що бігає по полях і стуком викликає тріскучі морози; від удару МОРОЗА у куті хати тріскається колода. Стародавній Дід Мороз, згідно слов’янських язичницьких міфів, мешкає у крижаній хатинці в країні мертвих, куди можна було потрапити, пройшовши через колодязь (до речі, саме такий перехід описаний в деяких народних російських казках, якщо пам’ятаєте). Своєрідний характер язичницьких божеств зумовив початкову поведінку Діда Мороза: спочатку він збирав жертвоприношення – крав дітей і ніс їх у мішку. Проте з часом, як це часто буває, все стало «з ніг на голову», і під впливом православних традицій Дід Мороз подобрішав і став уже сам обдаровувати діточок. Збірний образ Діда Мороза побудований за мотивами агіографії Святого Миколая, а також описів давньослов’янських божеств Позвизда, Зимника і Корочуна, російських народних казках, фольклорі, російській літературі (п’єса О. М. Островського “Снєгурочка”, поема Н.А. Некрасова “Мороз – Красний нос”, вірш В.Я. Брюсова “Царь Северного полюса”, карело-фінський епос “Калєвала”).
22 грудня 2012 р.
ОУН і УПА: шлях до української перемоги
«Борітеся – поборете!» Тарас Шеченко. Нещодавно колега по роботі попросила мене розповісти про УПА. «Тільки розкажи об’єктивно і про війну «велику відчизняну теж», – зробила наголос. Вона була далеко не першою, хто ставить мені це питання. Навіть на власному прикладі переконуюсь: інтерес українців на Східній Україні до повстанців з кожним роком зростає. Коли ми хочемо говорити про феномен ОУН і УПА, потрібно враховувати не тільки умови Другої світової війни, в яких доводилось діяти воякам та підпільникам організованого націоналістичного руху. Окрім того нам треба брати до уваги довгі століття неволі українського народу та поділ наших етнічних територій між різними імперіями. Незаперечним історичним фактом є те, що оунівці і упівці вели оборонну війну, на власних землях захищаючи український народ від загарбників з трьох різних армій: німецької, радянської та польської. І ця війна була успішною. Чого варте лише те, що в 1942-43 роках німецькі окупанти не змогли зайти в західноукраїнські села – їх туди не пустили бійці Української Повстанської Армії, організованої ОУН в жовтні 1942 року. Там були зорганізовані справжні повстанські республіки. А «визволітєлі», які прийшли на захід України в 1944 році, разом з державами-союзниками розбивши німецькі війська, ще довгих десять років не могли нічого подіяти з УПА. Дещо пізніше ми повернемось до теми боротьби повстанців з більшовицькими бандами, а поки що не можна не розвіяти ще один стереотип: «УПА діяла лише на території Західної України». Все ж почнемо з того, що невелика частина правди у цьому твердженні є: основні сили УПА дійсно були сконцентровані на Львівщині, Волині та Поліссі. Вся справа у згаданій роз’єднаності українських земель. Ми маємо знати з підручників історії, що з підписанням Андрусівського миру між Росією і Польшею в 1667 році українці вперше опинилися в ролі підданих відразу декількох держав. До слова, у польській історіографії, «мир» прямо називається Андрусівським поділом… Потім неволя в одній імперії змінювалася на неволю в іншій. Австро-Угорщина, Польша, Румунія, і знову таки Росія в різні часи господарювали на наших землях. У що вилилось господарювання зайд більшість українців теж знає. Ми тут зупинимося на головних ударах, завданих зайдами, та наслідкам від них. Постійні війни призвели до загибелі еліти нації, а заборона говорити рідною українською мовою, нищення культури та історичної пам’яті і, зрештою, Голодомори влаштовані комуністами, спричинили денаціоналізацію українського народу, перетворення селян-господарів на колгоспних жебраків. Як наслідок – часткова втрата не лише національної, але і особистої гідності тими, хто вижив. В 1920 році після закінчення війни Україну, всупереч пунктам Вудро Вільсона про право нації на самовизначення, знову було розділено на західну та східну. Західній Україні пощастило більше – вона опинилась під владою більш ліберальної Польської держави. Польська влада хоч і взяла курс на асиміляцію українців, але не заважала економічному розвитку та не вдавалася такого до масового терору, як це робили більшовики на підконтрольних їм теренах. Комуністи не зупинялися ні перед чим, діючи за формулою «ціль виправдовує засоби». Масові нищення церков, вбивства священиків, письменників (для прикладу, в 1937 році, в честь 20-річчя більшовицького перевороту, сотні українських письменників було страчено) та політиків – це далеко не повний перелік злодійств влади безбожників з центром у Москві. Апофеозом злодіянь комуністів став Голодомор 32-33 року – тоді від штучного голоду, за різними оцінками, загинуло від 4 до 10 мільйонів українців. Простих українських селян знищили лише за те, що вони були українцями, добрими господарями та протиставлялися колективізації. Більшовицькі організатори голоду радісно рапортували в «центр», що війна «між нами і ними була жорстокою, але закінчилась нашою остаточною перемогою». Але комуністи прорахувалися. В 1929 році було створено ОУН – Організацію українських націоналістів. Оголошена ОУН мета – відновлення Української держави – виглядала тоді майже неймовірною, враховуючи існуючий стан речей. Втім, оунівці швидко довели серйозність своїх намірів. На терор польської влади у вигляді пацифікації та арештів відповіли тією ж монетою – показовим знищенням винуватців: шкільного куратора Собінського та міністра Перацького…
21 грудня 2012 р.
ДЕКІЛЬКА МІРКУВАНЬ У ЧАСІ ПОСТУ
Піст – це досить специфічний період часу. Його завдання полягає у тому, щоб підготувати вірних до правильного сприйняття певної події Священної Історії. Наразі, приміром, ми готуємося відчути Воплочення Предвічного Бога, готуємося гідно прийти до Новонародженого Христа. А що означає поняття «гідно»? «Гідно», між іншим, означає те, що ми маємо прийти до Господа цілісно. Не просто з’явитися на Різдвяні Богослужіння, не просто виконати обрядову складову святкувань, але й постати перед Богом «усім серцем своїм, усією душею своєю і всією думкою своєю» (Пор. Мт. 22, 37).
11 грудня 2012 р.
ЗМОВА СТОЛІТТЯ
Чимало російських політологів-українофобів стверджували, що незалежна Україна – це проект, розрахований не більше ніж на 20 років. Здається, сьогодні Кремль та його потужна агентура в Києві почали переходити від слів до діла. Дедалі більше затягується на шиї України газовий зашморг і вельми показово, що нинішня прокремлівська верхівка нашої країни не робить реальних кроків, аби за прикладом інших європейських держав та їхніх господарських суб’єктів звернутися до міжнародних судів. Замість того – дешева клоунада з диверсифікації джерел енергопостачання, як-от підписання протоколів про наміри невідомо з ким, мовляв, цей сумнівний хтось забезпечить нас газом. Чи гучні виступи перед арабськими шейхами про великі газові перспективи для України, які забезпечить дружба Януковича з монархами Перської затоки… За цими сюжетами у стилі казок «Тисячі й однієї ночі» проглядається абсолютна порожнеча. Одну за одною підписують угоди, що геополітично й ідеологічно зводять державний суверенітет нанівець: харківська капітуляція, що увічнює російський військовий контроль над Півднем України, закон Ківалова – Колесніченка про фактичне скасування державного статусу української мови, ліквідація у спосіб псевдореформування Збройних сил України, призначення керувати силовими структурами уродженців іноземних держав тощо. Стрімкими темпами готують політичний і морально-психологічний ґрунт. Для чого? У багатьох містах країни з’явилася величезна кількість агітаційних плакатів близького друга президента РФ Владіміра Путіна, колишнього шефа Адміністрації президента Леоніда Кучми Віктора Медведчука, який закликає до референдуму з найважливіших питань зовнішньої політики. Його заклики (чи бажання медведчукового московського друга?) почув Янукович, і підвладна регіоналам Верховна Рада ухвалила закон про всеукраїнський референдум, на якому можна вирішувати будь-які питання, зокрема й поставити питання про приєднання України до РФ, запровадження подвійного громадянства, державність російської мови в Україні тощо. Під патронатом політика Ґундяєва (який ще й Патріарх РПЦ) створено ініціативні групи (з філіями в Україні та Білорусі), що збирають підписи за проведення референдуму про об’єднання трьох держав. У будь-якій країні такі дії було б сприйнято як загрозу. Але не за нинішньої влади в Україні, яку деякі аналітики ще у 2010 році назвали «ліквідаційною комісією Української держави». Досвід останніх трьох років показує, що Партія регіонів береться лише за ті голосування, які за будь-яку ціну виграє. За весь цей час вона не провела жодних чесних виборів. То які ж підстави вважати, що ПР проводитиме чесний референдум? Той закон, що вона ухвалила дає об’єктивну можливість легко сфальшувати будь-який референдум, бо немає ніяких перешкод для тотального застосування адміністративного ресурсу. Регіонали легітимізували формування комісій із проведення референдуму місцевими органами влади, що підконтрольні центрові (без участі політичних партій, без спостерігачів на дільницях). За спиною українців можуть забрати державу за допомогою шахрайського сфальшованого референдуму (навіть якщо 90% громадян проголосують проти Митного союзу, Євразійського союзу та інших неоімперських проектів Кремля), а потім навіюватимуть їм, що вони самі добровільно відмовилися від своєї національної незалежної державності. І це при тому, що жодні виборчі процедури, організовані Партією регіонів, не викликають довіри ані в самій Україні, ані за її межами. Люди дедалі більше запитують, чому більшість завжди голосує проти ПР, а регіонали завжди виграють? Звісно, в процесі зомбування громадян використовуватимуть усілякі пропагандистські шахрайства на кшталт того, що, мовляв, приєднання до Митного союзу чи інших геополітичних новоутворів Москви не є втратою незалежності. Однак це втрата незалежності де-факто, яку буде легко оформити де-юре; то вже справа юридичної техніки й питання часу, коли Україна стане чимось на взірець Татарстану в Російській Федерації. Спочатку нас позбавлять міжнародної правосуб’єктності, коли всю нашу зовнішню політику визначатиме Кремль, потім відсунуть від контролю над власним кордоном, проголосивши «спільний кордон Митного cоюзу» тощо. Охочі можуть згадати, як у 1922 році з формально суверенних радянських республік утворили централізовану комуністичну імперію. Дуже прикро, що опозиція в Україні практично не реагує на цю загрозу (про СБУ промовчимо), хоча мусила б ударити в усі дзвони. Якщо внаслідок шахрайського референдуму незалежність України буде перекреслена, залишиться тільки один шлях порятунку: в конституціях багатьох країн світу є положення, що громадяни повинні (а не тільки мають право!) захищати свою державу всіма засобами… Дуже не хотілося б такого варіанту, але складається враження, що нині Україну вперто й послідовно ведуть саме до нього… Джерело: Тиждень.ua
10 грудня 2012 р.
ГОЛОВА ОУН АНДРІЙ МЕЛЬНИК: ПОЧАТОК
Полковник Андрій Мельник назавжди залишиться у вітчизняній історії як однин із визначних державних і політичних провідників нації у ХХ сторіччі. Для широкого українського загалу, він передусім - Голова ОУН, Провідник Організації, яка у всі часи асоціюватиметься із безкомпромісною боротьбою українського народу за свою державу. А. Мельнику судилося очолити ОУН після того, як у 1938 році в Роттердамі з безпосереднього наказу Сталіна було ліквідовано першого Голову ОУН Євгена Коновальця. На цей час минуло вже десять років, як відбувся Перший Конгрес Українських Націоналістів на якому, власне, постала ОУН на чолі з Є.Коновальцем. Відтак ОУН стала важливим фактором внутрішньої і зовнішньої політики. Без ОУН, а точніше її впливу не можливо було уявити політичне і громадське життя не тільки на теренах, де проживали українці, а й у Європі, яка з появою ОУН була змушена враховувати «українське питання». Схвалений на Першому Конгресі Устрій ОУН постановив, що кожних два роки буде скликатися Великий Збір Українських Націоналістів. Однак з року в рік проведення Великого Збору відкладалося. І тільки в січні 1938 року Голова ОУН Євген Коновалець видав комунікат про невідкладне скликання ІІ Великого Збору Українських Націоналістів. Збір ОУН мав відбутися осінню цього ж року. Відповідальним за його проведення було призначено Ярослава Стецька. Однак уже в травні 1938 року Євген Коновалець трагічно загинув, а отже довелося відкласти дату проведення Великого Збору. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що Євген Коновалець не призначив з числа членів Проводу Українських Націоналістів (ПУН) свого заступника, як це передбачалося Устроєм ОУН. Крім того, полковник Є. Коновалець суміщав посаду Начального Комданта Української Військової Організації (УВО). І хоч члени УВО влилися в ОУН, структура УВО формально продовжувала існувати. На чолі УВО автоматично опинився полковник Андрій Мельник як заступник Євгена Коновальця. Очевидно, що цей факт мав велике, а можливо й вирішальне значення для обрання нового Голови ОУН. До того ж А. Мельника в’язала давня, ще з часів Першої світової війни, дружба з Є.Коновальцем. Разом з Є.Коновальцем він стояв біля витоків Української Народної Республіки, був активним її захисником, а після його трагічної смерті залишався одним із небагатьох авторитетних діячів національно-визвольного руху. Тим часом керівництво ОУН взяв на себе так заний «Вужчий ПУН» у складі Омеляна Сеника-Грибівського, Ярослава Барановського та Ріхарда Карпат-Ярого. На своєму засіданні 12 жовтня 1938 року він ухвалив рішення про призначення Головою Проводу ОУН полковника Андрія Мельника, на плечі якого одразу ж впав обов’язок підготовки ІІ Великого Збору Українських Націоналістів. Передбачалося, що Великий Збір ОУН відбудеться ще у листопаді 1938 року, однак низка подій у Європі, зокрема загострення політичної ситуації на Карпатській Україні, а згодом постання Карпато-Української Держави, до творення якої безпосередньо була причетна ОУН, вплинули на те, що ІІ Великий Збір ОУН було відкладено на серпень 1939 року. Його підготовкою зайнявся уже згадуваний Ярослав Стецько, до якого долучилися Микола Сціборський та О.Ольжич. ІІ Великий Збір Українських Націоналістів відбувся у Римі 26-27 серпня 1939 року на вулиці Корзо д’Італія, в пансіоні професора Євгена Онацького. В Архіві ОУН зберігся протокол ІІ Великого Збору, який дуже добре передає атмосферу цього зібрання. Ось його фрагмент: «…Збір відкрив Голова ПУН вступною промовою, в якій вказав на завдання ОУН, II ВЗУН та на вагу часу, який переживаємо. Вождь зголосив перед образом упавшого Вождя приявність 22 учасників II ВЗУН та свою і ОУН готовість іти за геройським прикладом Євгена Коновальця. Промова Вождя, яку присутні вислухали стоячи, зворушила до глибини душі всіх і зосередила їх думки біля Роттердамської Могили та довкола Особи, що перейняла по Євгенові Коновальцеві керму боротьби народу за визволення. Могутній образ сл. п. Вождя побіч націоналістичного Тризуба пригадував героїку революційного життя та його трагічну велич, що їх Вождь підкреслив сильними словами. Коли, звернений до образу Покійного, Вождь складав свій глибоко передуманий і пориваючий душу звіт, приявні переживали одну з найбільш урочистих хвилин свойого життя. Вождь з’ясував історичну ролю УВО-ОУН у боротьбі за визволення та епохальне значення Євгена Коновальця в розгортанні цієї боротьби. Вождь подав перспективи розвитку Руху та видвигнув ті принципи, на яких базується Рух, підкресливши зокрема вимоги щодо характеру членства. Наприкінці Вождь висловив признання бійцям за свободу і поклін упавшим героям… Слідує апель поляглих. Зачитуються імена Поляглих упродовж останніх десяти років, при чому учасники ВЗУН, стоячи, повторяють при кожному прізвищі: «Живе вічно!». Головуючий відчитав передане йому усно завіщання Вождя Євгена Коновальця про призначення Ним своїм Наступником Андрія Мельника. Приявні, повставши з місць, окликують Андрія Мельника Головою ПУН і Вождем Націоналістичного Руху трикратним: «Слава Вождеві Андрієві Мельникові!..». Характерно, що всі учасники Великого Збору склали присягу Андрію Мельнику: «Присягаю Богові і Україні честю моєю, честю поляглих у бою героїв на кров славної пам’яті Вождя всіма силами і ціною життя мойого боротися за Українську державність і здійсняти ідеї Українського націоналізму, зберігати таємниці організації, вірність, хоробрість та послух Вождеві й Організації Українських Націоналістів». Проте ІІ Великий Збір увійшов в історію не тільки тому, що на ньому було обрано Андрія Мельника Головою ОУН. Так, ОУН отримала гідного лідера. Але й означила нові ідейно-політичні орієнтири у боротьбі за визволення української нації. Великий Збір у Римі передусім дав відповіді на виклики перед якими опинилася нація напередодні Другої світової війни. Зокрема, у документах Великого Збору відзначалося, що змагання за повне визволення та створення Самостійної Соборної Української Держави – це питання життя або смерті української нації. При цьому наголошувалося, що українські визвольні змагання всеціло підметні в своїй основі і незалежні від кожночасного укладу міжнародних сил. Іншими словами, проголошувалася засада «опори на власні сили». Виключався будь-який компроміс з окупантами. Врешті, ОУН взяла на себе відповідальність за долю української нації. Коли учасники Великого Збору роз’їжджалися, почалася Друга світова війна. Але, як образно висловився відомий історик ОУН Зиновій Книш, за «п’ять хвилин перед дванадцятою ОУН під проводом Андрія Мельника стала готова до нового бою».
10 грудня 2012 р.
СТЕПАН ФЕДАК: ЗАБУТИЙ ФІЛАНТРОП
Триває збір коштів на меморіальну дошку Степану Федаку - видатному борцю за права народу, в’язню царських і польських тюрем, засновнику Союзу Українських Адвокатів, тестеві засновників УВО і лідерів ОУН Євгена Коновальця і Андрія Мельника, батькові Степана Федака-молодшого (Смока), що вчинив перший атентат УВО-ОУН у 1921 р. (на Юзефа Пілсудського). Уродженець Перемишля, Степан Федак (9.01.1861 – 6.01.1937) проживав у Львові з 1874 р. Напівсирота, вихованець бурси Ставропігійського Інституту, Академічної гімназії і Львівського Університету він згодом став однією з найбільш популярних і знаних особистостей Галичини. В будинку, спорудженому ним в 1901 році, Федак приймав багатьох славних українців XX століття, тут була його власна адвокатська канцелярія, а також канцелярії інших славних адвокатів, зокрема Миколи і Степана Шухевичів. У 2010 р. розпорядженням мера Львова надано дозвіл Організації Українських Націоналістів встановити меморіальну таблицю на будинку С. Федака (вул. Дорошенка, 48). За результатами конкурсу до розробки проекту та виконання меморіальної таблиці запрошено авторський колектив у складі скульптора Василя Гоголя та архітектора Юрія Диби. Замовчувана піввіку світла й велична постать поступово відкривається нам в усіх іпостасях:
3 грудня 2012 р.
“РОЗПОДІЛ РОСІЇ” ЯК АЛЬТЕРНАТИВА УТОПІЯМ ЄВРАЗІЙСТВА
Концепцію “розподілу Росії” розробив у своїй однойменній книзі 1941 року український історіософ і культуролог Юрій Липа. Олег Баган зазначає: “У книзі “Розподіл Росії” Ю. Липа доводить, що Україна є геополітично вирішальним чинником для розвалу Російської імперії як штучного, деспотичного й антинаціонального монстра міжнародної політики”. Головний висновок книги, за Баганом, такий: “Росія доти буде тягарем і загрозою для сусідів, доки не зосередиться на розбудові власне російської нації на своїх етнічних територіях, доки не відмовиться від своєї імперської політики”.
3 грудня 2012 р.