В ОЧІКУВАННІ...
Здобуття незалежності у 1991 році прийнято вважати безкровним – було ж бо без масового кровопролиття і збройних конфліктів. Підноситься цей чин сучасним політикумом як величезне досягнення або як річ, під силу тільки гігантам української демократії. Провансальство, сказав би Дмитро Донцов… Звісно, не можна говорити, що незалежність нам, так би мовити, дали як «шубу з царського плеча». Ця незалежність – це Божий дар, та милість, котру Господь дарував після багатьох жертв, принесених українським народом. Одначе недоліком є те, що волю свою ми – нинішнє покоління українців – не вирвали зубами, не взяли те, що завжди було нашим поправу. Досить сильно був приспаний дух наших предків, з яким, напевно, все могло б бути по-іншому. Як саме? Мене давно цікавили події Балканського конфлікту. І не тільки через участь у ній українців (як миротворців, так і найманців. Тодішня Югославія була міні-моделлю СРСР. Те ж саме соціалістичне «братерство», пістрявість етнічного складу, визвольні рухи 40-х років, прозвані колабораціоністськими… Однак невеличка хорватська нація вирішила взяти своє: нахабно, натиском… Події були досить динамічні. До влади прийшли націоналісти, котрі після референдуму проголосили про вихід з Югославії. Звичайно, вище союзне керівництво було проти. Частина регіонів, населена переважно сербами (їх можна порівняти з нашими північними сусідами), проголосила свою незалежність від Хорватії. Невдовзі почався наступ сербських військових формувань, і хорватська меншість в цих регіонах була пущена під ніж. Не допомогли ні конституційні міри, ні ратифіковані угоди та закон про права людини і національних меншин. Уже 25 серпня 1991 року серби обложили прикордонне містечко Вуковар, яке змогло чинити опір, і протрималось майже 90 днів. Кілька тисяч хорватських патріотів-ополченців і військових дали бій 80 000 армії противника. Незважаючи на те, що місто впало, незважаючи на страшну етнічну зачистку, проведену сербами, «Облога Вуковара» стала взірцем стійкості і незламності духу хорватської нації. Окрім того, вона дозволила згрупуватися збройним силами для подальших бойових дій і здобути міжнародну підтримку свого суверенітету. Натхненні цією незламністю, хорвати зупинили ворога і розпочали контрнаступ. Від розгрому сербів врятували тільки миротворці ООН, які встановили демаркацію між зонами впливу. Війна перейшла у «тиху» фазу. Здебільшого підчас неї хорвати малими тактичними операціями повертали собі невеличкі території. Проводилося багато нарад, з надання широкої автономії Сербській Країні, з прав і обов’язків кожної сторони у даних відносинах. Проте подальші події тільки показали, з якої високої дзвіниці хорватському усташу (назва місцевих націоналістів часів ДСВ) плювати на поради велемудрих сусідів, коли справа заходить про оборону своїх вольностей і спадщини предків (серби окупували історичні області кол. королівства хорватів). «Паперові баталії» тільки виручили час для підготовки війська для кінцевого наступу. Все почалось у травні 1995 року, коли було проведено наступальні операції, у ході яких було визволено найбільшу частину окупованих районів у долині річки Сава і західній Славонії та в регіонах Бановіна, Кордун, Ліка і північній Далмації. Внаслідок наступних операцій – «Блискавка» і масштабнішої – «Буря», – участь в яких брало 100 000 народного ополчення, була знищена Сербська Країна, а також її збройні сили, а сили Югославської армії поспішно відступили на історичну батьківщину. День закінчення війни за незалежність (Domovinski rat) тепер є святом Дня перемоги і подяки батьківщині та Дня хорватських оборонців (5 серпня). До речі, за «нелюдське» поводження з сербськими окупантами, які свого часу здійснили етноцид хорватської меншості у Країні, президента і головнокомандувача хорватських військ Франьо Туджмана намагались судити у Гаазькому трибуналі, та Бог перервав плани єврогуманістів, покликавши його до Себе у 1999 році. Контроль над всіма частинами Хорватії і мирне життя були відновлені до 1998 року… Зі слів багатьох туристів, чи не всі хорвати цінують свою державу і ставляться до неї як до найвищого здобутку. Бо знають, яка ціна їхньої свободи. …На відміну від великої частини наших краян, яким все одно на подаруночок-91 від колишнього партійного керівництва. Можливо, станься все в Україні по-іншому, жили б зараз не в умовах внутрішньо-окупаційного режиму і тримали б гордо підняту голову на міжнародній арені. Тим паче, що українці і хорвати – мають дуже багато етнічного спільного. Племена хорватів походять із західноукраїнських теренів, і українець доволі легко у спілкуванні зрозуміє хорвата. Навіть, виходячи з цього, хочеться вірити, що ми вже невдовзі розвалимо підвалини гнилої сьогоднішньої системи – системи глобалізації і прогресуючого нищення християнських народів. Чутні вже перші дзвіночки, що переростуть у гул Революції… Не може ж пропасти ця наша спільна риса, що зруйнувала мури Риму, заставляла тремтіти найсильніші держави Європи, зупинила навалу з знаком півмісяця… З очікуванням неминучого відчувається, що швидко вже воскресне і наш, приспаний козацький дух. І не будуть це ні вибори, ні референдум. А буде всеохоплююча і всеочисна Національна Революція. Час вже повернути собі страчену Державу. Для того наше покоління створене Богом. P.S. У Югославських війнах участь брали також і українці. У Хорватії дотепер проживає українська національна меншина, яка завжди підтримувала як рух усташів, так і описану вище війну, і в час ДСВ була частково винищена сербами, за підтримку хорватських націоналістів. Сербія, ж напроти, завжди користувалася всесильною підтримкою як Росії, так і російських найманців. Думаю багато чим Хорватія схожа на Україну. Та в нас ще все попереду…