ВИБОРИ БЕЗ ВИБОРУ, ВИБІР МЕНШОГО ЗЛА ТА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ
Україна готується до чергових виборів, котрі, очевидно, самі собою не змінять ситуації на краще. Якщо поглянути масштабніше – грядуть чергові вибори без вибору, щоправда, при ретельнішому вниканні ми побачимо можливість вибору меншого зла. До цього українцям не звикати, бо подібний характер виборів можна було спостерігати і раніше. Приміром, у 2004 році, коли народ обрав Ющенка, щоб до влади не прийшов Янукович. Українці здійснили вибір меншого зла, Ющенко став Президентом, до влади прийшли “помаранчеві”. Та кардинальних змін не відбулося, політична система не змінилася, національна ідея не стала головним критерієм українського державотворення. Як наслідок – більше зло повернулося.
Так само і з нинішніми виборами. Сьогодні українці можуть віддати свої голоси “Свободі”, УДАРу чи “Батьківщині” з метою утворення у парламенті опозиційної більшості. На мить уявімо собі, що опозиція дійсно здобуває абсолютну перемогу на виборах і шляхом імпічменту усуває Януковича від влади (при цьому останній віддає владу без бою – не буде ні фальсифікацій, ні використання адмінресурсу, ні силового тиску). Нехай такий фантастичний сценарій дійсно буде реалізований – що далі? Часткові поліпшення? Цілком можливо. Погіршення в окремих моментах? Само собою зрозуміло.
Подібну “єдність і боротьбу протилежностей” ми спостерігали за Ющенка: з одного боку – певні позитивні зрушення у гуманітарній сфері, елементи національного відродження, з іншого, приміром, – форсоване “замальовування” України кольоровими мігрантами (очевидно, Бджоляр прислухався до зауважень американського сановника, котрий, стоячи на сцені перед Майданом, дивувався, що українці чомусь переважно білі). Так само й у випадку перемоги нинішньої опозиції: безперечно, будуть позитивні моменти, але будуть і особливо негативні. Наприклад, УДАР і справді розпочне реалізацію своєї виборчої програми, зокрема щодо “гендерної політики” – цілком імовірно, що після цього, у “кращих традиціях” гендерних нововведень, в Україні існуватиме як мінімум п’ять статей, а вчителі будуть змушені навчати дітей, що бути педерастом або лесбійкою – це один із найбільших здобутків демократії…
Загалом, можемо констатувати наступне. Перемога опозиції не означає автоматичної перемоги української нації. Наслідки вибору меншого зла – тактичні здобутки, поєднані з новими негараздами – не зможуть змінити стратегічного стану речей. Відбудеться черговий переділ сфер впливу, однак кримінально-олігархічний режим буде збережено. Послабиться імперський зашморг, у котрий Україна потрапила при Януковичу, проте постколоніальне відродження нашої нації не настане. Можливо, відбудуться певні чистки серед чиновницького апарату, але механізми національного народовладдя не будуть запущені в дію. І так далі…
Найважливіше пам’ятати, що перемога опозиції не призведе до здобуття національної держави, позаяк опозиційність не дорівнює революційності. Нам же потрібна саме революція – Національна революція як радикальна зміна суспільно-політичної дійсності. Нам потрібен не бунт і не море крові. Нам потрібна революція передусім як вихід за нав’язані нам рамки, у яких єдине, що ми можемо – це обирати менше зло. Потрібно ігнорувати ті правила гри, котрі не дозволяють українцям здобути повноцінну національну державу. Натомість уже сьогодні, крок за кроком, ми маємо втілювати в життя свою – українську – правду і свої правила гри.
Україна для українців! А це означає, що лише ми, українці, є законними господарями на цій землі. Головне – організуватися і під прапором національної ідеї колоною борців дійти до Великої Перемоги. Лише християнство й націоналізм подарують українській нації краще майбутнє. Лише Національна революція, а не гризня політичних партій поверне нам наші права. А тому, з вірою в Бога та власні сили, до Перемоги!