ВО “ТРИЗУБ”: ПОГЛЯД ЗСЕРЕДИНИ

До вокзалу Тернополя час від часу прибувають електрички та дизель-поїзди – розвозять жителів навколишніх сіл до домівок. Коли сутінки беруть гору над природним освітленням, кульгає і наш ДР-1. Вагони ризького дизель-поїзда наполовину порожні. “Тризубівці” то намагаються трохи поспати, то розмовляють з випадковими супутниками чи між собою. Двогодинне перебування в ДР-1 нарешті дає свій результат – ми на місці. У тихому селі на околиці Тернопільської області, де, як і в інших українських селах, уночі стоїть мертва тиша. Наш провідник пропонує перекурити, “відлучитися на хвилинку” і переодягнутися – попереду понад 12 кілометрів шляху пересіченою місцевістю. Так починався візит кореспондента “Макеевка-INFO” в підготовчий табір Всеукраїнської організації “Тризуб” ім. Степана Бандери.

Передмова

Здійснити вояж на територію Західної України спонукало одне кліше. Точніше, бажання його або підтвердити, або спростувати. Мова тут йде про українські націоналістичні організації, котрі періодично демонізуються на Донбасі колишніми і теперішніми партфункціонерами усіляких забарвлень і мастей. На всі існуючі питання не було практично жодного сенсу шукати відповіді, сидячи перед монітором. Єдиний прийнятний варіант – задіяти емпіричний метод.

Завдяки щасливому випадку кореспонденту “Макеевка-INFO” вдалося не тільки вийти на “тризубівців”, але і на певний період стати рядовим членом організації. Таким чином були створені всі умови для того, щоб дізнатися про справжню суть ВО “Тризуб”, а також відчути тонкощі спартанського життя українських націоналістів.

Як все починалося

12 кілометрів шляху до табору, про які вже згадувалося, виявилися серйозним випробуванням. Село змінював пагорб, пагорб змінював ліс, ліс – болото, болото – поле, поле повільно переходило в кам’янисту дорогу, і знову нас чекав пагорб. Так було практично постійно. Ноги промокли чи то від нічної роси, чи від невеликих калюж – ліхтарики були не у всіх. З часом у новачків, таких же, як і автор цих рядків, дала про себе знати незадовільна фізична підготовка. Чого не можна було сказати про “тризубівців”. Склалося враження, що дорога в табір для них – лише привід прогулятися вже знайомими місцями.

І все ж до кінцевої зупинки, всупереч усім труднощам і перешкодам, група дісталася без втрат. У таборі, куди прибули члени організації з Тернополя, вже розташувався невеликий загін “тризубівців” з Івано-Франківська. Нетривалий обмін інформацією про те, “хто йде”, і, нарешті, повноцінний привал. На вечерю (якщо трапезу посеред ночі можна вважати вечерею) – сало, хліб, помідори і цибуля. Друг “Гопак” (“тризубівці” носять псевдоніми) дає команду лягати спати, при цьому залишає двох стежити за багаттям і за ситуацією довкола табору.

Спати доводиться на класичних дерев’яних нарах в одному з невеликих будиночків, розташованих на схилі. Члени організації називають їх “бункерами”. Відпочивати на дерев’яних настилах не зовсім зручно, але після тривалого походу “від’їжджаєш” миттєво. О 7:00 стукають по нозі – прийшла моя черга йти на своєрідний пост. У наряд заступаємо з хлопцем з Івано-Франківська. Тільки тоді нарешті з’являється можливість оглянутися і зрозуміти, де знаходишся. Навколо – невимовна краса природи Тернопільщини та об’єкти табору.

Двері каплиці завжди відкриті, зайти має право будь-хто. Тут не зайвим буде додати, що практично всі “тризубівці” – християни. У своїй більшості – греко-католики та православні Київського патріархату. Трохи осторонь від каплиці знаходиться клас для теоретичних занять. Ще далі – пам’ятний обеліск. На ньому написано: “На цьому місці знаходиться підстаршинська школа ІІІ військової округи УПА – “Лисоня” з грудня 1943 року по травень 1944 року. Слава героям-бандерівцям!”

Трудові будні “тризубівців”

Поки кореспондент “Макеевка-INFO” милувався природою і попутно роздумував про окремі епізоди історії України, для всіх присутніх у таборі пролунав ранковий підйом. Буквально кілька хвилин дається на те, щоб упорядкувати себе, і кожен “тризубівець” отримує завдання: хто – займатися кухнею, а хто – збирати дрова.

До обіду нарешті з’являється сніданок, і підтягуються нові люди. Автор цих рядків у компанії кількох новачків вирішує, що настав час трохи відпочити і припадає до землі. За що тут же ледь не отримує “зальот” (слово більш, ніж зрозуміле для тих, хто має хоча б віддалене уявлення про армію). На щастя, все обійшлося, і нам, як штрафникам, не довелося відкривати “фітнес-центр” (своєрідне місце для фізичних вправ). У “Тризубі”, до речі, буквально будь-який серйозний прорахунок практично негайно веде до “винагороди” – то відтискатися на кулаках доводиться, то ще чого придумають. Іноді за помилки однієї людини карають всю групу, тоді як сам “герой” мовчки споглядає, що відбувається.

З часом з’являються не тільки “тризубівці” зі Львова та навколишніх міст, але і командний склад. Зокрема прибуває голова Центрального Проводу ВО “Тризуб” ім. Степана Бандери Андрій Стемпіцький і головний капелан ВО “Тризуб” ім. Степана Бандери отець Петро Бурак. А ближче до вечора заглядає на вогник і Провідник ВО “Тризуб” ім. Степана Бандери Дмитро Ярош.

Поки керівництво вітається і братається, на підпорядкованих звертають менше уваги. Проте розслаблятися не доводиться.

За власними спостереженнями кореспондента “Макеевка-INFO”, на навчаннях у “Тризубі” такого поняття, як “відпочинок” або “вільний час” практично не існує. Коли немає фізичних вправ, є освітні та просвітницькі лекції, коли немає лекцій, є завдання з організації життєдіяльності табору, коли немає завдань, є буквально лічені хвилини на те, щоб хоч якось привести себе до ладу. Після цього є перекур, де все одно не можна повноцінно відпочити. Подібний графік, безумовно, дуже втомлює. Однак у той же час і загартовує. Перш за все, психологічно.

Відповіді на головні питання

І все ж не за фізпідготовкою спочатку автор цих рядків подався в Тернопільську область, а за відповідями на запитання, серед яких основне, мабуть, звучить так: чи є ідеї українського націоналізму прийнятними для мешканців Східної України? Після бесіди з першими особами “Тризуба” можна зробити наступний висновок: безумовно. Адже, по суті, умовна лінія фронту проходить лише однією темою – УССД (Українська Самостійна Соборна Держава).

Третього тут, в принципі, не існує: або підтримуєш, або ні. І не має жодного значення національність людини і те місце, де вона мешкає. Всіляка нісенітниця про фашизм, нацизм, расизм і тому подібне не має під собою реальної основи. Лишень здоровий український націоналізм. Або, висловлюючись м’якіше, консерватизм.

До речі, нинішній стан справ в Україні “тризубівці” називають не інакше, як “режим внутрішньої окупації”. Причому вони впевнені, що подібна ситуація існує практично з офіційного проголошення декларативної незалежності України.

На цих виборах ВО “Тризуб” ім. Степана Бандери проявляти себе надактивно не має наміру. Однак і “лапки складати” ніхто не буде.

“Ми однозначно визначилися проти кого, але, можливо, навіть не буде сенсу визначатися конкретно, за яку політичну силу. Ми бачимо “Свободу”, ми бачимо УДАР, ми бачимо Об’єднану опозицію (“За Батьківщину” – ред.). З прохідних, з тих політичних сил, які можуть пройти.

Відповідно люди, залежно від своїх партійних поглядів, вибирають. Головне – не голосувати за “регіони”, за комуністів та їх проекти типу “Україна – Вперед!”, – зазначив Дмитро Ярош.

Також хотілося б наголосити, що “тризубівці” планують незабаром створити власне політичне крило. Як пояснюють в організації, щоб активніше впливати на ситуацію в Україні.

Український націоналізм і християнство

Як вже згадувалося вище, в “Тризубі’ серйозно ставляться не тільки до загальної фізичної, але й до ідеологічної підготовки своїх прихильників. Зокрема, активно просуваються ідеї християнства.

Представник УГКЦ отець Петро в перший же день свого візиту в табір прочитав всім “тризубівцям” лекцію про те, що християнство і націоналізм – речі нерозривні. Цю ж тезу він повторив і в приватній бесіді з кореспондентом “Макеевка-INFO”.

“Не може бути християнин повністю добрим, гідним, якщо він сповна не виконує одну з десяти заповідей Божих. Розповідав про те, що повинен любити батька, матір, щоб добре було тобі, щоб добре жив на землі, що Бог тобі її дав. А тільки націоналіст добре виконує цю заповідь. Тобто, хороший християнин – це обов’язково націоналіст. Так, можливо турецький націоналіст може бути не християнином, але український націоналіст є обов’язково лише християнином. Це нерозривно пов’язано”, – впевнений Петро Бурак.

Подібні твердження, безумовно, антиукраїнськими силами можуть сприйматися насторожено, а іноді й вороже. Однак “тризубівцям” нічого сказати: націоналізм є націоналізм.

Прихильники подібної життєвої філософії рідко коли влаштовують маневрування між сполучниками “але”, “або” і “якщо”.

Завершальний акорд

В останній день перебування в таборі всім членам ВО “Тризуб” дали 30 хвилин на те, щоб капітально привести себе до ладу. Крижана вода з відкритого джерела на той момент вже не здавалася такою холодною, а тіло з кожним обмиванням втрачало свій сморід. “Тризубівці” плавно готувалися виступати в бік найближчого села – там націоналістів забирав автобус і віз на чергову патріотичну акцію. Автор цих рядків покинув членів організації в одному з населених пунктів, щоб звідти дістатися до Тернополя. Поки старий ЛАЗ їхав до обласного центру, в голові через сон миготіли всілякі думки. Серед них: відповідь на головне питання.

Під час дискусії з керівниками ВО “Тризуб” ім. Степана Бандери Дмитро Ярош обмовився, що колись у Донецькій області була ціла сотня (підрозділ), однак після антитризубівських репресій залишився тільки кістяк осередку. І поки що активно розвивати мережу на донецькій землі ніхто не планує, тоді як насправді це питання не стільки організаційної роботи, скільки часу.

Незалежність України породила ціле покоління молодих людей, яке жодним чином не ототожнює себе ні з Радянським Союзом, ні з Російською Федерацією. Саме це покоління за необхідності візьме в руки зброю і буде захищати свою країну, саме це покоління бажає працювати в ім’я прогресу своєї Батьківщини і жити на благо України. Беручи до уваги все сказане, почуте і побачене, можна стверджувати, що ідеї українського націоналізму мають під собою більш, ніж благодатний грунт. І що цікаво, незалежно від регіону.

Автор: Пилип АНАСТАСОВ

(Донецьк – Тернопіль – Тернопільська область – Донецьк)