ЯК МІЛІЦІЯ УМАНІ НА БІК ПОВСТАЛОГО ЛЮДУ СТАЛА…
Відомо, що будь-яка антинародна диктатура тримається передусім на поліцейських багнетах. Завданням останніх є стримування проявів народного невдоволення (бунтів, повстань і т. п.) та захист гнобителів від справедливого посполитого суду.
Режим внутрішньої окупації в Україні не є винятком. Грабуючи, знущаючись з українських національних святинь, торгуючи державними і національними інтересами, новітні окупанти почуваються недосяжними завдяки великій армії добре озброєних і вишколених (на відміну від Збройних Сил України) міліціянтів. І сподіваються, вочевидь, що так буде завжди. Та чи виправдають надії своїх нинішніх господарів українські хлопці в одностроях МВСУ?
Як свідчить історичний досвід, найефективнішими підрозділами боротьби з тубільцями є загони найманців, не споріднених кровно з автохтонним населенням. У таких не здригнеться рука в мить наказу через те, що серед приречених на кару може несподівано опинитися рідні мати чи батько, брат чи сестра, інші родичі – згадаймо загони китайців-червоноармійців, очолювані комісарами євреями під час масового винищення українців 32-33 роках ХХ ст. Подібних звірств марно було очікувати, скажімо, від так званих червоних козаків – теж не янголів, проте… Організатори голодоморів, певне, врахували помилку польських окупантів під час облоги Умані гайдамаками 1768 року, адже одним із очільників червоного терору був польський єврей Фелікс Дзержинський (він то знав історію свого народу).
Так от. Польські окупанти, котрі засіли за мурами Умані, покладали надію на сотню надвірної міліції, котра мала захистити їх від повсталих проти національного гніту українців. Але не дали собі звіту, що їх оборонці теж є синами пригнобленого народу. То ж сталося так, що підлеглі сотника міліції Івана Гонти за його покликом перейшли на бік повсталих. «Згодом, – стверджує історик, – поляки дуже шкодували, що довірились Гонті, казали, що в такій справі, як придушення повстання, можна покладатися навіть на сатану, тільки не на українця».
Як не крути, а більшість особового складу правоохоронних органів України нині складають все ж українці. Відтак невідомо, на чию сторону стануть вони в час «Ч»: сторону паразитуючих на тілі свого народу чужинців чи бажаючих звільнитися від новітнього іга братів своїх єдинокровних? Знаємо ж бо, що не всі вони заражені бацилою яничарства, і не в одному з них спить-дрімає до своєї пори Гонта раб Божий Іван, сотник Уманський.
Слава українській Національній Революції!
За нашу і вашу свободу!