АНДРІЙ ТАРАСЕНКО: Я НЕ ОБІЦЯТИМУ ОЩАСЛИВИТИ НАРОД
– Друже Андрію, розкажіть, будь ласка, чому Ви вирішили йти на вибори, що Вас змусило?
– Ви щойно самі відповіли на поставлене питання. Ключове слово – “змусило”… Мене змусила піти на вибори націоналістична дисципліна: був наказ балотуватися, а накази я звик виконувати.
– Але ж “Тризуб” офіційно не може брати участі у виборчій кампанії, так?
– Так. Це зумовлено тим, що Всеукраїнська організація “Тризуб” імені С. Бандери не хоче бути комусь конкурентом чи монополізувати власну ідеологію. Такий підхід дає свої плоди, наші ідеї здобувають поширення. Приміром, введіть у пошукову систему Google словосполучення “режим внутрішньої окупації” – ви отримаєте безліч посилань на сайти, котрі не мають нічого спільного з “Тризубом”. Про режим внутрішньої окупації сьогодні говорить все більше політиків та пересічних громадян. А колись лише ми говорили про те, що нинішня держава не є українською, що окупаційний стан залишається, змінюється лише характер окупації.
Однак існує одна проблема: жодна із політичних сил не взяла на своє озброєння нашої програми у всій її повноті, зокрема в тих її аспектах, що мають виразно революційне забарвлення. І ми з цим не згідні. Саме тому ми намагаємося втілити в реальність Українську політичну організацію “Тризуб”.
Що ж стосується мене особисто, то дотримуючись принципів, згідно з якими діє “Тризуб” ім. С. Бандери, на нинішній момент я звільнений від виконання організаційних повноважень.
– З чим Ви йдете на вибори, що саме будете обіцяти виборцям?
– Нічого обіцяти я не буду, бо обіцяльників вистачає і без мене. У жодному разі я не обіцятиму ощасливити народ, адже чудово розумію, що ощасливити народ без його (народу) участі неможливо. Це для мене аксіома. Тому моя виборча кампанія – це, передусім, кампанія пропагандивна. Я буду займатися тим, чим займався усе своє свідоме життя: намагатимусь пояснити людям, що єдина вірна перспектива – це націоналізм. Для того, щоб Україна стала кращою, потрібно, щоб українці об’єдналися навколо власної національної ідеї – ідеї здобуття і розбудови Української Самостійної Соборної Держави, у котрій пануватиме наша правда, і сила, і воля.
– Тобто, для Вас головне – це пропаганда, і Ви не ставите собі за мету здобуття депутатського мандату? Я не помиляюсь?
– Дещо помиляєтесь. Для мене пропаганда у даному випадку найважливіша, однак і за мандат також варто поборотися. Тільки без обіцянок про ощасливлення… Я відверто буду говорити людям, що йду до парламенту, щоб звідти підтримувати націоналістичний рух. Ні мій прихід до парламенту, ні прихід туди кількох десятків націоналістів принципово не змінять ситуації в країні.
***– Навіщо ж тоді йти до Ради? ***
– Я не говорив, що до Ради не потрібно йти, і що націоналісти там не потрібні. Просто декілька депутатів-націоналістів нічого не змінять. Вибори можуть стати певним структурним елементом революційних перетворень, але самої революції вони замінити не зможуть. Депутати-націоналісти мають бути однією із бойових колон Національної Революції, та замінити увесь народ вони не можуть. Тому ще раз кажу: ніхто не зможе ощасливити народ без участі самого народу. І завдання націоналістів не отримати декілька мандатів, а максимально поширити власні ідеї та організувати народ, повести його на боротьбу. Нинішня бандитська влада певною мірою навіть грає націоналістам на руку. Українці терплячі, але все більше наших співвітчизників не хоче терпіти цю владу і мріє про революцію.
– Що Ви можете запропонувати представникам окремих верств українського суспільства: селянам, робітникам, бізнесменам, лікарям, освітянам та іншим?
– Єднання у боротьбі за кращу долю усієї української нації. Всілякі соціально-економічні проблеми, проблеми окремих суспільних верств можуть вирішитися лише в національній державі. А якщо в країні діє режим внутрішньої окупації, то не буде добре нікому – ні селянину, ні вчителю, ні підприємцю. Ворогам та продажним політиканам вигідно, щоб українці були роз’єднаними, щоб у нас не було єдиного національного фронту. Такий підхід, зокрема, є ефективним під час виборів, адже “цільовими” обіцянками легше купити голоси виборців. Такий підхід також є ефективним для зняття революційної напруги: шахтарі страйкують окремо, підприємці – окремо, студенти – окремо… А результат? Мінімальні крихти з панського столу, за якими – ще більше закабалення. Хіба такий результат потрібен українцям? Ні, нам потрібна повноцінна національна держава, а не милостиня від кримінально-олігархічної влади.
***– Ви не місцевий. Чи не бачите в цьому перешкоди для перемоги у виборах? ***
– Що стосується місцевих проблем, проблем моїх потенційних виборців, то зазначу наступне. Одного разу полковник Євген Коновалець сказав, що дорога до вільного Львова лежить через вільний Київ. Керуючись подібною логікою, я чудово розумію, що на Тернопільщині чи Полтавщині, у Львові чи моєму рідному Кривому Розі місцеві проблеми зможуть вирішуватися на належному рівні тільки тоді, коли Київ буде столицею сильної національної держави, а не тієї неоколонії, котрою є сучасна Україна. Звісно, ставши депутатом, я допомагатиму місцевим громадам боронити власні права. Та кардинально вирішити локальні проблеми без революційних змін у державі неможливо. З іншого боку, українські націоналісти пропонують суспільству концепцію національного народовладдя. Ця концепція передбачає максимальну відповідальність вибраної особи перед громадою, котра її обрала. Приміром, щоб пройти до парламенту, кандидат у депутати має добре зарекомендувати себе як депутат місцевих рад. Та зараз про таку систему не йдеться – вона нереальна за умов режиму внутрішньої окупації. Борімося проти цього режиму, борімося за національну державність – і систему національного народовладдя буде закладено у нашу визвольну, державотворчу боротьбу.
Розмову вела Марічка ЗАРУБІНСЬКА