ВОЛИНСЬКИЙ ВУРДАЛАКА ТА ІНШІ ПРИВИДИ КОМУНІЗМУ
Мене завжди дивували слова Карла Маркса про привид комунізму. Чому Європою бродить саме привид? Чому Маркс не написав, приміром, про зорю комунізму, мовляв “зоря встає над Європою – зоря комунізму”? Адже привид – це проклятий дух померлого, а сатанинська ідеологія комунізму в часи Маркса лише зароджувалася; не привид комунізму бродив Європою, а сім’я збочених ідей запліднювало уми соціальних низів та звихненої інтелігенції. Та час виправив ситуацію і надав хрестоматійним словам автора “Капіталу” нове, тепер цілком логічне значення. Комунізм сьогодні мертвий, лише його привид бродить постколоніальними просторами України. А можливо, то й не привид, а просто трупний сморід померлої потвори…
Комуністична ідеологія нині звітріла, втратила власну сутність, позбулася життєздатності. Звісно, комунізм є хибним засадничо. Проте в певний час у комунізм вірили так само, як християни вірять у Бога. Це була сатанинська віра, котра, однак, приносила значні плоди – низку кривавих революцій та тоталітарних режимів. В Україні плодами комунізму була російська окупація, Голодомори, масові депортації та репресії, тотальна русифікація, нищення національної духовної та інтелектуальної еліти, ширення безбожництва та аморальності. Ось такими були плоди сатанинської віри. Але чому сьогодні, незважаючи на абсолютну дискредитацію комунізму, незважаючи на його смерть, ми бачимо, як в Україні діє Комуністична партія? Чому продовжують балотуватися до Верховної та інших рад ті, хто називає себе спадкоємцями Маркса, Леніна, Сталіна? Ким є ці покидьки? Хто вони: шамани, котрі прагнуть воскресити померлу ідеологію чи… вурдалаки, що самі воскресли із мертвих, щоб продовжувати своє нице життя і пити народну кров?
Погляньмо на одного із вурдалаків – на нинішнього нардепа Адама Івановича Мартинюка. З юності Мартинюк був вірним сином компартії і, відповідно, ворогом Бога і України. Протягом короткого часу встиг попрацювати у школі – сіяв у дитячих душах безбожництво, усіляку більшовицьку облуду, зневагу до української історії і вірність російським окупантам. Потім пішов вгору: поступив на аспірантуру, почав будувати стрімку кар’єру в партії. Тимчасовим крахом амбіцій Мартинюка став прихід незалежності і заборона компартії. На жаль, м’якотілі націонал-демократи у 1993 році вчинили чергову дурницю, і КПУ відновила свою легальну діяльність. З того часу життя Мартинюка поліпшилося. Тож сьогодні, очевидно, він не уявляє свого життя без владного корита, котре, між іншим, приносить немалі прибутки.
За рахунок чого Мартинюк тримається при владі? По-перше, з проголошенням Незалежності при владі залишилося чимало старих управлінських кадрів. Дехто з них перефарбувався, став “демократом” або “патріотом”, дехто залишився червоним. Однак суть залишилася та сама. Так само залишилися зв’язки і почуття солідарності. Мартинюк почував себе як риба у воді – всюди були “свої”.
По-друге, і в 90-х роках, і зараз знаходиться чимало не зовсім адекватних людей, котрі готові продати свою душу і проголосувати за КПУ. Оце, власне, і є привид комунізму чи, якщо хочете, сморід його трупу. Величезне число манкуртів, яничарів, малоросів, в котрих у душі немає нічого святого – ось це і є наслідки розкладу померлого комунізму. Хтось із тих, хто голосує за комуністів, тужить за “вєлікім ґасударствам”, хтось – за молодістю, а хтось – за дешевою ковбасою (відразу ж пригадуються слова Шевченка – “За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте”). І саме за рахунок таких людей усілякі мартинюки дориваються до владного корита.
Як же “таваріщ” Мартинюк використовує владу? По-перше, проштовхує відверто антиукраїнські закони, як от закон про мову, який, фактично, передбачає подальшу русифікацію України. По-друге, “кришує” бізнес-інтереси “дуже пролетарських” бізнесменів. Таким чином, Адам Іванович має і на хліб, і на масло до хлібу, і на дорогі маєтки, автомобілі та квартири. Ось таке у вурдалаків життя: виживають на політичному олімпі за рахунок тих зомбі, котрі ще вірять у комуно-імперські міфи, працюють на руку сучасній Москві і отримують від цього досить непогані фінансові дивіденди. І відчувають себе абсолютно безкарними…
Вершиною нахабства вурдалаки Мартинюка є те, що він вирішив балотуватися по мажоритарному окрузі на Волині – українському регіоні, звідки веде свою славну історію Українська Повстанська Армія. Очевидно, він дійсно відчуває себе безкарним. А що? Під контролем у нього і міліція, і бізнес, і криміналітет – ось такий собі “червоний феодал”. А ще одна причина безкарності – сморід вмерлого комунізму. Хочемо ми того чи ні, але дійсно серед українців, навіть на території Волині, є чимало дурнів та безбатченків, що готові віддати чи продати свій голос відвертому ворогу України.
І Мартинюк, і КПУ, як і банд формування “Партія регіонів”, є елементами режиму внутрішньої окупації – тієї антинародної, антиукраїнської і антихристиянської системи, котра має кримінально-олігархічний характер і слугує зовнішнім ворогам України.
Як зупинити парад політичних вурдалаків та інших упирів, що грабують український народ і нищать його як націю? Виключно шляхом Національної революції. Лише Національна революція, здобуття справжньої національної держави вижене з України привиди сатанинських ідей та іноземного поневолення і зробить українців господарями власної долі на власній землі.
Геть комуністичних вурдалаків! Слава Національній революції! Слава Україні!