З ІДЕЄЮ ЖИВОГО НАЦІОНАЛІЗМУ
З іменем Василя Іванишина пов’язаний цікавий і важливий етап розвитку сучасної теорії та ідеології українського націоналізму. Як відомо, у період перебудови СРСР і в перші роки української державної незалежності в політичній свідомості нашого суспільства цілковито домінували вартові та ідеали демократизму. Боротьба – протистояння проти совєтської тоталітарної системи закономірно розвинула в суспільстві цілу систему антикомуністичних принципів і сподівань – громадянської незалежності, ідейного плюралізму, багатопартійності та максимальної індивідуальної свободи. До цього додалися потужні і масштабні ідейно-ціннісні впливи із Заходу з його колосально розвиненою пропагандою лібералізму. Водночас і політичні представництва з української діаспори принесли в Україну або чистої води лібералізм-демократизм, або, у ліпшому випадку, тільки спогади про героїчну боротьбу ОУН-УПА, без будь-яких намагань розвинути ідеологічні основи націоналізму в сучасності.
Такий період торжества тотального демократизму-лібералізму був об’єктивним для тодішньої української історії. І це Василь Іванишин розумів. Однак розумів і те, що конче потрібною є й переорієнтація суспільства з ідеалів ліберальної утопійності на світоглядні принципи націоналізму, бо саме ці принципи можуть забезпечити українцям національну змобілізованість і наступальність. Книга “Нація. Державність. Націоналізм” й стала теоретичною програмою такої переорієнтації українського суспільства.
Василь Іванишин дивовижно точно, глибоко і творчо відчував ідеологію українського націоналізму. Відтак у книзі “Нація. Державність. Націоналізм” вперше в сучасній Україні перед нацією спливли в оригінальному, стилістично вправному трактуванні такі головні ідеологеми націоналізму, як його ідеалістиний світогляд, дух героїзму, традиціоналізм, концепція Ордену в політичній практиці, стратегія захисту інтересів нації, національний оптимізм і т. ін. Сучасний українець побачив, що націоналізм – це не лише емоційна хвиля національного піднесення (таке загальне уявлення, зрозуміло, панувало у свідомості народу), а що це цілком конкретна програма боротьби, яка має свою філософію, мораль, систему тактичних і стратегічних дій.
Важливими застереженнями українському суспільству і політикумові прозвучали тоді в книзі Василя Іванишина думки про демократію, яка об’єктивно не завжди може гарантувати національне збереження і політичне утвердження нації, що змагання за окремі пріоритети не принесуть успіху, якщо нація не буде боротися за повне своє утвердження, що ми мусимо повернути героїку націоналістичного руху 1930-1940-х рр. в сучасність, бо інакше зіб’ємося на плиткість і дріб’язки. На жаль, більшість серед тодішнього українського політикуму не дослухалася до цих застережень і пропозицій.
Великим здобутком Василя Іванишина як теоретика було те, що він відродив концептуалістику, стиль і дух націоналістичного мислення, виявлені в класичних працях Д. Донцова, Ю. Вассияна, Д. Андрієвського, М. Сціборського, С. Лепковського, С. Бандери та ін. Він зумів дати глибоке усвідомлення того, що український націоналізм йде від джерел Шевченкового Слова, від його буремних візій української свободи, козацької нестримної героїки і глибокого християнізму. Ось один із блискучих ідеологічних пасажів В. Іванишина, який дає відчуття живого націоналізму: “ОУН – це політичне уособлення духу одвічної національної стихії. Вона – витвір українського націоналізму, породженого в силовому полі двох безсмертних книг – Святого Письма і “Кобзаря”. Вона покликана до життя самою історією – у час, коли пошматована чотирма окупантами нація зникала з лиця землі і стояла на краю могили, – і з честю виконала свою націорятівну місію. Вона виросла з бойової і легендарної Української Військової Організації, упорядкувала її героїчний дух, примножила його і надихнула ним мільйони сучасників і всі наступні покоління борців за свободу і державність нації…
ОУН назавжди визначила для націоналістів пріоритети боротьби: боремося передусім ЗА державність нації у всіх сферах життя; у боротьбу ПРОТИ вступаємо тільки з тими, що виступають проти нашого права бути господарями своєї долі на рідній землі.
… ОУН сповідувала не ситуативну політику, коли політичні дії плануються виключно під диктатом обставин і зовнішніх чинників, а креативну (творчу), яка шляхом доконаних фактів сама змінює політичну ситуацію на користь нації”. (“Орден української надії”).
Яскравою особливістю мислення Василя Іванишина є уміння висловлюватися гранично стисло, точно і з твердою проникливістю аналітизму, коли політологічна чи ідеологічна тема чи проблема, здавалося б, вичерпуються до кінця гостротою аналізу і можливому опонентові не залишається ніяких контраргументів. У цьому сенсі Провідник “Тризуба” створив справді класичні теоретичні праці сучасного націоналізму, розгорнув живу й натхненну атмосферу зростання ідейності в українському суспільстві.
Сьогодні, згадуючи цю полум’яну, багату думами і творчими проектами людину, можемо ствердно сказати: Він пішов, щоб загорітися Символом, Він розхитав стереотипи і плиткість політичного мислення, щоб залишатися вічним Неспокоєм Ідейності, Він показав нам, що таке Сила націоналістичного Слова, щоб зуміли ми з ним перемогти!
Олег БАГАН, керівник Науково-ідеологічного центру ім. Д. Донцова