ГОРДО НЕСТИ ПРАПОР ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ!

Пішов із життя Голова ОУН Микола Плав’юк. З ним відходить ціла епоха. Не віриться! Але з цим треба змиритися. І не просто змиритися, а бути гідним його світлої пам’яті.

Бути гідним означає лише одне: і надалі гордо нести прапор Організації Українських Націоналістів. Особливо сьогодні, коли у буквальному сенсі слова випробовується терпіння нашої нації.

Намагання впровадити російську мову як другу державну, прирівняти червоний (насправді окупаційний) прапор до державного, встановити пам’ятники катові українського народу Сталіну, остаточно зрусифікувати вітчизняний інформаційний простір, врешті - недвозначні натяки ввести російський рубль замість української гривні, - все назване і неназване не може не підняти нову хвилю українського націоналізму.

Чи існує сьогодні необхідність відродження в Україні ОУН як носія незмінних та інваріантних світоглядних, ідеологічних, духовних, культурних та політичних істин, що становлять основу, фундамент національної держави?

Думаю, що це питання риторичне, оскільки жодний інший суспільний інститут не здатний виконати цю роль. Цього не можуть зробити сучасні партії, оскільки вони за своєю природою віддзеркалюють інтереси лише якоїсь частини суспільства, а в умовах української дійсності перетворилися виключно на “машини” для проведення виборчих кампаній. У нас не сформована національна буржуазія як носій національної ідеї. Наша інтелігенція дезорієнтована й деморалізована. Традиційні християнські церкви перебувають на стадії відродження й здебільшого опікуються виключно релігійними справами, й не переобтяжують себе суспільними функціями.

У незалежній Україні крім ОУН не існує іншого суспільного інституту, який має належний досвід національно-визвольної боротьби, чітку систему світоглядно-ідеологічних цінностей та усвідомлення своєї історичної місії.

Принциповою засадою діяльності ОУН має залишатися надпартійність. Вона випливає із мети ОУН. Такою метою є незалежна й соборна Україна як держава української нації, де українці мають стати повноправними господарями своєї долі на своїй землі.

Реальний плюралізм і багатопартійність визначатимуть місце і роль ОУН у політичному спектрі країни. Очевидно, що ОУН пліч-о-пліч має йти до досягнення своєї мети з тими силами, для яких Українська держава і добро української нації є визначальними у їхній повсякденній діяльності.

Водночас ОУН й надалі має вести непримиренну боротьбу з тими, хто в різних формах намагається демонтувати Українську незалежність, або поставити під сумнів право українців мати свою національну державу.

ОУН не може монополізувати націоналістичної ідеї, а тому в сучасних умовах залишатиметься складовою єдиного націоналістичного руху. Саме від ОУН залежить, щоб націоналістичний рух не збився на манівці та не спокусився на псевдонаціоналістичні гасла, які на рівні теорії і практики деякі нинішні партії, організації та окремі особи видають за націоналізм, тим самим нівелюючи шляхетний зміст цього поняття.

При цьому, ОУН і націоналістичний рух мають виступити окремим суб’єктом політичного, громадського і культурного життя, а не бути об’єктом впливу націонал-демократів чи лібералів, як це сьогодні практикується.

Наш рух має, врешті-решт, розв’язати історичне завдання: не лише на державному рівні добитися визнання ОУН і УПА, але й усіх інших українських політичних та військових формувань, що боролися за незалежність України.

Соціально-економічна модель нашого руху має базуватися не на соціальному популізмі, а ідеї національної і соціальної справедливості.

На зміну пустопорожнім дискусіям про цивілізаційний вибір має прийти чітка позиція, що передбачає збереження національної ідентичності українців зо будь-яких геополітичних розкладів.

Наш рух має бути монолітним, позбавленим внутрішніх протиріч. Якщо націоналісти виступають за національну державність, то самі мають стати зразком національної єдності, послідовності та активності.

Впливовий націоналістичний рух свідчитиме про появу у “вищій лізі” українського політику якісно інших людей, не обтяжених політичними інтригами, радянським минулим та комплексами національної меншовартості.

А тому саме нам доведеться реалізувати велику ідею Миколи Плав’юка - проведення Другого Конгресу українських націоналістів. Якщо перший, установчий Конгрес на якому шляхом об’єднання різних націоналістичних організацій була утворена ОУН, відбувся у 1929 року, на чужині, коли ще не було Української держави, а тривала боротьба за неї, то цілком логічним було б проведення уже в незалежній Україні ІІ Конгресу який б започаткував нову якість у діяльності сучасного націоналістичного руху як консолідованої політичної сили, дієвого і впливового фактора української політики.

ОУН знову стає політичною необхідністю. І чим скоріше це усвідомлять націоналісти і ненаціоналісти, політики і громада, тим швидше ОУН стане визначальним фактором національного державотворення, а український народ - господарем своєї долі на своїй землі.

Богдан ЧЕРВАК, перший заступник Голови ОУН (З виступу на жалобному зібранні членів ОУН 24 березня ц.р у Києві)