СПОМИН ПРО ДОБРУ ЖІНКУ!
Поверненню із забуття заслуговує ім’я Галини Дидик, яка відіграла доволі важливу роль у національно-визвольному русі на західноукраїнських землях у середині 40-х років минулого століття, як референт підпільного Українського Червоного Хреста, згодом зв’язкова і довірена особа Романа Шухевича – головнокомандуючого Української Повстанської Армії. Її псевдо “Анна” і “Молочарка” були добре знані у певних колах радянських спецслужб, особливо після закінчення Другої світової війни, а її світлини “прикрашали” міліцейські пости. У кабінетах високопоставлені чиновники КДБ розробляли хитромудрі плани по її захопленню.
Галина Дидик народилася в українській національно-свідомій родині Томи і Анни Дидиків у с. Шибалин Бережанського р-ну Тернопільської області 17 квітня 1912 р. Перші дитячі роки Галина провела у рідному селі. З 1920 по 1923 роки навчалася у Бережанській гімназії, де вступила до юнацької скаутської організації “Пласт”, яка проводила велику просвітницьку роботу по вихованню молоді в націоналістичному дусі.
Після приходу радянських військ на західноукраїнські землі Г. Дидик арештовано органами Бережанського РО НКВС за зв’язок з підпільною ОУН, але за відсутністю доказів її відпустили в травні 1940.
Діяльність Галини Дидик (“Молочарки”), як обласного референта УЧХ Тернопільського окружного проводу тривала рік, - до ліквідації підпільного УЧХ на крайовому і обласному рівнях у березні 1945 року. За цей період їй вдалося зорганізувати курси для санітарок у с. Романівна Тернопільського р-ну, с. Суслівка Білобожницького р-ну, в кінці 1944 діяли курси в Тростянецькому лісі на яких були присутні по одній людині із сотень УПА, розміщених на території Бережанського окружного проводу ОУН.
Коли Галина Дидик стала зв’язковою Шухевича її основним завданням було пошук підпільної квартири для повідника. З цим завдання Галина справлялась добре.
Останнє місце перебування головнокомандуючого УПА було організоване у с. Білогорща біля Львова. Під час затримання у Білогорщі “Анна” прийняла отруту, коли почула постріл Р.Шухевича, що дозволяв їй діяти самостійно. Коли Галина зрозуміла, що вони в оточенні, вона вирвалася від двох солдатів, які тримали її за руки і, як вона сама згодом згадувала, вибігла до сусідньої кімнати і лягла на підлогу. “Я, лежачи, почала добувати отруту, поклала поміж зуби і почала жувати. Раптом я відчула, що трачу свідомість. Я мала відчуття, немов би якась гума стягнула мене, все пішло до горла. Я повністю втратила свідомість. Що потім зі мною було, я не знаю, бо пробудилася вже в тюрмі на Лонцького”.
Наступні роки Галини Дидик були пов’язані виключно зі слідством, а згодом сумнозвісною Володимирською централлю, що “славилася” своїм суворим режимом. Там вона зустріла своїх товаришок по підпільній роботі: К. Зарицьку, Д. Гусяк, О. Ільків.
Після звільнення, у березні 1971 року, в рідному Шибалині їй заборонили жити, тому проживала у селі Динисів Козівського району Тернопільської обл. у Іванни Блажкевич, у місті Бібрка Львівської області. Та останні роки прожила у с. Христинівка на Черкащині. Де і померла у міській лікарні 23 грудня 1979, похована у м. Бережанах на місцевому кладовищі.
За свою активну діяльність нагороджена Бронзовим і Срібним Хрестом Заслуги.
27 листопада 2009 року рішенням сесії Бережанської міської ради № 927, Галині Дидик присвоєно звання почесного громадянина міста Бережани.
В селі Шибалин створений громадський музей та відкрито пам’ятник Галині Дидик.
Галина була з тих людей, які самовіддано, беззастережно віддали все своє життя боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу, тим самим наблизили для нас, її нащадків, 24 серпня 1991 року. Саме тому, так важливо пам’ятати таких людей як Галина Дидик, рівнятися на них і розповідати широкому загалу про її подвиг. Бо тільки та держава, яка шанує своїх героїв має право на майбутнє. Тож будьмо гідними її пам’яті та достойного майбутнього.
24 квітня у Бережанському краєзнавчому музеї буде проводитись науково-теоретична конференція на тему: “Громадсько-політична діяльність Галини Дидик – зв’язкової генерал-хорунжого Романа Шухевича”, присвяченій до 100-річчя від дня її народження.
Наталія БОЙКО старший науковий співробітник Бережанського краєзнавчого музею