НАЦІОНАЛЬНА ЦЕРКВА – ОДИН З ГОЛОВНИХ СТОВПІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
Юрій ПОНОМАРЕНКО м. Харків, ВО “Тризуб” ім. С.Бандери
Слава Ісусу Христу!
Дорогий Владико, всечесні отці!
Перш за все щиро дякую за запрошення та передаю найщиріші вітання від підполковника Андрія Стемпіцького та полковника Дмитра Яроша. Також на знак глибокої вдячності за підтримку нашої Організації під час минулорічних репресій з боку режиму внутрішньої окупації схиляю голову та засвідчую нашу спільну повагу. Ваша підтримка, як і багатьох небайдужих, знаних і незнаних нам людей, для нас неоціненна! Зараз, коли ворог наступає на всіх фронтах і безцеремонно плюндрує і топче все, що дороге і святе для українців, нам як ніколи необхідно навчитися всебічно підтримувати одне одного. Це життєва необхідність.
Старанно плекаючи старі та породжуючи нові розколи та міжусобиці, вороги позбавляли нас можливості стати повновладними господарями на своїй, Богом даній землі. Режим внутрішньої окупації на чолі з узурпатором Януковичем, сам того не усвідомлюючи, створює умови для подолання більшості штучно створених внутрішньо-суспільних протистоянь в Україні на грунті несприйняття антинародного і безбожницького (для абсолютної вже більшості громадян) режиму. Чужинський і злочинний режим не тільки грабує матеріальні блага нації, але, виконуючи вказівки своїх московських господарів, наступає на клейноди духовної самобутності українців, на традиційну українську Християнську Церкву всіх конфесійних відгалужень.
“Тризуб” ім. С. Бандери багато років співпрацює з українськими Церквами. Виконуючи свої обов’язки перед Богом і Нацією та враховуючи власні можливості, Організація завжди ставала на захист інтересів української Церкви, відстоювала права України на власну національну Християнську Церкву, ніколи не ігноруючи жодної традиційної української конфесії. З Божою допомогою ми забезпечували належний правопорядок під час проведення прощ УГКЦ, охорону Собору УАПЦ, допомагали громадам УПЦ КП відстоювати свої храми від зазіхань Московського Патріархату та багато інших націозахисних справ, які “Тризуб” робив та буде робити в обороні святого права українців на свою духовно-церковну ідентичність.
Своя національна Церква – один з головних стовпів національної державності. Усвідомлюючи, що без духовного підкорення фізичне підкорення неможливе, наші вороги перш за все намагалися знищити українську Церкву, яка є невід’ємною частиною української нації. Боротьба проти Церкви є рівнозначно боротьбою проти Нації! Націоналістичний рух загалом та “Тризуб” зокрема ніколи не стояв осторонь Церкви та її проблем. На нинішньому етапі визвольної боротьби, коли не тільки держава, але і нація, а, отже, і Церква загрожена в самому своєму існуванні, назріває потреба поєднання сил Церкви та народу для протидії сатанинським планам перетворення України знову на колонію Москви зі всіма наслідками, у тому числі й придушенням діяльності Церкви.
Нинішній політичний стан ми однозначно трактуємо як внутрішню окупацію українського народу. Особливо загостреною та яскраво вираженою вона стала після узурпації влади промосковською кримінально-олігархічною клікою на чолі з Януковичем. Тому нині найголовніше завдання націоналістів та всіх громадян – позбутися цього “покращувала” життя для своїх фаворитів та його “проФФесійно-бандюкуватої” команди і здійснити якісні революційні зміни державного механізму, що дасть українському народу реальну перспективу на майбутнє. Для цього можуть і повинні об’єднати свої зусилля всі політичні, громадські та церковні сили, що стоять на державницьких позиціях, за найактивнішої участі широких народних мас та організованого націоналістичного руху під проводом відродженого Українського Національного Ордену, що дасть змогу завершити Українську Національну Революцію, котра, як показує наша новітня історія, є єдиним і безальтернативним шляхом до побудови української національної держави.
Організований націоналістичний рух, виступи громадських рухів та організацій, політичні партії протестного спрямування – це, в перспективі, потужні революційні колони у боротьбі з антинародним режимом. На нашу думку, ще однією – дуже важливою – такою колоною має бути українська Церква. Звісно, Церква як інституція, створена Богом на землі, не має опускатися до рівня політичного руху, але коли ворог і Церкви і нації наступає на наші святі права, назріває потреба поєднати зусилля духовенства та народу у боротьбі проти сил зла та оборонити своє право бути вільними від злої волі чужих кесарів. Дещо для цього вже робиться.
На тлі прогресуючого духовного виродження суспільства дуже актуальним є посилення суспільного та суспільно-політичного впливу Церкви. Відстоюючи та культивуючи християнські чесноти, що однаково вартісні й для націоналістичного світогляду, відродимо в українського народу ті духовні первні, що зміцнюють імунітет від будь-яких новоімперських чи безбожницьких впливів чи то зі сходу, чи з заходу! Адже не випадково більшість провідників національно-визвольного руху 20 століття були вихідцями з сімей українських священиків.
Переконаний, що всі міжконфесійні проблеми в Україні створені штучно ворогами української нації для протидії створенню Єдиної помісної української Церкви. Тільки в національній Українській Самостійній Соборній Державі українці матимуть можливість зберегтися українцями й християнами. Тільки тоді будуть сприятливі умови для вирішення міжконфесійних проблем, як і всіх інших, на користь української нації. Єдиний істинний шлях до цієї великої мети, випробуваний часом та освячений кров’ю найкращих представників нашого народу – шлях революційної визвольної боротьби, веденої самим народом на основі ідеології українського націоналізму. У цій боротьбі ми, націоналісти, мали Християнську Церкву за найближчого союзника. Сподіваємось, так буде й на далі.
І хай на цьому шляху допоможе нам Бог!
Виступ на Архиєпархіальному Соборі УАПЦ
14.03.2012р.Б. м. Харків