ЙДЕМО ЇХНІМ ШЛЯХОМ
Ірина ВОДЯНА “Жіноча Січ” м.Тернопіль
Як важливо в наш час пам’ятати і знати свою історію! Адже не знаючи минулого, не зумієш жити теперішнім і не побудуєш майбутнього. Земля крутиться, час іде, а бажання бути вільним і щасливим залишається незмінним. Для кожного. І здійснення цього прагнення у кожної нації одне: своя самостійна соборна держава. Ми, українці, вже давно на шляху боротьби. Волю виборювали наші предки, зараз її виборюємо і ми.
У цій боротьбі бувають дні коли просто необхідно подумки повернутися назад і спробувати уявити хоч приблизно, який героїчний дух перебував у серцях українських націоналістів минулого століття. Мимоволі порівнюєш зі станом сьогодення і бачиш невтішну картину: не лише не вшановують, а й не пам’ятають, більше того - сумніваються, чи достойні ці люди зватись героями України.
Тим часом, націоналісти сповнюють свій обов’язок. Ранішній холодний вітер не стає на заваді і 4 березня зведений загін ВО “Тризуб” імені Степана Бандери розпочинає свою історичну подорож. Дорога не без пригод: “наша доблесна” міліція завжди знайде причину “махнути чарівною паличкою”. Та настрій це не псує і ми їдемо далі.
Перше місце призначення село Солуки Яворівського району Львівської області. Саме там 6 березня далекого 1946 року героїчно загинули 4 вояки УПА. Відбулася поминальна панахида, де була присутня громада села. Після панахиди очевидець тих подій Омелян Солук розповів присутнім про відважний вчинок братів Янчишинів. Політреферент Львівського обласного осередку “Тризуб” імені Степана Бандери закликав усіх не зупинятись на шляху до визволення своєї держави і продовжувати діло рук наших предків. Друг Беркут від Проводу Львівської області подякував всім за запрошення та участь, а також закликав до продовження боротьби. Коли слухала розповідь про упівців, дивувалась, які свідомі були колись українці, на жаль зараз таких мало. Цей факт ще й підтверджувало те, що на панахиді було так мало людей, а ще менше молоді, саме тієї рушійної частини країни, тих, які мали б продовжувати боротись і заохочувати це робити інших. Справді, молодь в цей час зайнята іншим: розваги, соціальні мережі, а найголовніше – це байдужість. І наше завдання виправляти цю ситуацію. Повертаємось до Львова, щоб відпочити і набратися сил для завтрашньої відповідальної місії.
Ранок завжди приходить швидко і ми знову в дорозі. Сьогодні важливий день, 5 березня, 62-а річниця від дня героїчної загибелі Головнокомандувача УПА Романа Шухевича – нашого Героя. У село Білогорща ми прибули перші, у нас ще був час до початку віче і ми скористались нагодою відвідати музей Шухевича. Будівля музею – той самий будинок, де протягом двох останніх років життя проживав-переховувався провідник УПА. Приміщення на першому поверсі займало 4 кімнати. Під час екскурсії нам розповіли про родовід Шухевича, його політичну діяльність, працю УПА, ми мали змогу подивитись на фотокартки та документи тих часів. Другий поверх будинку – кухня та кімната, де мешкав Шухевич зі своєю зв’язковою, і зловісний коридор, де був убитий Генерал-хорунжий. Там же і маленька криївка, де можна було ховатись. Справді, коли ми проходили кімнатами, перед очима поставала постать мужнього Героя, перехоплювало подих, незвично билося серце… Кожен з нас відчував себе по-особливому причетним до цієї історії, а ще більше – до її продовження…
Зафіксувавши усе на фотоапараті, вирушили готуватись до віча. Саме дійство почалося близько 12 години біля пам’ятника легендарного Воїна національно-визвольної революції. Звідусіль з’їхалися представники влади, молодіжних патріотичних організацій, партій, кожен зі своїм прапором. Отже, крім червоно-чорних та синьо-жовтих стягів свободи майоріли кольорові.
Отці відправили панахиду і всі охочі взяли слово. Найвизначнішою постаттю події був син Тараса Чупринки – Юрій Шухевич, який теж прийшов вшанувати пам’ять свого батька. Хотілося вірити, що та кількість народу, що була присутня на віче справді була свідомою того, чому сюди прийшла. Скрізь різноманітні пропагандивні листівки, газети, прилавки з книгами та брошурами…
Здається, свобода слова, думки, демократія. Але так все виглядає лише ззовні. Насправді роботи ще дуже багато, діло наших героїв не завершене, ще не здобута омріяна мільйонами українців Самостійна і Соборна Держава. Саме це було метою славного провідника ОУН УПА Романа Шухевича.
Нам, молодим українцям, хочеться кращого для своєї держави, своїх дітей і наше завдання продовжити боротьбу та досягнути Мети.
І хай на цьому шляху нам допоможе Бог! Слава Україні! Героям Слава!