РЕВОЛЮЦІЮ ПІДІГРІЄ ГАЗ
Іван ХРІН
До зими, до опалювального сезону ще далеко, але підігрівання суспільства газовою проблемою вже розгорнуто доволі широко. Крім давно зрозумілого питання свідомого енергетичного закабалення України сьогоднішніми представниками влади, починає виринати ще одна тематика – про спробу захисту національних інтересів Януковичем. Широко розрекламовано його вислів про принизливий тиск на Україну, який повинен, за задумом іміджмейкерів, зробити переворот у мисленні електорату – треба ж якось рятувати вільне падіння рейтингу як його самого, так і партії влади…
Зрозуміло, що зараз ситуація пікантна: Москва тисне, незважаючи на всі попередні прогини і плазування у формі чи то харківських угод, чи позиції щодо гуманітарної політики. Згинатися нижче вже нема куди, а нахабний господар вимагає від блюдолизів вже не лише абсолютного зречення власної гідності (хоча яка у них гідність?), а показового політичного самогубства.
Які шляхи виходу з ситуації?
Шлях перший, реальний. Янукович погоджується на всі умови Москви щодо подальшої економічної експансії на Україну – досвід є. Ймовірні перспективи: після успішного завершення акції неодмінно буде розгорнуто кампанію (а вона вже почалася!) всебічної дискредитації його як керівника силами Московського інформаційного апарату, мета якої – якнайшвидше усунення від влади задля когось поступливішого. Це за умови, що втримається на посаді, при владі чи й взагалі на волі – настрої українського суспільства вже виразно революційні, і питання майбутньої національної революції, Українського Майдану – лише справа часу. І хай подібні висновки не лякають: до такої думки схиляються незалежні соціологи, такий перебіг подій передбачають соціологічні опитування інституцій, які вивчають суспільну думку та настрої. Отже, з президентського крісла Януковича «підуть»…
Шлях другий, нереальний. Янукович зрікається попередніх переконань, відкидає усю антидержавну пострадянську маячню про братські народи та багатовекторність, реально стає на захист національних інтересів у всіх сферах, починаючи з визнання національно-визвольної боротьби українців проти тих же московських загарбників. Ймовірні перспективи: бунт у власному холуйському середовищі, внутрішні «розбірки» аж до можливого усунення. Та й дуже сумнівно, що хтось повірить у таке дивовижне переродження – народ лише остаточно переконається у фарисействі першої величини і – знову та ж національна революція, отже, результат той самий – його «підуть».
Тупик? А як для кого: Януковичева безвихідь очевидна з перших його президентських днів і перших президентських кроків. Він сам загнав себе у кут, ігноруючи фактичний український національний інтерес, і про можливість якоїсь довіри народу до цієї особи говорити щонайменше шкідливо – це облудні вогні, що провадять на манівці. Вирок української історії підписано давно – ганьба, політичний смітник і забуття.
Зате перспективи якісних змін, становлення національної держави стають щораз ширшими, очевиднішими, реальнішими і ближчими – бо життєвоважливими. Увиразнюється суть конфлікту, причини протистояння, і це однозначно вказує на Майдан, на необхідність й невідворотність реальної політичної боротьби з чітко визначеною ідеологічною базою – націозахисним українським націоналізмом – та комплексною універсальною метою – Українською Самостійною Соборною Державою. Це, без сумніву, прогрес, бо знову постає яскраво виражена взаємовиключна двополюсна дилема «або-або», без гнилої болотистої середини центризму чи компромісу: або Україна захищається і перемагає, або здається…
Здаватися нас не вчили.