СЛІПІ - ВЕДУТЬ, НІМІ - СПІВАЮТЬ, А ЄВНУХИ - КОХАННЮ ВЧАТЬ
Віктор КАРМЕЛЮК
Чергова річниця Незалежності України в котре наочно продемонструвала політичну імпотенцію “опозиційних парламентських партій” та відсутність серед претендентів на роль “лідера опозиції” осіб харизматичних, здатних на рішучі революційні дії.
Мітинг опозиції традиційно розпочався з годинного запізнення. Парк Шевченка оточений чисельними кордонами міліції та десятками автобусів з “беркутами”. Здається, що весь особовий склад міського і обласного УВС, остаточно подолавши злочинність та спіймавши всіх бандитів, зібрався на святкування Дня Незалежності разом з народом, за кошти якого вони існують. Але перекриті щитами вулиці, “гобліни” в повному бойовому спорядженні, “автозаки” напоготові — переконливо свідчать, що для влади та її “правопохоронних” холуїв злочинцями є тисячі святково вбраних громадян, а незалежність — злочином.
Багатотисячний натовп налаштований рішуче, палає ненавистю до антинародного режиму, прагне активних дій та очікує від організаторів чітких вказівок і сигналу до початку революції. Двогодинні промови чільних діячів Комітету опору та лідерів партій і організацій дещо охолоджують революційні настрої. І не дивно. Не зважаючи на дивовижну для них радикалізацію виступів, більшість промовців не вирізняються харизмою та явно не вміють, а може і не бажають, запалити слухачів. Заяложені фрази, відсутність чіткої та рішучої програми дій — аж ніяк не додають наснаги та натхнення до боротьби. Як виявили подальші події, з тактикою вуличної боротьби у організаторів теж не все гаразд. Мабуть і досі перебувають в пост помаранчевій ейфорії та уявляють, що міліція з народом.
Турчинов, закликавши завершити мітинг ходою до Майдану, напевно вважав що “гобліни” з ментами — це щось на зразок почесної варти, яка лише забезпечить безперешкодне просування колони. Не так сталося, як гадалося. За Будинком Вчителя шлях перекриває міліцейський кордон. Депутатів, яких поставлено в голову колони (замість підрозділу вишколених бійців) менти просто і популярно посилають у відомому напрямку. Група рішучих українців намагається прорвати поки що не чисельний кордон і це їм майже вдається, не зважаючи на сльозогінний газ та кийки. Але істеричний вереск Турчинова - “Провокація! Не треба бійки та конфліктів!” зробив свою юдину справу — колона не підтримала групу прориву. Можливість і час було втрачено. Не чисельний ланцюг міліціянтів підсилено кількома сотнями “гоблінів” та вулицю заблоковано автобусами і “автозаками”. Ще трохи потоптавшись на місці, не дочекавшись команди “до бою”, люди розходяться.
Як це нагадує акцію протесту проти “харківських угод”. Тоді так само була зірвана спроба штурму Верховної Зради, людьми з цієї ж команди, такими ж істеричними криками. Випадковість чи закономірність? Марш не відбувся. Окупаційна влада святкує. Не День Незалежності, а чергову перемогу над українцями. Глумливі посмішки ментів, гнів та розчарування протестувальників, які розрізнено стікаються до Хрещатика та Майдану переконують — замість прапорів час використовувати інші засоби висловлення протесту. Тоді побачимо хто буде посміхатися. І не таких “лідерів”! Імпотенти та пристосуванці не здатні на дію, вони можуть лиш плазувати. То хай плазують без нас!
Здобути, або не бути! Боротьба виковує кадри і нових лідерів.
Ми мусимо перемогти, ми можемо перемогти і ми переможемо!
Слава Україні!