ВАЛЕНТИН НАЛИВАЙЧЕНКО: “НА ЛАВІ ПІДСУДНИХ ПОВИННІ СИДІТИ СТАЛІНІСТИ, А НЕ ПАТРІОТИ”
Інтерв’ю
З приходом до влади команди Януковича суттєво змінилась тональність та характер відносин між правоохоронними органами і громадянським суспільством. Антиукраїнська влада явно намагається перейняти російський та білоруський досвід силового тиску та залякувань щодо опозиційних активістів. Часто її дії є просто неадекватними. У репресивній логіці влади чітко простежується два напрямки: тиск на колишніх урядовців та тиск на громадських активістів, які відстоюють ідеї, що не подобаються у Москві.
Прикладом безпрецедентних дій влади є арешт та утримання у СІЗО членів „Тризубу” за спробу демонтажу незаконно встановленого бюсту Й.Сталіну у Запоріжжі.
Лише завдяки зусиллям Організації, патріотичної громадськості, „Нашої України” та депутатів-„нашоукраїнців” у парламенті вдалося добитися того, щоб хлопців відпустили на волю.
На питання газети „Бандерівець” відповів Голова політради „Нашої України” Валентин Наливайченко.
Пане Валентине, як Ви оцінюєте затримання та тиск на громадських діячів, зокрема „тризубівців”, з боку правоохоронних органів? Чи є це політичними репресіями?
Справа „тризубівців” є яскравим свідченням того, що за нової влади в Україні стрімко будується поліцейська держава. Наприклад, за останній рік країною прокотилася хвиля абсолютно неадекватних дій МВС щодо українських громадян України, і тут можна з упевненістю говорити про порушення посадовими особами правоохоронних органів Конституції та законів України при виконанні ними своїх службових обов’язків.
Йдеться про численні випадки затримань, обшуків, допитів членів ВО „Тризуб”, „Дорожнього контролю” та інших українських організацій, щодо учасників акцій проти прийняття нового Податкового кодексу, які можна розглядати як переслідування в політичній площині, оскільки реальних підстав для кримінального чи адміністративного переслідування цих осіб немає.
Але, на моє переконання, найбільш резонансною стала справа „тризубівців” про пошкодження погруддя Сталіна, коли міліція, старанно виконуючи політичні розпорядження свого керівництва, почала переслідувати молодих українських патріотів.
Мене обурив сам факт відкриття подібної справи, адже йшлося про пошкодження погруддя постаті надзвичайно одіозної, яка залишила широкий кривавий слід в історії не тільки України, але й багатьох інших народів – від Далекого Сходу до Центральної Європи. За моєї роботи в СБУ нам вдалося домогтися, щоб була порушена кримінальна справа проти винних в організації геноциду українського народу.
Відтак 13 січня 2010 року Київський апеляційний суд міста Києва, відповідно до статті 6 Конвенції ООН „Про запобігання злочинам геноциду та покарання за нього”, встановив, що в 1932-33 роках в Україні керівництво компартії на чолі з Й. Сталіним організувало геноцид українського народу, внаслідок чого було безпосередньо знищено 3 млн. 941 тис. осіб, а разом з ненародженими – близько 10 млн. осіб.
Ви та представники вашої політичної сили долучилися до визволення „тризубівців” з-під варти. Що довелося зробити, аби активісти вийшли на свободу?
З повідомлень ЗМІ та адвокатів „тризубівців” ми дізналися, що тривають обшуки та арешти активістів „Тризубу” в стилі ЧК 1937 року. У них конфіскували усі речі і видали замість них чужу легку одежу, хлопців майже не годували, а більшість з них – били, також міліція перешкоджала у їх спілкуванні з адвокатами.
„Наша Україна” в таких умовах не могла стояти осторонь,тому 24 лютого народний депутат Анадрій Парубій приїхав до Запоріжжя, аби зустрітися з керівництвом слідчого ізолятора №10 та перевірити умови утримання дев’ятьох активістів ВО „Тризуб” та інших опозиційних організацій. Ми на той час мали достовірну інформацію про те, що у двох затриманих хлопців – Пилипа Тарана та Віталія Вишнюка – погіршився стан здоров’я, і вони потребують термінового лікування. Запорізький слідчий пообіцяв вже наступного дня надати всі необхідні документи й замінити хворим „тризубівцям” запобіжний захід з арешту на підписку про невиїзд. Але обіцянка так і не була виконана.
Окрім того, група „Нашої України” у Верховній Раді ініціювала невідкладне створення Тимчасової парламентської слідчої комісії для розслідування випадків свавілля міліції стосовно наших громадян. Ми були впевнені, що лише за умов роботи ТСК парламент і суспільство зможуть отримати повну й достовірну інформацію щодо ситуації у правоохоронних органах України та відповідним чином відреагувати.
Ми намагалися використати всі доступні нам засоби впливу на керівництво МВС і привернути увагу громадськості до цього аж надміру політизованого процесу. Тоді всі депутати-„нашоукраїнці” прийшли до Уповноваженого парламенту з прав людини Ніни Карпачової з вимогою втрутитися у ситуацію і захистити хлопців від застосування тортур.
Анекдотична ситуація склалася, коли п’ятеро представників нашої депутатської групи прийшли до міністра МВС Могильова для того, щоб особисто передати йому депутатське звернення з приводу негайного звільнення з-під варти заарештованих хлопців-„тризубівців”, які потребують термінового лікування. Однак той настільки злякався, що втік з будівлі через запасний вхід. Можливо, як і Керенський, у жіночому платті (сміється).
Але все це свідчить про те, що влада не має сильних аргументів, аби переконати суспільство у винуватості хлопців, які протестували проти встановлення пам’ятних знаків чи не найбільшому тирану ХХ століття. У цій справі представники МВС вдавалися до перевірених тим самим сталінським режимом заходів – тортур, шантажу, психологічного тиску.
Зрештою, „нашоукраїнці” домоглися того, що у березні заарештованому в Запорізькому СІЗО активісту „Тризубу” Віталію Вишнюку було змінено запобіжний захід із взяття під варту на підписку про невиїзд, у зв’язку із закінченням досудового слідства і через стан його здоров’я.
А 13 квітня Жовтневий районний суд взяв до уваги аргументи „нашоукраїнців” та прийняв рішення задовольнити клопотання народних депутатів Андрія Парубія, Володимира В’язівського, Лілії Григорович, Зіновія Шкутяка про взяття на поруки усіх ув’язнених „тризубівців”. Отже, після засідання суду хлопці опинилися на волі.
І незважаючи на те, що слідство ще не завершене, для нас це була невелика, але наша спільна перемога. Для нас найголовніше було, щоб хлопці опинилися на волі, щоб вони нарешті змогли повернутися до своїх домівок, до своїх родин. І, сподіваюся, те що відбувалося з ними у СІЗО, залишиться у минулому.
Пане Валентине, як ви вважаєте, які справжні причини затримання „тризубівців”?
Ми впевнені, що причини затримання і суду над хлопцями у цій справі - надумані. Замість того, щоб не допустити незаконне встановлення пам’ятника Сталіну, винному в організації геноциду українського народу, та покарати осіб, які незаконно встановили цей пам’ятник, правоохоронні органи заарештували та звинувачують патріотів, які спробували провести демонтаж цього ідола.
На мою думку у нинішніх умовах МВС, як це вже було у 1937-му, дедалі більше перетворюється з правоохоронного органу на орган залякування громадян, які готові активно відстоювати свої права у разі незаконних дій представників влади.
Беззаконня у справі „українці проти Сталіна” має бути припинено, а хлопці – виправдані судом. Подальше їх переслідування дискредитує нашу країну на міжнародній арені та суперечить європейському вибору України.