ДУХОВНО-МОРАЛЬНІ ЗАСАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ, АБО ЯК ПОДОЛАТИ НЕДОЛУГІСТЬ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
Ростислав ВИНАР
«Націю об’єднує передусім спільний проект майбутнього».
Хосе Ортега - і - Гасет.
«Доволі нам руїни і незгоди – не сміє брат на брата йти у бій. Під синьо – жовтим прапором свободи з’єднати весь великий нарід свій».
Гімн ОУН
Нинішнє українське суспільство є кардинально хворим… Хворим на недолугість, , нерозуміння, що відбувається з ним самим і навколо нього, на небажання це розуміти, апатію, на абсолютну відсутність волі й бажання взяти у власні руки свою долю й долю майбутніх поколінь українців.
Що ж необхідно зробити, щоби перебороти цю перманентну кризу свідомості й стану цілого суспільства , щоб одна з найбільших та наймогутніших націй Європи нарешті піднялася з колін, побудувала СВОЮ державу і стала господарем на цій древній, щедро политій кров’ю героїв, землі?
Безумовно, перше і головне завдання – це об’єднання нації, за котрим ми бачимо друге, не менш важливе – надихнути українців на боротьбу. Об’єднання нації можливе тільки довкола великої мети, позаяк тільки велика мета може розбудити народ з летаргічного сну, згуртувати його, покликати на боротьбу. Бо боротьба за велику мету вимагає великої відданості справі, необхідності ставити добро нації та держави на перший план, а свої інтереси – вже потім.
Необхідно усвідомити, що така боротьба вимагає пожертвувати власними бажаннями, здоров’ям, а можливо – і життям. Тому та сила, котра візьме на себе цей хрест – об’єднати націю і повести за собою, повинна здавати собі справу, що їй необхідне довір’я суспільства, вона на власному прикладі повинна довести свою жертовність та готовність боротись до перемоги.
Хочу конкретизувати моє бачення того, що відбувається сьогодні у « постмайданній », окупованій внутрішнім окупантом, Україні, котру поділили між собою неукраїнські фінансово-олігархічні клани. Для цього необхідно повернутися на шість років у минуле…
Що ж відбулося у 2004-му на Майдані? Там розігрувався черговий акт української історичної драми, в котрій народ вкотре дав себе ошукати й обдурити, що врешті-решт і привело до сьогоднішнього стану суспільної апатії, отупіння та закриття в шкаралупах своїх власних дрібних інтересів. Славної пам’яті Провідник Василь Іванишин охарактеризував усе те, що тоді сталося, влучним виразом: « політична школярщина». Орієнтація не на ідеологію чи світоглядові систему, а на лідера; боротьба не за системні зміни в державі, а за якісь надумані « ідеали Майдану», не за національну державу, а за вузькокорпоративні інтереси партій, партійок та чергових « батьків» та «матерів » нації. Хоча ВО « Тризуб» ім.С. Бандери, котрий не є політичною структурою, намагався донести до широкого загалу ті ідеали та цінності, котрі дійсно могли ( і можуть у наш час! ) об’єднати українців задля справжньої боротьби і побудови української національної держави – наші намагання так і залишилися « гласом вопіющого в пустелі»…
Подальший розвиток подій дуже добре всім відомий… І коли сьогодні мені скаржаться: «Ми їм так вірили, а вони нас знову кинули… », чи « Нам усе надоїло, ми будемо жити для себе…», або « Це – проклята країна – я хочу, щоб мої діти жили в Німеччині ( Англії, Америці, Канаді і т.д, і т. п.» - я завжди кажу : « Усе, що ви вимагали на Майдані – ви це й отримали! Ющенка - президентом? Будь-ласка! Юлю – прем’єром? Нате вам! Чого ви тоді скиглите й проливаєте свої дешеві сльози? Якби тоді, на Майдані, пролунало одноголосно й могутньо: « Хочемо СВОЮ державу! » - ми з вами уже би її будували…».
А тим часом, наші « рідні кормчі » в черговий раз зганьбили на увесь світ нашу країну, наш народ, нас із вами кожного зокрема чварами, сварками, міжусобицями, боротьбою за власні інтереси та наживу – усе це дало вкотре підставу вважати нас безхарактерною, недолугою, слабкою нацією, котра не знає і не розуміє чого вона хоче і за що бореться. І мова не тільки про уряди країн світу, але й про простих людей в різних державах та на різних континентах. Ми хочемо, щоби нас поважали… Але поважають тільки сильних! Коли ми на ввесь світ покажемо свою рішучість, міць і силу, своє бажання вибороти та побудувати Українську Державу, per aspera ad astra – тоді й будуть нас шанувати, як шанують Фінляндію, Ірландію, Грузію чи Чехію. Тоді Україна стане суб’єктом, а не об’єктом світової політики. Але це вимагає, як я вже сказав, боротьби й жертовності від кожного з нас.
Отже, основним завданням нації на сьогодні я бачу об’єднання усіх здорових сил українського суспільства для здобуття великої мети – Національної Держави. Тієї держави, в якій народ буде мати реальну владу і зможе приймати справжню участь у вирішенні своєї долі, а не бути статистом на фоні політичних ігрищ, котрі проводять сили, абсолютно байдужі до долі України як сьогоднішньої, так і майбутньої. Сили, які за рахунок десятків мільйонів українців вирішують питання власного збагачення та максимального утвердження й посилення своєї антинародної, антиукраїнської влади.
Тільки створення організованої сили, здатної згуртувати націю, надихнути її на боротьбу задля національної ідеї – здобуття й розбудови СВОЄЇ держави – це і є зараз нашою основною метою. Ця сила повинна довести нації чистоту своїх намірів і свою жертовність у боротьбі. Ця сила – це не черговий локомотив для бажаючих сісти у високе крісло. Це можливість недаремно прожити своє життя і вибороти майбутнє для свого народу, для наших дітей та внуків, для майбутніх поколінь українців.
У нашій майбутній державі ми збираємось запровадити максимальну виборність усіх гілок влади, прийняти закон про відкликання народних депутатів усіх рівнів, перегляд соціальних пільг та преференцій для представників влади, зміна виборчого законодавства, закону про громадянство, повернення у державну власність стратегічних об’єктів, перегляд усіх приватизаційних угод з точки зору державних інтересів, максимальне сприяння держави національній гуманітарній сфері та приведення медійного простору України у відповідність до національних інтересів України, докорінна реорганізація силових структур країни, а також – заборона діяльності усіх антидержавних, прокомуністичних, націонал-соціалістичних та промосковських великодержавних організацій і угрупувань.
Це – лише невеликий перелік із тих радикальних змін, котрі життєво необхідно провести після перемоги, й котрі дадуть змогу зберегти від винищення внутрішнім окупаційним режимом українську націю та дати поштовх для її розвитку в майбутньому. Як узагальнення цих змін, мені пригадується вислів Василя Іванишина: « Немає доброї чи поганої влади. Доброю є та влада, котру ефективно контролює народ».
Іншого шляху не існує… Нас будуть зводити на манівці всілякими ідейками, на кшталт роз’єднання України на Східну та Західну, чи соціальною революцією, як початковим етапом нашої боротьби. Хочу сказати, що всі українці, незалежно від того де вони живуть, на Сході чи на Заході України, хочуть щасливо й заможно жити на своїй рідній землі. І це – основне! Все решта – від лукавого… А щодо другого пункту – то соціальне визволення є неможливим без визволення національного. Коли нам кажуть, що ми спочатку знищимо олігархів, а потім будемо боротися за національну державу – це або самообман, або підміна понять ( бо у декого цей постулат також вважається націоналізмом ). За словами В. Іванишина, ми маємо справу з « теж-націоналізмом», котрий, на мою думку, має на меті просто звести українців з шляху боротьби за те, щоб кожен українець у недалекому майбутньому міг гордо сказати: « Україна? Це моя держава!».
У всіх нас є велика мета – здобуття національної держави. Нас чекає нелегка боротьба, боротьба перманентна і системна. На шлях цієї боротьби ми повинні ступати з вірою в Господа, озброївшись мужністю, вірністю й готовністю з честю виконати свій священний обов’язок. І нехай нам у цьому допоможе Бог!
17.06.11. м. Львів