СПОМИН МИНУВШИХ ДНІВ

Анастасія ЯРОШ

Ніколи не думала, що подих минулого може так сколихувати та вражати майбутні покоління. Надзвичайно важко уявити собі ті дні, що були десятки, сотні років тому. Для нашої свідомості це складно, адже минуле нам здається таким далеким, не надто важливим зараз, у даний момент. Згодна, що потрібно більше думати про майбутні покоління, але і не забувати минулі, які дали змогу нам існувати на цьому світі, будувати свою державу, боротися за неї та любити Україну всім серцем.

Холодний Яр. Це місце, де національно-визвольні 20-х років минулого століття події сколихнули весь український народ, бо тут боролися одні із найвідважніших синів і дочок України. Вони віддавали життя за всю націю, прагнули здобути самостійну та соборну державу, не замислюючись над тим, що можуть втратити життя. Адже для них це було не найважливішим, як для багатьох наших сучасників.

Побувавши на визначних місцях повстанської боротьби, я відчула дух націоналізму, який витав тут багато років тому. Пройнялася тою історією, яку залишили по собі холодноярці. Вони наче були поряд зі мною, бо на кожному кроці я замислювалася над тим, що майже сто років тому по цій землі ходили українські воїни, які сходилися в запеклих битвах з московськими окупантами, які топтали українську землю.

Ці українські герої присвятили все своє життя боротьбі з гнобителями, відстоюванню честі своєї нації та не давали їм принижувати і так зморену Україну. Заходячи в ліс, я уявляла як важко жилося тут холодноярцям, скільки їм прийшлось витримати випробувань, скільки жертв вони поклали на вівтар національної боротьби.

У них горіли хати, вбивалися родини, помирали від рук окупантів кохані люди. До кінця не можу зрозуміти: «Як вони могли це витримати?». Постійна смерть та випробування огортали їх протягом всієї боротьби. Але їхня любов до Батьківщини покривала всі страждання, які прийшлося переживати. Знаючи, що перемога майже неможлива, вони продовжували чинити опір окупації, вони не покидали надії на щасливе та світле українське майбутнє. Холодноярці вірили в перемогу! Так – вони чудово усвідомлювали, що їх покоління її не осягне, але вони були переконана, що нащадки здобудуть те, за що воювало не одне покоління українців – свою Державу.

Відвідавши могили повстанців, мені стало дуже прикро, що багато українців-сучасників, навіть не чули про таких Героїв як Василь Чучупака, Пилип Хмара, «Чорний Ворон». Розумію, що таку видатну українську історію внутрішні окупанти Януковичі, Азарови, Табачники намагаються приховати різними способами. Але ж, незважаючи на їх фальшування, треба «мати клепку в голові» - потрібно не забувати не тільки про славу, яку здобули справжні герої України, але й наслідувати справу наших попередників. Потрібно вшановувати повстанців не тільки галасливими словами про любов до Батьківщини, але й своїми справами доводити відданість тим ідеям, заради яких наші великі предки віддавали свої життя, надихаючи нас, тих хто живе зараз, на перемогу заради Бога, України, Свободи.

Ніколи не пізно почати по-справжньому любити свою державу, не тільки на словах, а й показувати це діями. Бо саме холодноярські герої не боялися виказувати свою відданість Україні – не повинні й ми! Тому кожен нащадок великих прадідів здатен, не зважаючи ні на що, боротися за свою рідну Україну, щоб і нам, і дітям нашим добре жилося на Богом даній землі…

18.04.2011р.Б.