УКРАЇНЦІ!
5 березня 1950року у селищі Білогорща під Львовом у нерівному бою з радянськими окупантами героїчно загинув Головнокомандувач Української Повстанської Армії генерал-хорунжий Роман Шухевич. Великий Українець, з честю виконавши своє земне призначення, пішов до Бога у кращий світ.
Весь свій життєвий шлях генерал Роман Шухевич присвятив боротьбі за свободу і державність української нації. І його героїчний чин не минув марно – Україна здобула свою Незалежність.
Та незважаючи на цю епохальну подію, вороги України продовжують планомірну війну проти права українців бути господарями своєї долі на своїй землі. На двадцятому році незалежності нашої Вітчизни „п’ята колона” Московської імперії захопила та узурпувала владу в Україні, знову поставивши перед українським народом питання: „Бути чи не бути?”
І сьогодні, як і більше півстоліття тому, дороговказом та прикладом для молоді став генерал Роман Шухевич. Українські націоналісти сучасності прийняли новий виклик ворогів – вже сьогодні піднімається нова хвиля національно-визвольної боротьби, вже сьогодні тисячі юних патріотів стають до лав борців за державність свої нації, вже сьогодні, оскаженілий від безсилої люті ворог, кидає всі свої сили на приборкання того Духу одвічної стихії, що із покоління в покоління піднімав на борню найкращих синів та дочок нашого народу.
Саме тому, що спадкоємці святої справи Романа Шухевича сьогодні в Україні набирають сил, режим внутрішньої окупації розпочав політичні репресії проти українських націоналістів, політиків, журналістів, підприємців. Саме тому на двадцятому році незалежності за гратами опиняються найкращі та найактивніші представники українського суспільства – ті, хто не на словах, а на ділі доводить свою вірність Великим Ідеалам та жертвує своєю свободою та життям заради державності своєї нації.
Пам’ятаймо імена тих, хто йдучи шляхом Романа Шухевича та виборюючи право українців на Свободу, Справедливість і Добробут, у 2011 році Божому сидять в тюрмах режиму внутрішньої окупації. Це:
Андрій Стемпіцький, Степан Бичек, Василь Абрамів, Едуард Андрющенко, Віталій Вишнюк, Юрій Гудименко, Віктор Давиденко, Ігор Загребельний, Олексій Зануда, Василь Лабайчук, Анатолій Онуфрійчук, Юрій Пономаренко, Пилип Таран, Артем Циганок, Роман Хмара.
Хай героїчний чин Головнокомандувача УПА Романа Шухевича і жертовна дія націоналістів-сучасників надихають нових борців за волю України, гуртують лави воїнів Національної революції та наближають час Перемоги.
Геть режим внутрішньої окупації! Вони – не дають нам жити, ми – не дамо їм панувати! Слава Україні! Героям слава!
Центральний провід ВО „Тризуб” ім. С.Бандери
04.02.2011р.Б.
E-mail: USSD@ukr.net WWW.BANDERIVETS.ORG.UA
ВНУТРІШНЯ ОКУПАЦІЯ – НОВА ФОРМА ПОНЕВОЛЕННЯ НАЦІЇ
„Внутрішня окупація – це така форма поневолення, коли народ опиняється під зловорожою владою вже не іноземних загарбників, а внутрішніх антинародних та антинаціональних сил, які зводять до мінімуму політичні права корінної нації (а це майже 80% населення), захоплюють і використовують виключно у власних інтересах державний механізм, фінансову сферу, економіку, інформаційний простір країни, намагаються штучно ділити і деморалізувати, денаціоналізувати і нищити поневолену ними націю, щоб унеможливити її згуртування під прапором своєї національної ідеї, її визвольну боротьбу і своє власне – національне державотворення і народовладдя.
В Україні внутрішню окупацію здійснюють колишні московські окупанти та колонізатори, московська п’ята колона у вигляді різних „червоних” та „лівоцентристських” партій, п’ята колона західного демолібералізму у вигляді різних „центристських”, „правоцентристських”, „демократичних”, „національно-демократичних” і навіть „теж-націоналістичних” організацій, а всі вони обслуговують основного грабіжника й узурпатора влади – чужорідний і космополітичний транснаціональний олігархічний капітал кримінального походження”.
Саме режим внутрішньої окупації є тою силою, яка вже вісімнадцять років під синьо-жовтими національними прапорами проводить свої антинаціональні акції, що призводять до радикального зменшення чисельності українців в Україні; денаціоналізації; обездуховлення; соціального розшарування нашого суспільства; масового заселення наших просторів „легальними” і нелегальними мігрантами; пацифікації свідомості козацьких нащадків; знищення базових відпорних сил нації.
Сутність режиму внутрішньої окупації у його безідейності та кримінальності. Це режим чужинців-злодіїв і „своїх”-злодіїв, для яких Україна і українці – об’єкт пограбування. А красти у нас є що: вісімнадцять років триває цей процес, а число тих, що бажають поживитися за рахунок українських ресурсів, не меншає, а, навпаки, з кожним роком збільшується. Варто тільки глянути на українських нуворишів, щоб переконатися у невичерпності українських багатств – статки цих „панів” та „паній” зростають прямо пропорційно до зубожіння широких верств корінного народу та й переважної більшості представників національних меншин. Визначальною „ідеєю” для них всіх, незалежно від партійної приналежності, є збагачення за будь-яку ціну.
Верховоди режиму внутрішньої окупації розуміють те, що українська нація вже понад тисячу років існувала тільки завдяки своїй вірі в Бога та тому, що постійно боролася за своє національне і, як наслідок, релігійне, соціальне, мовне, економічне тощо визволення. Не було б Віри – була б духовна руїна і смерть, не було б боротьби – була б стагнація, загнивання і смерть. Саме тому владоможці, підспівуючи світовим сатанинським процесам, намагаються ліквідувати християнську і національно-визвольну загрози для свого існування.
Якщо зло не карається, воно збільшується. Тому якщо державні правоохоронні органи не можуть або не бажають притягати злочинців до кримінальної відповідальності, доведеться іншим людям виконувати їхню роботу. І лише Господь знає, хто стане знаряддям Його справедливості.
(„УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ: XXI СТОЛІТТЯ”)