Блогер FRANKO: ПРО ВІЙНУ З ПАМ’ЯТНИКАМИ
Блогер FRANKO
ПРО ВІЙНУ З ПАМ’ЯТНИКАМИ
Я крутий, я буду відповідати Жадану про війну з пам’ятниками. Бо він пише правду, але не всю.
Чому люди воюють з пам’ятниками (або за пам’ятники)? В житті людей символи відіграють дуже важливу практичну роль. Це є наслідком того простого факту, що абстрактні концепції, які живуть у нас в голові, напряму від Васі до Пєті не передаються. Телепатія не працює. Тому люди і придумали розгалужену систему символів, які компактно вміщують в собі деякий відчутний кусок інформації, часто абстрактної та складної. Через символи цей кусок інформації передається від людини до людини ефективно та в стислі терміни.
Власне, одною з цих символьних систем є мова. Але мова є дуже загальною. Часто буває, що нею надто довго або марудно щось передавати. Існують спеціальніші, але ефективніші символьні системи. Ось, наприклад, букет квітів для жінки може сказати більше, ніж півтори екрани тексту. Неподана рука вражає сильніше, ніж гнівний лист. Купа таких символьних систем є, котрими ми щодня користуємося, відповідаємо символами на символи. Відкидати їхню важливість немає сенсу, без них ми заплутаємося у власному косноязичії. Вони є частиною соціального контракту, який ми підписуємо в перші роки життя.
Пам’ятник - це символ, який вміщує колосальну кількість ідеологічної та статусної інформації. Пам’ятник Сталіну в Запоріжжі, наприклад, - це ніякий не кусок гіпсу, як це можуть подавати деякі борці за здоровий глузд. Так само, як букет тюльпанів для дівчини - це не є просто купка рослинності. Пам’ятник Сталіну - це деяке твердження. Це твердження прочитується, якщо знати, у яких контекстах людство всю життя ставило своїм представникам пам’ятники. Всі люди інтуїтивно цей меседж розуміють. І якщо пам’ятник Сталіну - це твердження, то відпилювання його голови - це не порожня трата часу і не “боротьба з привидами історії”, а чітке і практичне контр-твердження, яке теж несе в собі велику кількість інформації. І безглуздого в цих діях не більше (і не менше), ніж у словесній дискусії в телевізорі. Це теж дискусія, просто на рівні символів, закодованих усталеною за останні сторіччя мовою пам’ятників.
В мене постійне відчуття, що я намагаюся пояснити очевидне :) В Німеччині, наприклад, неможливо уявити пам’ятник Гітлеру. Чи свастику на суддівському кріслі. Не тому, що там воюють з привидами, а тому, що який пам’ятник Гітлеру, ви при своєму розумі? Це інтуїтивно зрозуміло всім, там ніхто навіть в полеміку не буде вступати про семантику пам’ятників і необхідність зосереджуватися на практичних проблемах сьогодення.
До речі, про проблеми сьогодення: війна з неприйнятною символікою і, за Жаданом, викидання з кабінетів бюрократичної біомаси не є взаємовиключним завданням. Їх можна і варто робити одночасно. Власне, викидання бюрократичної біомаси з кабінетів буде супроводжуватися викиданням з цих кабінетів портретів Януковича, тому що портрет Януковича - це не кусок картону, а деякий символ. Ні одного демократичного лідера з портретом Януковича на стіні всерйоз ми сприймати не будемо. Тому що портрет Януковича на стіні, хочемо ми чи не хочемо, є деяким твердженням, як і кожен пам’ятник чи кожен букет тюльпанів.
Про всяк випадок я напишу, що Пушкін в будь-якому випадку ні при чому. До всього треба мати міру.
Джерело: «Майдан»