ГОЛОС НАРОДУ (до річниці захоплення влади антиукраїнським режимом Януковича)

ГОЛОС НАРОДУ

(до річниці захоплення влади антиукраїнським режимом Януковича)

«Тільки створили нову українську державу, омріяну, як інтелектуали, письменники, почали закликати народ встати з колін. От „встань з колін” – хоч стань на коліна, для того, щоб встати. Я була обурена. „Орли”! У них за радянської влади була „партія – очі мої, партія – серце моє”. А потім – вставай, вставай.. Якщо ви повзали, то повзайте далі, навіщо ще людей закликати?.. Мовляв, народ спить. Я не знаю, мій народ, для якого я живу, працюю, – він не спить».

Ліна КОСТЕНКО, поетеса, м. Київ.

«Напередодні святкових днів не хотілося б говорити про прикрі речі, але стрімкий розвиток подій та посилення тиску на Київський Патріархат примушують це робити. З відповідальністю заявляю – в Україні є намагання реалізувати масштабний план з розвалу та знищення Київського Патріархату, цей план створений у Москві та запропонований Московським патріархом КИРИЛОМ і його підлеглими для реалізації в Україні. Головна роль у цьому плані відведена органам державної влади. Реалізація цього плану розпочалася ще під час підготовки до цьогорічного літнього візиту патріарха КИРИЛА в Україну. Ми не боїмося нових гонінь на Київський Патріархат – слабкі та невірні можуть від нас відпасти, але, як і під час всяких гонінь, дух і сила віри правдивих синів та дочок Церкви лише зміцниться. Проте ми не хочемо, щоби через нав’язані ззовні плани руйнувалася наша держава».

ФІЛАРЕТ, Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України, м. Київ.

“Має розпочатися між владою і церквами серйозний діалог. Влада не хоче з нами говорити, не було ще до сьогоднішнього дня за цілий рік зустрічі ні з президентом, ні з іншими представниками влади серйозної, де б можна було це обговорити. Те, що сьогодні Українська православна церква (УПЦ МП) отримує певні привілеї, це не є, звичайно, проявом дуже гарячої любові з боку уряду, або держави, або влади. Але це дуже небезпечна річ для церкви. В той час як Українська православна церква Київського патріархату заявляє про спроби переманити її священиків, УГКЦ стикається зі своїми проблемами, які, зокрема, виражаються в спробах правоохоронних органів зацікавити священиків співпрацювати з ними.

Тому ми, але не тільки ми, греко-католики, але також й інші церкви та релігійні організації, офіційно звертають на це увагу. Нам залежить на тому, щоби запобігти напрузі і непорозумінням у народі. Створення майже державної церкви в Україні з особливими привілеями з боку влади є для такої церкви надзвичайно небезпечним. Така ситуація небезпечна, проте не нова, оскільки такі спроби були і раніше».

Любомир ГУЗАР, єпископ УГКЦ, кардинал РКЦ, колишній голова УГКЦ, м. Київ.

«Вихідці з КҐБ переважно сформували нові російські еліти – і бізнесові, і політичні. Адже саме в цих колах ідея протистояння православної та західної християнської цивілізацій була покладена в основу геополітичних стратегій, покликаних реставрувати Російську імперію. Стратегій, що прийшли на зміну ідеї боротьби «капіталістичного світу» з країнами «реального соціалізму». Сфера інтеґраційних проектів Кремля іменувалася в цих стратегіях то «євразійським простором», то «слов’янським», а тепер уже й «російським світом». Реанімована царська ідея «триєдиного російського народу», зорієнтованого на три фундаментальні цінності: православ’я, самодержавство й народність, – чітко визначає в цьому просторі місце українців чи радше «малоросів». Недавній погром і закриття української бібліотеки в Москві, нищення в ній книг патріотичного змісту з усією відвертістю засвідчили, як російські еліти збираються пристосовувати ментальність українців до своїх проектів. Зрештою, окремі представники партії, що торік прийшла в Україні до влади, готові застосувати ці технології й у нашій незалежній державі».

Ігор ІСІЧЕНКО, Архієпископ Харківський і Полтавський УАПЦ, м. Харків.

«Рік 2010 залишився для нас виразно переломним періодом. Це час, коли держава «Україна», котра принаймі поверхнево-формально, починаючи з 2004 року, почала набирати хоч якихось українських рис, перетворилася на відверто антиукраїнську державу. Однак це також час, котрий все більше почав будити українців, пояснюючи їм справжній стан речей, спонукуючи до дії. Тож цілком можливо, що 2011 рік стане воістину доленосним у житті української нації».

Ігор ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ, студент, член ВО «Тризуб» ім. С.Бандери, новітній політв’язень, перебуває в Запорізькому СІЗО, м. Полтава.

«Я, українець в 30-му поколінні, не дозволю людям, які взагалі не мають історичного коріння в Україні, руйнувати нашої держави. Це нечесно, це антиконституційно».

Олександр СКИПАЛЬСКИЙ, генерал-лейтенант СБУ, м. Київ.

«Попереду – пік громадської боротьби за власну країну. Ми з вами – прості громадяни. А на їхньому боці озброєні до зубів професійні вбивці всіх рівнів. У нас нема зброї, яка б перевершила їхню зброю. У нас нема сили, щоб пересилити їхню силу. Але в нас є шанс на правду. На спільну для всіх правду, яка змусить зброю опуститися, а ментів та сбушників бодай на хвилину перетворить на людей.

І щоб скористатися цим шансом, треба братися до роботи кожному, хто може дотягнутися до мікрофона, або має досить сили, щоб тиснути кнопки клавіатури. Кожному, хто вважає цю країну своєю Батьківщиною й хоче, щоб його діти й онуки жили тут».

Брати КАПРАНОВИ, українські видавці, письменники, публіцисти, громадські діячі, члени ВО «Тризуб» ім.. С.Бандери, м. Київ.

«Ми, націоналісти-бандерівці, не визнавали і не визнаємо результатів сфальсифікованих президентських виборів. Янукович для нас – не Президент держави Україна, а маріонетка, яка шляхом обману та підкупу виборців, політичних махінацій, за безпосередньою підтримкою Московської імперії незаконно зайняла президентський пост. А отже, він не є легітимним Президентом України…

Національна революція – це не бунт, не заколот і не різня. Це системні радикальні зміни в житті нації, здійснені її провідною верствою за всебічного сприяння народних мас. Національна революція в Україні ставить собі за мету ліквідувати режим внутрішньої окупації та передати всю повноту влади у руки національно пробудженого народу”.

Дмитро ЯРОШ, екс-голова Центрального Проводу ВО «Тризуб» ім. С.Бандери, політично переслідуваний режимами Кучми та Януковича, місто Кам’янське (Дніпродзержинськ).

«Гауляйтер – посадова особа у націонал-соціалістичній Німеччині, яка здійснювала владу на дорученій їй адміністративно-територіальній одиниці. Саме такий титул найточніше визначатиме ті функції, що їх виконуватиме Віктор Янукович на території України. Згадана особа не може бути Президентом України, бо вибрана не більшістю українців, а коаліцією кримінальних угрупувань, олігархів, промосковської п’ятої колони, доморощених яничарів, запроданців, пристосуванців за сценарієм безпосередньої (Росія) чи опосередкованої (США, Європа) підтримки іноземних держав чи їх спецслужб. Те, що „великі прихильники світової демократії” визнають право чужорідного та часто кримінального середовища паразитувати на тілі українського народу, одночасно заперечуючи право українців відстоювати своє право на окреме національне життя всіма доступними способами, – пряме тому підтвердження».

****Іван ХРІН (літ. псевдо), публіцист, член науково-ідеологічного центу ім. Дмитра Донцова, Львівщина.

«Окрема тема – це вчені ступені й звання Януковича, які він одержав уже будучи високопоставленим чиновником. При цьому Янукович вважає, що гора Афон перебуває в Палестині; поетесу Анну Ахматову кличуть Анною Ахметовой, плутає функціонера німецького робочого руху Августа Бебеля з одеським письменником Ісаком Бабелем, а Чорногорію з Косово. Список можна продовжувати…».

Євген ЦИБУЛЕНКО, професор, м. Таллін.

«Прочитав щойно заяву посла РФ М.Зурабова про те, що ми, українці та росіяни, – це „единый народ”. Що це? Як на мене – чергова спроба Москви видати бажане за дійсне. Черговий вияв шовінізму, „запакований” у лагідні слова про бажання, щоб українська громадськість почула позицію Росії…

Уже чув думку, що це, мовляв, обмовка посла… Ні, це зовсім не обмовка. Це пошуки порятунку. Подивіться: слов’янське населення Росії катастрофічно зменшується. Прогнози не тільки невтішні, а й просто загрозливі. Жити й далі на нафті та газі не вийде. Треба шукати якийсь вихід. Ось і пропонують об’єднання Росії, України та Білорусі, щоб у черговий раз коштом українців розв’язати свої проблеми. Пропонують навіть столицю в Києві, аби тільки зберегти це ганебне „подобіє” імперії. От і запускають знову в обіг стару байку».

Володимир ОГРИЗКО, український дипломат, колишній Міністр закордонних справ України, м. Київ.

«В часи більшовицьких і сталінських репресій за попередні більш як 20 років, були знищенні мільйони людей різних народів, але для Москви найбільшою небезпекою була українська нація. По перше вона була сама багаточисленна після московитів. По друге, в переважній своїй більшості, Москва сама по собі а тим більш з більшовицькою владою українцями не сприймалася. Тому знищення українського опору було основним завданням Москви».

Микола ВОРОТИЛЕНКО, м. Едмонтон, Канада.

«Азаров вважається одним з головних проросійських ідеологів Партії регіонів. Він стояв біля її витоків. Виступає за поглиблення економічної співпраці з Росією, а при Кучмі був відповідальний за інтеграцію України в так званий Єдиний економічний простір…»

Галина БЕРЕЖНА, професор кафедри української мови, літератури та культури КПІ, м. Київ.

«Особливо активний Табачник в тому, щоб підганяти підручник з історії України під схему, яка буде влаштовувати Російську Федерацію. Крім того, він буде проводити політику двомовності в освітній галузі, оскільки неодноразово про це заявляв».

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, академік Національної академії наук України, м. Київ.

«Кожна із державницьких чи національно-патріотичних організацій в Україні, яка візьметься за програму реалізації національної ідеї в процесі державотворення, – врятується сама і врятує Україну. Однак, як видається, більше перспектив може мати нова політична сила (чи сили – політичні, громадські) націоналістичного типу, яка контролюватиметься національно свідомою громадою та національним орденом, на кшталт того, яким довгі десятиліття української історії була Організація українських націоналістів (ОУН). (Шкода, що численні сучасні ОУН-и цієї функції виконувати неспроможні.) Могутній електоральний та кадровий потенціал такої націоцентричної сили, позбавленої промосковських чи прозахідних ілюзій, очевидний. Про це опосередковано свідчить масове розчарування людей у сьогоднішніх різнокольорових політиканах, далеких від української ідеї. За попередніми підрахунками різних джерел, у виборах до місцевих рад взяли участь лише 30-50 % виборців. Крім того, від 7 до 14% проголосували проти всіх. А це разом становить абсолютну більшість дорослого населення сучасної України, що вирвались за межі „виборів без вибору”. В подальшому цей протестний потенціал може збільшуватись».

Петро ІВАНИШИН, доктор філологічних наук, член Головної Ради ВО «Тризуб» ім. С.Бандери, м. Дрогобич.

«Найважливiшою проблемою сьогоднi є прищепити українцю фанатичну волю до Батькiвщини, себто бажання за будь-яку цiну побудувати власну, нацiональну державу. Власне, мова йде про реалiзацiю принципу: «Здо6удеш українську державу, або загинеш в боротьбi за неї!»».

Роман КОВАЛЬ, громадський діяч, письменник, краєзнавець, дослідник історії Визвольної боротьби українського народу першої половини ХХ століття.

«Концентруючись на засудженні та обговоренні найбрудніших виборів в історії України, мало хто звернув увагу на найголовніший результат цих виборів, який містить позитивні тенденції та перспективи українського розвитку. Відкинувши фальсифікації, а ми мусимо реально дивитися на речі, адже за рахунок цих категорій виборців добирали голоси «переможці», обидві цифри, насправді, мають бути значно вищими. Однозначно, у виборах не брала активну участь більша частина електорату, або іншими словами, вибори залишилися поза життєвими інтересами більшості громадян України. Ігнорування влади народом землі, на території якого вона діє, свідчить про її нелегітимність. З’явилася сила, незаангажована будь-якими внутрішніми та зовнішніми політичними чинниками, а підпорядкована виключно національним інтересам Української Держави».

Маркіян ГУДЗ, учасник Громадянського руху «Відсіч».

«Чи потрібне українцям визнання УПА й Степана Бандери героями? У часи нацистського й радянського тоталітаризму УПА була українською армією без держави. Минуло майже 20 років, відколи на карті світу з’явилася незалежна українська держава. І зараз українське суспільство пробують переконати, що не потрібно визнати своїх героїв».

Володимир МАНЬКО, голова секретаріату КУН, м. Київ.

«…Чому ж відбулася така атака нинішньої влади на ледь відкриту історичну правду героїв Крут? Очевидна причина – передача владою гуманітарної політики України в руки Росії. «Правильний» герой для таких, як Табачник, – лише той герой, якого затвердив Кремль. Без затвердження Кремля «героїв» не буває».

Олександр ПАЛІЙ, історик, кандидат політичних наук, м. Київ.

«1937 рік починався з першого стуку в двері, з першого «Гражданін, пройдьомтє», з першого страху «За ким?». Він набирав сили кожної ночі, коли хтось намагався не чути, що прийшли за його сусідом, коли хтось думав «А може, й справді є за що?», набирав сили з кожним полегшенням «Слава Богу, не за мною…

9 вересня о 7.30 шестеро співробітників СБУ без жодних пояснень на вокзалі у Києві затримали історика, директора національного музею «Тюрма на Лонського» Руслана Забілого. Далі чотирнадцять годин «розмов» (поки навіть не допитів і ще зовсім «бєз прістрастія»), без права на дзвінок (поки ще не «бєз права на пєрєпіску»)… Тому приходь і здавайся! Чесно скажи есбеушникам: «Забілий віз інформацію для мене!». Хай вони побачать, що «коло третіх осіб» здатне зупинити каток 37-го у 2010-му».

Володимир В’ЯТРОВИЧ, публіцист, кандидат історичних наук, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху, м. Львів.

«Співробітники СБУ дозволили мені здійснити два дзвінки дружині, і, вимагаючи віддати матеріали з комп’ютера, радили подумати про сім’ю. Звісно, все повіває від Московії, пахне путінським сценарієм, а Табачник лишень виконавець, на якого покладено знищити моральну та історичну свідомість українців. Це і вилучення із підручників історії “бій під Крутами”, і замовчування про Національно-визвольний рух ОУН-УПА, про Бандеру та Шухевича».

Руслан ЗАБІЛИЙ, вчений, історик, директор Львівського музею «Тюрма на Лонського», м. Львів.

«Доля України залежить від кожного з вас. Нам досить надіятися на кого-небудь, тим більше на Януковича та Партію регіонів, які є, як ми всі добре знаємо, п’ятою московською колоною і виконують те, що у Москві запланувала московська еліта – перетворити Україну на Малоросію».

Левко ЛУК’ЯНЕНКО, Герой України, м. Київ.

«Україна є ВІДНОСНО суверенною. Юридично вона є незалежна держава, політично – на жаль, не повністю незалежна. В першу чергу, це залежить від якості влади в Україні, в другу чергу – від активності суспільства. Тому що якість влади знаходиться у прямій залежності від рівня розвитку суспільства».

Степан ХМАРА, Герой України, м. Київ.

«Як же вберегтися від зневіри? Добре допомагає почуття гумору, а от з масковим режимом якраз навпаки: надмірне й непотрібне маскування себе під морально здорового може мати непередбачувані наслідки. Корисним є читання на ніч поезії Є.Маланюка, Л.Костенко, П.Скунця, І.Світличного. Основне ж – залишайтеся християнином і українцем, бо цього імунітету зневірі ніколи не здолати!».

Іван КІЛИК, науковець, журналіст, член науково-ідеологічного центу ім. Дмитра Донцова, м. Самбір.

«Україна-Мати тримає вічну пам’ять про своїх синів, які покладали своє життя за її свободу, „за честь, за славу, за народ”. Але чи пам’ятають про неї, Матір, сьогоднішні сини? Чи готові вони покласти своє життя за Україну? За ту, яка в німому стогоні простягає до них свої руки, закликаючи згадати, „чиїх батьків” вони є діти?

Де ви, сини України?! Сьогодні ваша Мати, як ніколи, потребує вашої допомоги, вашої сили, вашої звитяжності! Перед вами, нашими братами й чоловіками, стоїть завдання – обрати тимчасове благополуччя, захмелений спокій чи безкомпромісну і безоглядну боротьбу з ворогами України, з тими, хто принижує гідність ваших сестер, дружин і матерів, з тими, хто винищує українські родини. Будьте мужніми, українські сини! Не осоромте пам’ять своїх загиблих батьків! Будьте Героями для своєї Матері-України! Україна чекає від вас дій!».

Василина ПРИЦІЛЬНА (літ. псевдо), публіцист, член ВО „Жіноча Січ”, м. Черкаси.

«Ми знаємо, що наші недруги знову будуть шипіти про нашу „продажність” всім і вся, що ми граємо на руку ворога, що ми, врешті-решт є „провокаторами”, які хочуть дестабілізувати ситуацію в країні і тим самим знищити демократичні завоювання. Але ми не маємо наміру подобатися всім. Наші дії будуть оцінені наступними поколіннями, адже нація – це не тільки сучасне покоління, але „мертві, живі й ненароджені”, в ім’я яких і ведемо боротьбу. Боротьбу безкомпромісну за право бути господарями на своїй землі, за вільне й гідне майбутнє наступних поколінь».

Андрій СТЕМПІЦЬКИЙ, Виконуючий обов’язки керівника ВО «Тризуб» ім. С.Бандери, с. Задністрянськ, Івано-Франківської обл., новітній політв’язень, перебуває в Івано-Франківському СІЗО.

«Пам’ятаймо про те, що жодна дія, навіть насильство, не є грішна, не є противна Богові, якщо походить із доброго наміру, якщо досягається адекватними засобами, якщо має добрий передбачуваний наслідок, якщо не супроводжується гріхами: ненавистю, гнівом, помстою. Якщо наша боротьба, навіть насильство, яким ми відновлюємо Божу справедливість і право своєї нації на своїй землі не суперечить вищезазначеному, то вона – є святою і праведною. Тому позбудьмося страху, байдужості, пацифізму! І коли треба йти – йдемо, коли треба бити – биймо, коли треба стріляти – стріляймо влучно. А для того будьмо готові завжди померти. Бо бути готовим сьогодні приступити до Святого Причастя – це означає бути готовим сьогодні увійти в Небесне Царство. Поступаймо так і перед нами відкриються Небеса. В Ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь».

Отець Петро БУРАК, Головний капелан ВО «Тризуб» ім.. С.Бандери, м. Тернопіль.

«Більш детально про зміст, завдання й характер національної революції як її розуміють українські націоналісти висловився теоретик і практик ОУН Ярослав Оршан у праці „Доба націоналізму”. Цей мислитель відзначає, що „горлання на вулицях” чи навіть збройні сутички, які у результаті призводять до зміни форми державного правління є лише супровідними елементами революції, але аж ніяк не справжньою революцією. „Справжня революція, це реалізація постулату – безумовно змінити даний загально-духовий лад аж до глибини, як у його формах, так і в його попередніх життєвих передпосилках, та замінити його новими цінностями”, - підкреслював Я. Оршан. Іншими словами, національна революція передбачає насамперед якісні зміни, які досягаються різними методами.

Уже сучасний ідеолог націоналізму Василь Іванишин у своїй книзі „Нація. Державність Націоналізм” уточнював: „Революційна боротьба – не обов’язково збройна, не обов’язково кровопролитна, але обов’язково має за мету якісні зміни в суспільстві».

Богдан ЧЕРВАК, політичний діяч, ідеолог, публіцист, перший заступник Голови ОУН, м. Київ.

«Теперішній наступ влади на патріотизм, демократію і незалежну позицію громадян є показовими як вияви новітнього самодурства і диктатури. Переслідування «Тризубу» є свідченням політичних репресій і намаганням влади придушити будь-які порухи патріотичної дії. Сьогодні арештовують «тризубівців», а завтра прийдуть за кожним українцем».

Із «Відкритої заяви» яку підписали: Степан ХМАРА, Герой України; Василь ОВСІЄНКО політв’язень радянських часів; Віталій ДОНЧИК, академік НАН України; Тарас САЛИГА, доктор філологічних наук, професор; Юрій БАЧА, письменник, професор; Ярослав ГАРАСИМ, доктор філологічних наук; Олег РОМАНЧУК, кандидат філологічних наук; Любомир СЕНИК, доктор філологічних наук, професор; Василь ГАБОР, письменник; Микола ЛАЗАРОВИЧ, кандидат історичних наук, Лариса ЙОЛКІНА, кандидат філологічних наук; Олеся ПРИМЕНКО, кандидат філософських наук; Петро ІВАНИШИН, доктор філологічних наук, професор; Микола ЗИМОМРЯ, доктор філологічних наук, професор; Микола ПОСІВНИЧ, кандидат історичних наук; Василь ДЕРЕВІНСЬКИЙ, кандидат історичних; Роман КОВАЛЬ, письменник, президент історичного клубу “Холодний Яр”; Володимир ПОЛІЩУК, доктор філологічних наук, професор; Василь ПАХАРЕНКО, доктор філологічних наук, професор; Дмитро ШТОГРИН, доктор слов`янських студій, професор-емерит Іллінойського університету; Анатолій КІНДРАТЕНКО, доктор фізико-математичних наук професор; Андрій БУЗУН, кандидат біологічних наук, Михайло ГОРИНЬ, політв’язень радянських часів; Наталія ГАВДИДА, кандидат філологічних наук, Юрій ШУХЕВИЧ, Герой України; Нестор МИЗАК, кандидат історичних наук; Анатолій ВИХРУЩ, доктор педагогічних наук; Олексій КАЙДА, Голова Тернопільської обласної Ради; Сергій НАДАЛ, Тернопільський міський голова; Павло САХОДА, Голова Ради Спілки українців у Португалії та ін.

«Христе, що Петра з кайданів і в’язниці вивів і неушкодженого Церкві Твоїй показав, і рабів Твоїх Андрія, Пилипа, Романа, Андрія, Олексія, Віталія, Василя, Степана, Максима, Євгена, Ростислава, Сергія, Юрія і всіх політичних в’язнів, що за них ми сьогодні молимося, як Милосердний, помилуй і від кайданів визволи, молимось Тобі, Всемилостивий Спасе: вислухай і помилуй!».

МОЛИТВА ЗА РЕПРЕСОВАНИХ, складена Владикою УАПЦ Ігорем Ісіченком, відмолена на Службі Божій у всіх церквах Харківсько-Полтавській єпархії на свято Соборності, 22 січня 2011 р.

«У суспільстві поширюється думка про використання підриву пам’ятника Сталіну в Запоріжжі для політичної розправи над опонентами панівної партії».

**Із ЗАЯВИ владик та отців християнських Церков (УАПЦ, УГКЦ, УПЦ КП).

«Під час допитів я зрозумів, що Сталін у них вважається Героєм України. І це мені розповідають люди з тризубами на погонах. Сиджу і думаю: я з 1990 року за цю державу боровся, присвятив цьому життя, здоров’я. Під час ГКЧП очолював міську організацію УРП. І на 20-му році існування цієї держави чую, що Сталін для них – герой».

Ростислав ВИНАР, лікар-хірург, публіцист, член Головної Ради ВО «Тризуб» ім. С.Бандери, політично переслідуваний, м. Кам’янське (Дніпродзержинськ).

«Масові арешти членів “Тризуба” є результатом попередньо спланованої антиукраїнської диверсії проти цієї принципово націоналістичної молодіжної організації. Як і арешти активістів антиподаткових мітингів, репресії проти членів опозиційних партій, ці нові арешти, за умов цілковитого підпорядкування судової системи владі, свідчать про розгортання тоталітаристського наступу на демократію, державність і громадянське суспільство в Україні».

Науково-ідеологічний центр ім. Дмитра Донцова, м. Дрогобич.

«Російська модель керованої в Україні демократії вибудована, а якщо комусь не подобається – застосовується мєнтовська дубинка Могильова за білоруським зразком».

Роман ЧАЙКА, політолог телеведучий, журналіст, музикант, м. Київ.

«З нашого аналізу випливає, що десять обвинувачених у хуліганстві за спиляння голови Сталіну та облиття фарбою пам’ятника Дзержинському є політичними в’язнями».

Євген ЗАХАРОВ, відомий український правозахисник, м. Харків.

«Вважаю правильним те, що хлопці-тризубівці взяли на себе сміливість зробити це, і ще й у цьому зізнатися. Символіка окупаційного режиму, як і будь-яка чужа символіка, несе негативну ауру. Досі триває боротьба між українством і його ворогами».

Василь ШКЛЯР, український письменник, лауреат Шевченківської премії, м. Київ.

«Я, взагалі, важко собі уявляю такі пам’ятники в тій же сучасній Німеччині, яка теж пережила тяжкий період тоталітаризму в своїй історії. Уявіть – ідете Ви Берліном по Гімлерштрасе до пам’ятника фюреру Адольфу Гітлеру і повертаєте на бульвар імені 50-річчя НСДАП. А ми, на дев’ятнадцятому році української незалежності, живемо в якомусь комуністичному дежавю…».

Андрій ДЕНИСЕНКО, керівник правозахисної громадської організації ГРАД, м. Дніпропетровськ.

«Минулого року на посаду Президента в нас прийшла особа з кримінальним минулим і, відповідно, з кримінальною психологією. Янукович оточив себе людьми свого кола, які не знають інших методів керівництва, як силові. Їм не потрібні дисиденти, гучні політичні процеси з витоком інформації у самвидав і на Радіо «Свобода», як це було в совєцькі часи. Завтра мій (або Твій, Читачу) труп може бути знайдений у під’їзді з розтрощеним арматурою черепом. Або й без голови, як тіло Георгія Ґонґадзе. І винного ніхто не шукатиме. А значнішим особам можуть улаштувати вибух на стадіоні чи розстріл в аеропорту – з десятками трупів непричетних. Пам’ятаєте Донецьк 90-х років? Пам’ятаєте, як здобув мільярди нинішній донецький «благодійник» Ренат Ахмєтов? Пам’ятаєте, як якийсь Завальний замість кабана «завалив» на полюванні браконьєра Кушнарьова? А двічі самогубцю Кравченка не забули?

Не маю сумніву: репресіями команда Януковича хоче повернути суспільство в атмосферу тотального страху, в якому ми жили в совєцькі часи. Адже кримінальні справи фабрикуються виключно проти опозиціонерів. Бо якби це боротьба з корупцією, то першим треба б посадити Януковича за привласнення Міжгір’я».

Василь ОВСІЄНКО, український громадський діяч, розповсюджувач самвидаву, член УГС, політв’язень, публіцист, історик дисидентського руху.

«Без радикалів нам цієї влади не позбутися. Сьогодні це розуміють одиниці, завтра зрозуміють усі. В цій ситуації охочих забрати владу в політичних шулерів в Україні силою буде багато. Вони не будуть представляти реальної загрози владі, допоки не будуть об’єднані в організацію, члени якої не бояться репресій і крові. Ані своєї, ані чужої. Якщо пильніше придивитися до всіх політичних партій та організацій сучасної України, то такою силою є поки що тільки «Тризуб»».

Олександр КОМАРЕНКО, український громадянин, м. Луганськ.

«15 арештованих за політичну діяльність та десятки під слідством, і це всього за один місяць – це достатньо, щоби говорити про початок політичних репресій? Якщо про це не кричати на кожному кроці, то ця цифра зростатиме швидше, ніж суспільство зможе осягнути масштаби репресій».

Олег ОСУХОВСЬКИЙ, правник, голова ГО ”Люстрація”, м. Київ.

«На тлі останніх подій з арештами колишніх міністрів уряду Ю. Тимошенко і затримання учасників «Підприємницького Майдану», кримінальні переслідування членів «Тризубу» не можуть не викликати стурбованості. Це має вигляд політичних репресій. Така поведінка, без жодних пояснень її виправданості з боку держави, може спровокувати суспільство, особливо молодь, на непередбачувані дії».

ХАРКІВСЬКА ПРАВОЗАХИСНА ГРУПА

«… справу про відрізання голови “малій архітектурній формі”, зведеної у вигляді “батька всіх народів”, роздули до всеукраїнського масштабу. Але ж, крім відрізаної голови, був ще й підрив погруддя. Чомусь про цю, “підривну”, справу правоохоронці воліють не розповідати. Може, тому, що підривали зовсім не ті, хто відрізав болгаркою голову? Може, “підрив” став спеціальною технологією, аби залякати суспільство, посіяти страх і невпевненість? Про “підрив”, так само, як і про макіївський “теракт” раптом зам’яли. Зірвалася технологія?».

Андрій ГАРАСИМ, журналіст. м. Львів.

«Репресії проти традиційних українських церков, української інтеліґенції, громадських діячів, науковців, літераторів, журналістів, закриття українських наукових установ та музеїв, відкриття кримінальних справ, арешти активістів антиподаткових мітингів, членів «Тризубу» і «Свободи», спроба змінити підручники історії та Гімн України, за умов цілковитого підпорядкування правоохоронної та судової систем промосковському режиму Януковича-Азарова-Литвина, свідчать про розгортання тоталітаристського наступу на демократію, на державність України та перетворення її в колонію новітньої московської імперії».

Із РЕЗОЛЮЦІЇ віче у м. Тернополі, 22.01.11.

«Судилище, що готується над українськими націоналістами, буде не адміністративно-кримінальним, а чисто політичним, а вирок суду покаже справжнє лице нинішньої влади. Одне зазначу з впевненістю: зараз все буде залежати від активності всіх національно-патріотичних організацій, всіх українців і в Україні, і за її межами. Якщо повстанемо проти несправедливості і вкажемо нинішнім владоможцям на їхнє місце, тоді й хлопці вийдуть на волю, якщо ж будемо відсиджуватися та на кухнях розповідати про любов до Батьківщини, тоді антиукраїнський режим відразу нізащо посадить хлопців, спробує знищити «Тризуб», потім буде намагатися знищити будь-який спротив, і ми матимемо шанси втратити навіть те, що маємо – незалежну державу».

Євген ФІЛЬ, Екс-голова Центрального Проводу ВО «Тризуб» ім. С.Бандери, політично переслідуваний режимом Кучми у 1996-1998 роках, м. Тернопіль.

«Так історично склалось, що „українська” міліція – це насправді пережиток минулих часів, на якому ще й досі видніється тавро „made in USSR”. На жаль, вітчизняній правоохоронній системі так само далеко до справжньої української поліції, як нинішній державі Україна до Української Самостійної Соборної Держави. Тож немає нічого дивного в тому, що люди в формі з шевронами „МВС” не викликають у вас симпатій».

Петро КОЗАК, український громадянин, Січеславщина.

«…молодих людей, ув’язнених за безпечне пошкодження ідола Сталіну в Запоріжжі, можна вважати еталоном в’язнів сумління в сучасній Україні. А ставлення репресивних органів до них під час слідства - тим кліше, на основі якого буде вироблене ставлення цієї антиукраїнської окупаційної влади, до українців і всього українського в Україні».

ПОЛІТВ’ЯЗНІ кучмівського режиму у справі «9 березня 2001р» (7 чол.).

«Міліція вже демонструє всі ознаки наближення тоталітаризму. Залякує письменників, обшукує журналістів, називає учасників мітингів “гарматним м`ясом” і публічно заявляє про наміри їх “фіксувати”. Міліція навіть вручає “застережний припис особі яка має намір участі в масових заходах”, тобто вдається до прямого порушення конституційних прав громадян. Жорстоке поводження з членами ВО “Тризуб” та недопущення до них адвокатів може легко стати спочатку нормою для всіх “політичних”, тобто незгодних з політикою влади. А потім і для всіх інших. Україна ще не скотилася в тоталітаризм, але може і дуже швидко».

Наталка ЗУБАР, громадський діяч, публіцист, інженер-фізик, менеджер мережевих проектів, м. Харків.

«Однією весною, а було це ще у 2004 році, мимохідь розгледів я напис, зроблений кимось на бетонній стіні мосту неподалік від фабрики „Рошен” у Києві, який закарбувався у свідомості – „нічого не зміниться, поки система існує”. Прочитавши та повністю погодившись з цим, спіймав себе на думці, що це добре, що люди хоча б в такий, „парканний” спосіб мають снагу до боротьби…

Весна 2010 року. Знову проходячи повз той самий міст біля „Рошену” я побачив наведені фарбою слова на місці старих, майже затертих – „нічого не зміниться, поки система існує”. Хтось казав: „голос народу – то голос Божий”. Інколи я з цим не погоджуюсь. Але у цьому випадку погодився на усі 100%».

Микола КОХАНІВСЬКИЙ, член КУН, політично переслідуваний – підписка про невиїзд, м. Київ.

«…сьогодні також Росія ставить перед собою не мету збереження традицій, святості, Правди і обоження. Росія прагне до багатства, влади, і до приватизації Божественної Сили. Вона із століття в століття спокушається всіма трьома спокусами, які відкинув Христос. І від цього страждає і російський народ, і всі інші народи, яким випало бути сусідами і родичами багатостраждальному російському народові».

Юрій ЧОРНОМОРЕЦЬ, мирянин УПЦ МП, м. Одеса.

«У порівнянні навіть з попереднім пасторським візитом Кіріла до України (корпоративний молебень на інавгурації Януковича не враховуємо) нинішні гастролі пана Гундяєва виглядають не лише нахабними й безнадійно совковими, але й до смішного неадекватними… Коли в День Хрещення Русі на службу Кіріла приходять 3 тисячі осіб, а на хресну ходу „розкольників”, як принципово називають Київський патріархат у Кремлівському патріархаті, - 5 тисяч (і це при тому, що у всій Україні свора Януковича затримувала й блокувала автобуси з вірянами, як у свої найпідліші часи 2004 року), то у нормальної людини обов’язково виникло б запитання: а чи варто йому такими заявами розкидатись і чи туди він взагалі приперся?».

Юрко КОСМИНА, „Обком”

«Тож скажіть, православні, чи може Церква Христова єднатися з Сатаною, чи місце іконам, священикам та віруючим під червоними прапорами? Для тих хто вірує, відповідь однозначна – «НІ»! Але для Московського патріархату, (створеного Сталіним в 1943-му році) питання віри стоять на останньому місці (якщо взагалі вони про віру дбають), а благо Московської імперії – понад усе. Для блага імперії московські попи завжди йшли на спілку з Антихристом і якщо раніше під рясою проглядали погони НКВС, то нині – відзнаки ФСБ. Нині навіть дурень може зрозуміти, що єднає сатаністів, московську церкву та російських імперіалістів – ненависть до України».

Віталій ПРИМЕНКО, член ВО «Тризуб» ім. С. Бандери, Донеччина

«Настав час приступити до активного спротиву, до відновлення «холодної війни» фактично з тим самим центром, що за СССР, хіба що зі зміненою назвою та дієвими особами. Росія зухвало зневажає міжнародними установами, а в більшості використовує їх для своєї політики. Дипломатія РФ однозначно з її силовими структурами. Висновок тільки один: Росія розуміє тільки тиск або чобіт. Тому треба вдарити по Росії також іншими способами».

Аскольд ЛОЗИНСЬКИЙ, президент Українського конгресового комітету Америки, США.

«Крах системи може статися в будь-який момент. Висока ймовірність, що це відбудеться протягом найближчого часу. Практично малоймовірно, що система протягне більше п`яти років. Як тут не пригадати пророцтво Збігнева Бжезінського десятирічної давності, що Росія розпадеться в 2012 році».

Георгій БУРСОВ, публіцист, журналіст, м. Київ.

«Консолідувати націю, об’єднати суспільство українців, насамперед, могла б спільна пам’ять про Голодомор, усвідомлення його причин і наслідків. Кремль це швидко зрозумів. Але у відкритий наступ перейшов тільки після перемоги Януковича. Не ховаючись, почавши брутально діяти через своїх клевретів. Аби знищити паростки української державності й національного усвідомлення серед “хохлів” і “малоросів”, у яких тільки-но почала прокидатись національна гідність і самоповага. Наразі Москва доволі успішно втілює свої плани щодо майбутньої інкорпорації України. Тому що вчасно не була проведена деколонізація та дерусифікація».

Олег РОМАНЧУК, шеф-редактор журналу «Універсум», м. Київ.

«У діаспорі своя Україна — українські церкви, школи, молодіжні, жіночі, бізнесові, студентські організації, мистецькі колективи тощо. Все робиться для того, щоб зберігати українство та бути допоміжною силою для України. Тому бачимо дедалі більше протестів проти теперішньої влади – Україна повинна бути українською, а в українській Україні мають знаходити місце всі, хто хоче розвивати українське суспільство та Українську державу».

Стефан РОМАНІВ, Голова Проводу ОУН р, Австралія.

«Мислення феміністки є нетиповим для української жінки, тобто нетрадиційним. В українській традиції, з часів Київської Русі, жінка є берегинею родини, яка турбується про національне виховання своїх дітей, охоронницею дому у буремні часи, коли чоловік воює з ворогом-нападником. Українська жінка виконує чоловічі обов’язки лише тоді, коли її змушують обставини, – у періоди лихоліть, які часто переживала Україна. Безліч прикладів цьому знаходимо в історії.

І сьогодні, коли продовжується національно-визвольна боротьба на українських землях, жінка-націоналістка відчуває свій обов’язок перед власною родиною, перед майбутніми українськими поколіннями стати поруч чоловіка, який бореться за УССД. Але це ніякою мірою не означає прихильність українських націоналісток до фемінізації суспільного буття».

Олеся ГОРГОТА, кандидат філософських наук, член ВО «Тризуб» ім. С. Бандери, м. Київ.

«Я можу сказати, що влада не згодна з моєю позицією як громадянина та письменницею, мене півроку тому звільнили з державної служби – до речі, незаконно. Я ще перебуваю у судових процесах через своє незаконне звільнення, а цю історію із намаганням вилучити книгу з продажу я розцінюю як психологічний тиск і політичне цькування.

Безперечно, той, хто знайомий із моєю творчістю, хто знайомий з моїми висловлюваннями про поточні події в Україні, чудово розуміє, що я маю претензії до того, як діє сучасна українська влада. Достатньо знати нашу публічну полеміку із нинішнім міністром освіти і науки Дмитром Табачником, яка триває впродовж кількох років. Все, що відбувається навколо мене, я розцінюю у цьому ланцюгу подій. Безперечно, я належу до тих, хто завжди критично оцінює дії влади – попередньої, теперішньої, майбутньої».

Марія МАТІОС, письменниця

«Скільки років займаюсь аналізом політичної практики в Україні, стільки спостерігаю намагання політичних сил переконати народ, що ситуацію в країні можна змінити на краще за допомогою виборів. Ніби вибори є єдиним засобом в державотворчому процесі. Скільки їх уже було, цих «виборів», за 19 років існування держави? Чи призвели вони хоч раз до якісних зрушень у будь-якій сфері суспільного, політичного та державного життя, до зміни антинаціональної та антинародної політики правлячих режимів?»,

Андрій ТАРАСЕНКО, Заступник Голови ЦП ВО «Тризуб» ім.. С.Бандери, політично переслідуваний, підписка про невиїзд, м. Київ.

«Чому саме українська національна держава є панацеєю і єдиним виходом із ситуації, котра склалася в країні? Та тому, що українці є переважаючою спільнотою в цій державі, нас майже вісімдесят відсотків і це наша земля. Зі своїми тисячолітніми традиціями, зокрема й у площині державотворення, прагненнями, культурними й духовними цінностями, дещо відмінними від цінностей інших націй. Як може суспільство повноцінно існувати, коли в ньому не забезпечене основоположне право „бути самим собою” найбільшої його складової?»

Віктор СЕРДУЛЕЦЬ, політолог, член ВО «Тризуб» ім. С.Бандери, м. Чернівці.

««Кнопкодави» з Верховної Ради думають, що «клепаючи» абсолютно бездарні закони, а потім їх переробляючи і доводячи до повного абсурду і маразму, вони зможуть займатися цим вічно, продовжуючи власний термін «народних обранців» до безкінечності. Приймуть вони такого ж ґатунку, як і податковий кодекс, житловий і всі інші, «проштампують» пенсійну реформу, знімуть привілеї з усіх тих, хто своїм «горбом» і кров’ю їх заробили, а таким чином зекономлені гроші кинуть на розширення пільг собі рідним. Але нічого хорошого з цього не вийде. Відмінити закони суспільного розвитку не дано нікому. Система, позбавлена внутрішньої логіки все одно приречена».

Петро МАСЛЯК, професор кафедри географії України КНУ ім. Т. Шевченка, м. Київ.

«Акція, що починалася як протест проти економічних утисків стала політичною. Влада сама спровокувала людей на це протистояння. Сьогодні на Майдані все менше говорять про Податковий кодекс і все більше про загальну несправедливість, яка опановує державу».

Олександр ДАНИЛЮК, координатор акції протесту підприємців «Майдан-2010», м. Київ.

«Угоду про ЧФ РФ буде денонсовано, якщо українці повернуться до влади. Конституція України виключає перебування будь-яких військових баз іноземних держав на території країни і тому продовження термінів перебування російського флоту є незаконним рішенням».

Юлія ТИМОШЕНКО, лідер Всеукраїнського об’єднання “Батьківщина”, екс-прем’єр-міністр України, м. Київ.

«Після депортації кримськотатарського народу в 1944 році, природно, національно-територіальна автономія була ліквідована. Тепер народ повернувся, і постає питання про відновлення автономії у складі України. Кримськотатарська мова повинна стати однією з функціонуючих офіційних мов автономії., має бути забезпечено адекватне представництво корінного народу в структурах влади, тоді як зараз, спостерігається жорстка дискримінація. Ну і, зрозуміло, вжито заходів щодо захисту культури, мови, історичних цінностей корінного народу. При цьому, будь-яких привілеїв для кримських татар в автономії не повинно бути. Ми самі будемо проти будь-яких привілеїв, оскільки будь-які привілеї за національною ознакою ведуть до деградації народу. Проти кримських татар не припиняється інформаційна війна. Тому що так вийшло, що найбільш організована сила, що протидіє російському сепаратизму в Криму, - це кримські татари».

Мустафа ДЖЕМІЛЬОВ, голова Меджлісу, Крим.

«Пам’ятник Сталіну на території Запорізького обкому Компартії встановлено незаконно, оскільки спочатку не був внесений в архітектурний проект. У разі появи біля будинку КПУ нового пам’ятника Сталіну його знесуть».

Олександр СІН, мер Запоріжжя.

«Я не належу до оптимістів, котрі стверджують, що ця влада не втримається і до осені. І я не належу до песимістів, котрі вважають, що вони прийшли на довго, як мінімум на 10 років. Я переконаний, що протистояння буде тривалим і непростим. Тому треба налаштуватись на запеклу боротьбу».

Андрій ПАРУБІЙ, народний депутат України, м. Львів.

«Неспотворена правда про нищення української мови поневолювачами України має стати невід’ємною складовою історичної пам’яті українців, їхньої національної свідомості, а подолання наслідків лінгвоциду – одним із напрямків діяльності української держави та розвитку українського суспільства…».

Ярослав РАДЕВИЧ-ВИННИЦЬКИЙ, науковець, публіцист, редактор Видавничої фірми «Відродження», м. Дрогобич.

«Характерною прикметою сьогодення є реконструкція історичної пам’яті, автентичного “образу нас”. Це закономірний, хоч запізнілий поворот на дорозі “до себе”. Адже надто довго наша історія писалася не для нас і не про нас. І не потрібно її переписувати чи, тим більше, створювати нові міфи – якраз навпаки: мусимо відходити від сумнівних стереотипів радянської історіографії і відновлювати як альтернативу історичній амнезії те, що було (бо було!), зокрема імена тих, хто цю історію творив. І заради їх минулого, і заради нашого майбутнього».

Ярослав ЯРЕМКО, доцент кафедри української мови Дрогобицького ДПУ ім. І.Франка, м. Дрогобич.

«Режим Януковича позбавив незалежності судову гілку влади – і сьогодні суди демонстративно виконують політичні замовлення Адміністрації Президента, ухвалюючи абсурдні і неправочинні рішення. Водночас правоохоронні органи стали головними знаряддями боротьби проти політичної опозиції і основним засобом побудови поліцейської держави. Вочевидь, режим за прикладом Кремля не лише відбілює Сталіна, а форсованими темпами реанімує в Україні сталінізм. Окупаційна адміністрація Януковича-Азарова-Табачніка розгорнула широкомасштабну війну проти українців на всіх фронтах – мовному, освітньому, ідеологічному, судовому, соціальному, економічному, культурному, духовному. І рішення Вищого адміністративного суду є тільки однією з ланок цієї війни. Владоможці розуміють, що раніше чи пізніше режим Януковича змете сила української національної революції. Що саме стане основним каталізатором революційного вибуху – можна хіба припускати. Імовірно, це буде так звана пенсійна реформа чи зміни в трудовому законодавстві, а можливо – посилення репресій проти українських патріотів. Однозначно, що революція відбудеться під прапором Бандери».

Олександр СИЧ, Олег ПАНЬКЕВИЧ, Олексій КАЙДА, члени ВО «Свобода», голови обласних рад Івано-Франківщини, Львівщини та Тернопільщини.

«Недавній скандал у Львові після обговорення книги Ліни Костенко «Записки українського самашедшого» в книгарні «Кабінет» і відмови письменниці їхати до столиці українського П’ємонту із презентацією твору та серія негативних відгуків в медіях про цей твір ще раз оголили болючу проблему української сучасності: неоцинізм як явище, як загрозу. Власне, геніальна Ліна Костенко поставила діагноз цій руйнівній тенденції ще у 1993 р., коли вивела цю формулу-оцінку макротенденції сучасності – «гряде неоцинізм» – і вийшла з літпроцесу.

Зараз в нашій країні сформувалося ціле покоління «ліберал-ідіотів», якщо перефразувати Дмитра Донцова, яке й «сфотографувала» у своєму творі Ліна Костенко з надзвичайно точністю, показавши згубний стрімкий рух цього транснаціонального аморального цунамі. Тому й реакція доморощених неоциніків така скандально-гостра: у дзеркалі цього мегатвору вони побачили відображення країни, яку завдяки великою мірою їхнім зусиллям вдалося перетворити в «царство мавп і папуг» (В.Підмогильний), в царство суцільної гри, вдавань, псевдоформацій, позицій без позиції, опозицій без опозиції, у царство кривлянь і пересміювань (Т.Карлайл). Не відаючи цього, наше суспільство, заворожене псевдогрою в свободу і прогрес, як французи кінця 18 ст., напередодні Великої революції, летить у прірву ненависті й катастрофи, відмовляючись розрізняти Добро і Зло, діяння Бога і Сатани, Істину і Неправду, засліплено повіривши у своє «тілько Я», як той Шевченків «куций німець», що втратив відчуття сили й краси життя через свою егоцентричну дрібність».

Олег БАГАН, публіцист, голова науково-ідеологічного центру імені Дмитра Донцова, м. Дрогобич.

«Мимоволі проводжу паралелі між поетом та прозаїком Шевченком і поеткою та прозаїком Ліною Костенко. Хіба відносна слабкість у прозовому втіленні своїх талантів хоч якось применшує роль цих геніїв як Божих знаків цілющої енергії нашої мови? Люди потребують їхнього Слова не просто як спраглий води, а як хворий – комплексу духовних вітамінів. Тому і переповнені зали. Шевченка також зустрічали аншлагами у Москві та Петербурзі… Хіба свої гоголі скавчали від власної слабодухости та банальної заздрости. Ріка часу це все змиє. Зостануться найвищі цінності їхньої оголеної правди, одягнутої у слова-перли».

Ірина ФАРІОН, кандидат філологічних наук, член Політради ВО «Свобода».

«Особливий контраст я відчув на шостому тижні арешту, коли нарешті отримав від друзів книжку «Записки українського самашедшого» Ліни Костенко… Поки бізнес та політика ще так-сяк пручаються в кліщах «примусу до братського союзу» за наш кошт, духовно нас вже занурили в Рускій мір. Гримуча суміш торжеств криміналу, культу продажності та імперського мочилова інородців у сортирах ллється на всіх українських ТВ-кнопках. На каналах пропала не тільки українська мова, пропала Україна. Навіть у Новий рік – що було українського в програмах? Тільки невтомна Сердючка плюс незрівнянний «чтец-декламатор» брехні про перемогу над кризою Азаров. Все! … Я думаю, що в нинішній Україні дуже важливо залишитися не тільки культурною людиною, але й українцем. Стовідсотково права Ліна Костенко: «У нас тепер така свобода, наче сміттєпровід прорвало. Свобода хамства, свобода невігластва, свобода ненависті до України. Все, що є ницого й зловорожого, вигрівається під сонцем нашої демократії. Україною правлять люди, які її не люблять і яка їм чужа».

Юрій ЛУЦЕНКО, політик і державний діяч, арештований режимом Януковича.

«Підготовлений МОН на чолі з Табачником проект закону України “Про вищу освіту” несе в собі ряд загроз, серед яких найважливішими є його декларативність, ігнорування принципів інтеграції в єдиний європейський освітній простір, вже схваленої нашою державою. Наслідком ухвалення цього законопроекту стане прогресуюча самоізоляція українських університетів. Зокрема, це зробить неможливою роботу Києво-Могилянської академії за західною освітньою моделлю та європейським стандартам».

Сергій КВІТ, доктор філологічних наук, Президент Національного університету “Києво-Могилянська академія”, м. Київ

«Якби ОУН перемогла, то її політику сприйняли б і на Заході, і на Сході України. Протягом майже 50 років ОУН та її військова організація – УПА нещадно переслідувалися радянською владою. Ніякі здобутки Української армії у війні проти німців не бралися до уваги, за членами УПА міцно закріпилося означення “націоналісти”, “фашисти”, “убивці”. На жаль, ця ідеологічна лінія активно підтримується й нинішньою владою».

Володимир СЕРГІЙЧУК, український історик, професор, академік Академії наук Вищої школи України, Київ.

«Законопроект «Про мови» – це проголошення війни українцям. Цей законопроект, на моє переконання, несе величезні загрози Україні. Я навіть не кажу українській мові, я кажу Україні! Геть українську мову – ось суть документа. Про яку можна говорити двомовність, якщо вони жодного слова українською сказати не можуть? Тобто нормативна суть цього закону полягає у створенні переваг для російської мови і встановленні мовної одноманітності, що, звичайно, є викривленням нормальної мовної політики».

Володимир ПАНЧЕНКО, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», м. Київ.

«Не допоміг Голодомор фізичний, може допоможе Голодомор духовний – напевно так вважають новітні-споконвічні окупанти, підрубуючи коріння тисячолітнього дерева нашої національної свідомості та ідентичності, підрізаючи наші крила мужності, вірності і перспективи. Вирішення ситуації знаходиться не в площині політтехнологій, партійних програм і виборчих проектів, а в площині безкомпромісної національно-визвольної боротьби на всіх фронтах».

Віктор РОГ, публіцист, головний редактор часопису «Шлях перемоги».

«Ми живемо в країні, що зветься Україною, – і стаємо свідками повзучої політичної війни проти цінностей, що складають підвалини української ідентичності. У час цього непростого випробування для кожного громадянина нашої країни ми звертаємося до вас із закликом не мовчати - і демонструвати свою громадянську позицію скрізь і завжди, де й коли виникає загроза для конституційних цінностей Української Держави. Пасивна позиція українських громадян сьогодні – вже завтра може обернутися гуманітарною катастрофою. Країну роз’єднує не мова, українська чи російська, країну роз’єднує провокаційна, агресивна українофобська політика уряду, що старою як світ тактикою “розділяй і владарюй” намагається відволікти увагу народу від власних економічних та дипломатичних поразок».

Володимир ЦИБУЛЬКО, український поет, перекладач, есеїст, політичний діяч, м. Київ.

«Те, що зараз відбувається в Україні з міліцейським свавіллям – це справжнісінький совок у найгіршому виконанні. І побудова поліцейської держави в Україні – це вже реальність. 50 людей, які загинули за рік цієї влади у відділках міліції, зростання кримінальної злочинності на 30% – це вирок тим людям, які зараз керують міліцією».

Володимир НАЛИВАЙЧЕНКО, політик, екс-Голова Служби Безпеки України, м. Київ.

«Масові арешти членів “Тризуба” по всій Україні, є не що інше, як результат спланованої російськими спецслужбами та втіленої в життя клікою Януковича спроби ліквідувати цю націоналістичну організацію, яка принципово культивує ідеологію українського націоналізму в інтерпретації Степана Бандери і ставить собі за ціль шляхом національної революції змінити нинішній режим внутрішньої окупації на українське народовладдя. Вона єдина в Україні організація, що принципово не визнає Януковича Президентом України і вважає його – пРЕЗИДЕНТОМ Москви».

Іван СУТА, художник, член Головної Ради ВО «Тризуб» ім. С. Бандери, політично переслідуваний режимом Кучми у 1996-1998 роках.

«В чому насамперед виявляється сьогодні відтворення радянської системи? Не в прямих репресивних методах, а в підземних, набагато завуальованіших, але в момент, коли влада відчує, що суспільство втрачає здатність опиратися, ці репресивні методи вийдуть на поверхню, стануть жорсткішими, стануть прямішими. Для характеристики нинішнього періоду в історії України достатньо одного слова – «чума»».

Оксана ПАХЛЬОВСЬКА, доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник відділу давньої української літератури; професор Римського університету „Ла Сап’єнца”.

«Скасування на законодавчому рівні квот на поширення музичних творів українських авторів та виконавців призведе до втрати їхньої конкурентоспроможності на вітчизняному шоу-ринку.

Цей закон знаковий. Він свідчить про те, що з України витісняють Україну. Відтепер на українських каналах не буде в достатній кількості вітчизняного продукту, не тільки україномовного. Української музики не стане менше, бо її і так було мало. Перш за все, цей закон вдарить по українських співаках, які конкурують з російськими поп-співаками.

Цієї норми і не дотримувалися. А я в ці 50% не попадала завжди. Таких співаків, як я, програмні директори на більшості радіостанції ставили переважно вночі. Але, скасовуючи її, влада відкриває ящик Пандори».

Марія БУРМАКА, Народна артистка України, композитор і співачка, м. Харків.

«Інших справ у нашої спецслужби вистачає. Та чи займається вона ними належним чином? маю на увазі протидію іноземним спецслужбам окремих держав, які з недавнього часу почуваються на нашій землі, як риба у воді, боротьбу з корупцією та злочинністю. Невже розсекречення архівів, які й досі зберігають чимало кривавої правди про наше не таке вже й далеке минуле, якимось чином заважає СБУ реалізовувати покладені на неї завдання? Якщо так, то нехай пан Хорошковський ініціює передачу їх на баланс якогось іншого міністерства чи відомства. Це аж ніяк не загрожуватиме національній безпеці, оскільки ці архіви нікого не цікавлять. Окрім нас, українців, — українців не за паспортами, а за свідомістю, іншими чеснотами, які не притаманні багатьом із тих, хто дорвався, нарешті, до влади. Кивання на те, що розсекречення архівів підірве основи державності, — пусті й цинічні балачки. Річ в іншому».

Роман КУЦИК, Голова Київської міської організації Українського добровільного історико-просвітницького правозахисного благодійного Товариства «Меморіал» імені Василя Стуса, м. Київ.

«Через підконтрольні ЗМІ у голови населення вбивають: «націоналісти = вибухи». Чому? Бо так у Москві навчили. Росіяни понад усе бояться вибухів. Але ж у Росії вони дійсно були. Хто їх насправді робив – інша річ. В Україні ж вибухів із масовими жертвами не було, а українські націоналісти, бандерівці, на відміну від кавказьких моджахедів - навіть ніколи не асоціювалися з тротилом чи гексогеном. Але влада копіює Москву навіть у цьому. Якщо зараз не дати добряче по руках ініціаторам цієї практики - є імовірність, що, оскільки за анонімні дзвінки посадити когось все-таки неможливо, можна лише потріпати нерви і вилучити комп’ютери, а вказівка саджати може прийти будь-якої миті – то якісь силові структури почнуть влаштовувати і справжні вибухи, з людськими жертвами, організовані за перевіреним сценарієм північного сусіда. А треба нам воно?»

Олена БІЛОЗЕРСЬКА, журналіст, блогер, переслідувана режимом Януковича, м. Київ.

«Нині в Україні започатковано прозору фальсифікацію історії. Як історик бачу чіткі паралелі з 1930 роком. Деякі примітивні нахабні люди, що виросли на, «донбасяцьких» просторах хочуть провести нову пацифікацію і отримають ефект бумеранга. Затримання директора музею «Тюрми на Лонського» Руслана Забілого – перша спроба відкритої політичної репресії.

Валентин МОРОЗ, український історик, один з найрадикальніших представників українського національного руху, політв’язень, дисидент.

«За 20 років становлення української держави змінено головне – «Закон про інформацію». Окрім цього Службу Безпеки України поставлено перед фактом, що всі українці ідіоти. Переконую вас, що всіх, хто в СБУ буде працювати на інтереси України, будуть звільнювати. СБУ очолила людина яка не має професійних навиків і не складала присяги».

Ірина КАЛИНЕЦЬ, українська поетка, художниця, філолог, активістка українського національного і правозахисного руху, політв’язень, м. Львів

«Ганебна практика закриття україномовних шкіл, переписування української історії, заперечення Голодомору 1932-33 років як Геноциду проти української нації, підтримка УПЦ МП, згортання свободи слова, репресії проти опозиції доповнюють “доробок” чинного Президента. Час, який минув із дня інавгурації Віктора Януковича, ствердив, що він є випадковою людиною на цій високій посаді, впевнений Голова Конгресу Українських Націоналістів Степан Брацюнь. Є межа народного терпіння і Майдан-2 вже не за горами».

Степан БРАЦЮНЬ, лікар, Голова Конгресу Українських націоналістів, м. Київ.

«На сьогодні в діяльності Державного департаменту з питань виконання покарань є дві великі проблеми і наслідки цих проблем. Почну з великих проблем. Це відсутність прозорості діяльності організації державної цієї структури. І дурна проблема – це фактично на сьогодні тотальна корумпованість структури. Наслідками цих двох проблем є все решта: і незаконне насильство, і приниження людської гідності, і фактичне вимагання певних послуг чи грошей від засуджених або від їхніх родичів, фактично торгівля такими питаннями, як дослівно умовне звільнення чи переведення на виправні роботи і так далі. Це все має місце тільки тому, що у нас немає прозорості в діяльності цієї структури».

Дмитро ГРОЙСМАН, юрист, координатор Вінницької правозахисної групи, м. Вінниця.

“Права людини порушуються все частіше. Права людини взагалі втрачають свій зміст у діях правоохоронних органів. Це є ознакою переходу від демократичного до тоталітарного суспільства. Це ще не є повним нехтуванням права, як це відбувається, наприклад, в Білорусі, де право як таке немає сенсу взагалі. Але це є одним з елементів до переходу до тоталітарного суспільства”

Володимир ЯВОРСЬКИЙ, юрист, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини, м. Київ

«Кожні 40 секунд в Україні проходить незаконне насильство з сторони міліції. Міліція стала одним із факторів ризику нашого життя, при такім рості насилля вона представляє собою загрозу національній безпеці. За результатами Харківського інституту соціальних досліджень в 2010 році 113 тисяч людей були підвернуті насиллю в міліції. Спостерігається значній приріст потерпілих від катувань або жорстокого поводження з боку правоохоронців. Загальна кількість потерпілих в Україні складає 790 тисяч людей. Тоді як за останні п’ять років, з 2004 по 2009 роки, потерпіли 1 мільйон 320 тисяч людей».

Аркадій БУЩЕНКО, експерт Харківської правозахисної групи, м. Харків.

«Не вартує впускати міліцію в дім, якщо у них немає ордера. Ні в якому випадку не йти в відділок, якщо вам телефонують вам и просять зайти на кілька хвилин, нібито щось зясувати. Бували випадки, що після таких запрошень люди просто зникали,. Також, заходячи в м міліцію, треба слідкувати щоб Вас зареєстрували. Бажано не ходить в міліцію самому, краще якщо Вас буде супроводжувати адвокат».

Валерій КОНОНЕНКО, юрист, адвокат офісу безплатної правової допомоги, м. Київ.

«За Віктора Ющенка були у Верховній Раді хоча якісь національні ідеї, державницькі. А зараз що? Побачите, ми ще розплачуватимемося за те, що сьогодні відбувається, бо на українській ідеї це негативно відіб’ється…. А вона нам сьогодні як ніколи потрібна! Дехто каже: українська ідея – це культура. Нічого подібного! Там ще й великий патріотизм, національність, мова, релігія. З усього цього й формується українська ідея. Й ідеологія в нас повинна ще працювати на 150 відсотків.

У духовному житті України занадто багато політики. От у нас є церква Московського патріархату і Київського. Я вважаю, що помісна церква має бути. Всі ми молимося до одного Бога. Але чому ми маємо це робити російською мовою? Коли політика втручається в духовність – це погано! Я за те, щоб жити у дружбі з нашими сусідами. Але, як казав поет, — «у кожного своя доля і свій шлях широкий». Ми, українці, нарешті здобули незалежність. Дорожіть цим, плекайте це, тіштеся цією незалежністю, бо вона відкриває великі перспективи – мати свою державу і бути господарем на своїй землі».

Дмитро ГНАТЮК, український оперний співак, режисер, педагог, Народний артист України, м. Київ.

«Тепер прийшла нова влада, яка буде проводити свою політику. Й коли люди досхочу наїдяться нею, побачать що до чого, з’явиться спротив, який народить другу хвилю зацікавлення українською культурою, зокрема й музикою».

Олександр ЯРМОЛА, лідер гурту «Гайдамаки», м. Київ

«Суспільство звикло до фарисейства, «все тоне в фарисействі», особливо правляча верхівка. Проте фарисеї часів Христа були принаймні формальними законниками, а нинішні – ще гірше. Пруться на пост міністра освіти і науки ті, чия мораль нижче коров’ячої… Людина зростає у боротьбі… Попри принцип представлення у пресі різних думок, показувати точку зору людей на кшталт Табачника не потрібно… Юда мав стільки амбіцій, щоб повіситись. Той – не повіситься…»

Євген СВЕРСТЮК, доктор філософії, головний редактор газети «Наша віра», політв’язень радянського режиму, м. Київ.

Прес-служба ВО «ТРИЗУБ» ім. С. БАНДЕРИ