БУНТ НА МАЙДАНІ ЧИ НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ
Іван СУТА
БУНТ НА МАЙДАНІ
ЧИ НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ
18 листопада 2010 року промосковська Верховна Рада України прийняла черговий антиукраїнський документ – так званий Податковий кодекс – один із тих запланованих „законодавчих документів”, що поряд з Житловим, Трудовим, Земельним та іншими кодексами створений для того, щоб закріпити нездоланну прірву між нинішніми необмеженими „правами” неукраїнських владоможців-олігархів та їхніх прислужників у вищих гілках влади і рабськими „обов’язками”, загнаних ними у новітні гетто українських людей.
Цей крок внутрішньо-окупаційного режиму дав можливість задуматись над своєю подальшою долею підприємцям малого та середнього бізнесу (великий бізнес узурпований неукраїнцями), які нині є однією з найактивніших верств українського суспільства.
Завтра задумаються усі ті, кого через прийняття „Житлового кодексу” буде позбавлено житла на землі своїх предків.
Ще пізніше задумаються усі ті робітники, яким відведена рабська доля після прийняття Трудового кодексу.
Згодом задумаються й селяни – коли у них відберуть землю.
Але окремі бунти проти окремих дій бандитів при владі не зможуть радикально змінити ситуацію в державі.
На заваді такому сценарію може стати лише реальна революційна боротьба проти владного антиукраїнського режиму з чітко поставленою кінцевою метою.
Чи була боротьба за свої права до нинішніх днів?
Так була. Люди постійно і справедливо боролися за свої права. Але їх ніхто не чув. Чому? Тому що боролися самотужки, за вирішення лише своїх наболілих проблем. Тому ніхто нікого не слухав, тому ніхто не був почутий, а владні чиновники на замовлення олігархів, не дивлячись на локальні протести, творили свою чорну справу!
Ще так нещодавно ті ж підприємці не чули голосу інтелігенції – поетів, письменників, науковців, викладачів й вчителів щодо захисту української мови й культури, релігійних святинь, щодо нищення системи освіти, не чули голосу найбільш незахищеного класу – селян, щодо пограбування їх земель як попередньо, так і нинішньою владою.
А якщо й чули, то не звертали уваги. У кожного ж свої проблеми.
І ось представники малого та середнього бізнесу вийшли на центральний Майдан України. Чи почує їх хтось тепер, чи підтримає, чи стане поряд з ними разом зі своїми вимогами, чи переросте їхня акція з вузько-класової в загальнонаціональну?
Рівно шість років тому, цей соціально-активний, але ідейно-яловий і політично-інертний, створений в часи незалежності України соціальний прошарок вперше вийшов на політичну арену, найактивніше підтримав „Помаранчеву революцію”, наївно повірив у так звані ідеали Майдану, за що й одразу суттєво поплатився. У часи Ющенка та всіх його неукраїнських урядів він майже не збагатився, багато що втратив, але все-ж-таки вижив, проявив свою унікальну живучість в нових й неочікувано-екстремальних умовах помаранчевої влади. Нині ж у час розквіту проросійського політичного бандитизму середній клас планують цілком ліквідувати.
Саме ця живуча верства, яка на своєму горбі й ціною неймовірних зусиль, неодноразово принижуючись, даючи хабарі „всім і вся”, наповнювала бюджет України нині стала 2більмом у оці” Януковича і його владної банди.
Чому?
А тому, що ці люди, не дивлячись на неймовірний податковий тиск і масове хабарництво чиновників зуміли вижити. А невпинний і послідовний ріст державницької та національної свідомості усіх верств українського суспільства став ґрунтом для творення на основі представників малого та середньо бізнесу нового, незалежного від антиукраїнської системи, класу. Саме вони, самі того не усвідомлюючи, почали формувати національно-свідому українську буржуазію.
Ця буржуазія у недалекій перспективі має всі шанси стати головним ресурсним джерелом тієї національної суспільно-політичної сили, яка розпочне системну всеохопну боротьбу за повалення нинішнього антиукраїнського владного режиму і створення Української Національної Держави, в якій кожному громадянину буде забезпечена Свобода, Справедливість та Добробут. І цей новоутворений клас, разом з інтелігенцією, може стати становим хребтом майбутньої української влади в майбутній справді українській державі.
А це, звичайно ж, не входить у плани жодного з нинішніх олігархічних кланів, незалежно від їх політичних кольорів.
СИТУАЦІЯ РОЗГОРТАЄТЬСЯ
Цілком нелегітимний режим в Україні послідовний у своїх діях. Спочатку він провів державний переворот та узурпував політичну, виконавчу, законодавчу та судову владу. Потім, в обмін на певні гарантії своїх кремлівських господарів, віддав Крим та Севастополь. Наступним його кроком було відновлення тотальної русифікації. І нарешті, удар по українських підприємцях - прийняття нелегітимною Верховною зРадою „Податкового кодексу”.
У відповідь на останню із перерахованих дій, підприємці розпочали масові акції протесту та взяли під контроль Майдан Незалежності в Києві.
Причому ця акція була символічною: в цей же день, 22 листопада 2004 року український народ піднявся на протест проти фальсифікації свого волевиявлення.
ПЕРЕДУМОВИ АКЦІЇ
Прихід до влади московського ставленика Януковича, який прискореними темпами ліквідовує державність України.
Попередній режим внутрішньої окупації України перетворився на зовнішню російську окупацію, а Україна, вкотре продана лібералістичним Заходом, на неоколонію Москви.
Вся влада в Україні опинилася в руках відкритих чи замаскованих московських холуїв: Януковича і його АП, Азарова і його Кабміну, Литвина і його неукраїнської більшості у ВРУ.
Започатковано не замасковане, як раніше (Кравчук, Кучма, Ющенко), а відверте і нахабне нищення всього українського, насамперед – мови, культури, науки, освіти, духовності і т.д.
Владний спадкоємець команди Кучми та його „козачка” Ющенка – Янукович – із позиції свого світоглядного кримінального минулого, розпочав цинічне і зверхнє згортання будь-яких національних, людських, духовних, релігійних, моральних прав народу.
Розпочався цілковитий кримінально-бандитський „бєспрєдєл”, підтриманий виконавчими структурами влади та „правоохоронними” органами, мета якого – перерозподіл власності, яку олігархи різних кланів вкрали в українського народу після здобуття незалежності та чергове пограбування того, що заробили власною працею підприємці України та заробітчани за кордоном.
Творення таких законів і кодексів, які передбачають повернення України у часи найвищого розгулу московського імперіалізму – „ленінізму-сталінізму”, а громадян України – і українців, і представників національних меншин – на новітніх рабів.
Детонатор акції – прийнятий ВРУ „Податковий кодекс”, який передбачає тотальне знищення малого і середнього бізнесу в Україні в інтересах московського капіталу, транснаціональних компаній та олігархів неукраїнського походження.
ХАРАКТЕРИСТИКА АКЦІЇ
Акція ініційована знизу, без впливу влади й політикуму.
Ініціатори та організатори на місцях – група активних підприємців з усієї України, з різним світоглядом, політичною орієнтацією та ідейними переконаннями. Їх поки що об’єднує ідея захисту свого бізнесу. Вони ставлять єдине куце питання – не підписання Януковичем „Податкового кодексу” і не більше. В ідейному плані вкотре іде боротьба „за щось”, а не „в ім’я чогось”.
Керівництво акції. Більшість – ідейно несформований конгломерат, люди, які готові до компромісних переговорів з антинародною владою, не зорієнтовані на радикальні й рішучі дії, частина з них налаштована проти української національної ідеї, частина – переслідує лише власні кар’єрні та бізнесові інтереси. Але є й частина національно свідомих українців, готових до рішучих дій. При чому кількість останніх зростає кожного дня.
Учасники. Активну участь в акції взяли підприємці, представники малого бізнесу (в основному ринки) – найактивніший в соціальному плані, але, поки що, цілковито аполітичний і безідейний прошарок нинішнього суспільства, але які чудово усвідомлюють свою подальшу перспективу коли почне діяти „Податковий кодекс”.
Акцію підтримують лише окремі представники інших верств суспільства, деякими депутатами від БЮТ та НУНС, що в деякій мірі стримує силові дії „лівоохоронних” органів проти учасників акції.
Політичні організації. З першого дня участь в акції взяли українські націоналісти з ВО „Тризуб” ім.. С.Бандери та одинокі активісти з інших організацій, метою яких є роз’яснення необхідності здобуття національної державності українського народу шляхом Національної революції, переведення нинішньої боротьби із площини безідейної в площину ідейну, приєднання до акції інших суспільних верств, радикалізація дій по усуненню режиму Януковича-Азарова-Литвина; забезпечення безпеки протестних акцій.
Носить яскраво виражений характер захисту лише своїх інтересів і не включає інтереси інших соціальних верств (інтелігенція, студенти, робітники великих підприємств що належать олігархам, фермери тощо), хоча організатори постійно апелюють до них про підтримку.
Проходить без участі політичних партій, але за опосередкованої участі і підтримки політиків різної масті (Лук’яненко, Тимошенко, Луценко, Тягнибок інші).
Територія розповсюдження акцій – по всій Україні.
Розбито наметове містечко на Майдані, що символізує її загальноукраїнський масштаб і характер.
Найбільш радикально налаштовані підприємці сходу України, що частково голосували за Януковича, але тепер цілковито підтримують ідею його усунення від влади, на відміну від більшої частини своїх західних демолібералізованих „помаранчевих” і „білосердечкових” спільників.
Налякана влада робить усе можливе, щоб не допустити масового приїзду підприємців до Києва.
ПРОГРАМИ, ГАСЛА ТА ІДЕЇ ОЗВУЧЕНІ НА МАЙДАНІ
а) Керівники:
„Не підписання Януковичем податкового кодексу, а в разі його підписання організація імпічменту Президента”. Тобто визнання легітимності Януковича і його кримінальної кліки.
б) Організатори й більша частина підприємців:
„Усунення Яковича від влади, що автоматично ліквідовує податковий кодекс”, „Розпуск ВРУ та прийняття нового податкового кодексу”, „Розпуск Кабінету міністрів”. З об’єктивних причин вони не готові до Національної революції, хоча готові до найрадикальніших дій. Більшість розуміє – діватись нікуди.
в) Політики та нині діючі депутати ВРУ які заявили про свою підтримку акції – кожен переслідує свої власні інтереси у перспективі, тому озвучує своє власне бачення нинішньої проблеми. Про повалення режиму внутрішньої окупації жоден з них не заявив.
г) Рядові учасники акції в т. ч. не лише із середовища підприємців:
„Україна єдина від Заходу до Сходу!”, „Революція ще буде!”, „Голодомор України 1932-1933 роки – недопустимо!”, „Їх політика – ненависть до українців”, „Нам не потрібна ваша країна!”, „Схід і Захід – Разом!”, „Ты обещал услышать каждого – слушай! (Харьков)”, „Партия регионов сказала надо! Комсомол(Тигипко, Бродский) ответил – есть!!!”.
Це свідчить про всезростаючу національну, державницьку та політичну свідомість українських підприємців.
д) ВО „Тризуб” ім. С.Бандери:
„Переведення акції протесту українських підприємців у Всеукраїнську акцію протесту на чітких ідейних засадах із залученням всього українського суспільства, проведення загальноукраїнського політичного страйку та перехід до всеукраїнської акції громадської непокори, усунення антиукраїнського владного режиму, утворення на перехідний період позапартійного Уряду Національної Довіри, Конституційної Асамблеї та втілення в життя „Програми реалізації української національної ідеї в процесі державотворення”.
ПОЗИТИВНІ ТА НЕГАТИВНІ СТОРОНИ АКЦІЇ
До позитивних сторін належить:
а) акція – природна ініціатива знизу, а не штучно утворена „с вєдома і вліянія”;
б) усунення від впливу усіх політичних партій, які себе дискредитували або залежні від фінансової підтримки Банкової;
в) солідарність підприємців незалежно від їх партійних уподобань;
г) налаштованість більшої частини протестуючих на радикальні дії;
д) соборність акції – по всій території України, немає штучного поділу на схід чи захід;
е) яскраво виражена тенденція на захист державності України;
є) у разі підтримки та залучення до акції інших верств українського суспільства, її радикалізації (жодного компромісу з владою), постановки чітких політичних питань (усунення антиукраїнського режиму), перехід на ідейні засади (Українська національна ідея), поставлення чіткої кінцевої мети (реальне українське народовладдя) буде прискорена мета багатьох поколінь українців – здобута Українська Соборна Національна Держава.
До негативних сторін належить:
а) до акції залучений лише один суспільний прошарок – підприємці;
б) вимоги залишити закон про підприємництво хоча би таким, яким він був до Януковича;
в) задекларовано, що акція аполітична, хоч у цей же час прийнято рішення про збір підписів за розпуск ВРУ;
г) акція безідейна; якщо вона залишиться така і надалі - то приречена на провал;
д) слабке і нерішуче керівництво на всеукраїнському рівні у Києві;
е) з самого початку керівництво готове на компроміс із владою;
є) замість того, щоб усунути нинішній антиукраїнський режим – велися переговори з владою.
ж) керівництво акції у своїх вимогах опирається на нині діючі окупаційні антиукраїнські закони, а не на право нації на власну державність.
Отже.
„Нація не здобуде НІЧОГО, якщо боротиметься за ЩОСЬ, а не за ВСЕ що їй належить” і „Якщо закон суперечить національній ідеї народу, то це вже не закон, а інструкція для наглядачів і правила поведінки для рабів” (В.Іванишин).
Якщо нинішнє протистояння між підприємцями всієї України і владою не буде підтримане іншими верствами суспільства, якщо керівництво акції не поставить собі за ціль усунення нинішнього промосковського режиму Януковича-Азарова-Литвина, якщо не буде поставлена кінцева мета акції – здобуття Української Національної Держави шляхом Української національної революції під прапором Української національної ідеї, тоді підприємці приречені на поразку. Можливо тимчасову. Нинішня акція стане лише однією з тих, що скріпить їхнє соборницьке мислення, а тим підприємцям, що готові і надалі відстоювати свої права дасть привід задуматися над причиною поразки і вирішити як діяти дальше.
Двоє жінок на майдані тримали лозунг: „Революція ще буде!”.
Воістину буде!
25.11.2010