Серпень 2010
Відкритий лист архиєпископу Йонафану від мирянина УПЦ МП Чорноморця Юрія Павловича
Владико! Хочеться по азбацах відповісти на Ваші глибокі роздуми про ідеологію Російського світу, що знищує, за моїми спостереженнями УПЦ МП. Але початку Вашого листа я не торкаюся, тому що особистість Патріарха Кирила, інтерпретація його життя як подвижництва, можливо, Вами описані вірно. Хоча і в цьому святому житті все-таки є місце для втілення ідеалів споживчого суспільства. І важко слухати людям з скалкою в очах проповідь про ці самі скалки… Адже кожен може сказати, що життя його важке і прямо-таки подвижницьке, а тому і для нього треба зробити виключення.
26 серпня 2010 р.
Іl Legno Storto: Україна – васал Москви?
Іноземні ЗМІ про Україну 08.08.2010 | Кореспондент.net Даючи зелене світло на вступ до Енергетичного Співтовариства, Європейська Комісія сприяє й гаряче підтримує приплив російського капіталу в інфраструктуру української енергетичної системи. Опозиція б’є тривогу: таким чином, ми розпродаємо національне майно й втрачаємо політичну незалежність, пише Маттео Каццулани в італійській il Legno Storto. Неодмінна умова, за якої Київ зможе ввійти до європейської організації – це зробитися енергетичним протекторатом Москви. Зацікавленість Брюсселя в тому, щоб стимулювати процес інтеграції України, зовсім не ґрунтується на постійних, законних вимогах народу, європейського за своєю історією, культурою й традиціями. Інтерес викликає мережа газопроводів, завдяки яким Старий Світ, що дуже сильно залежить від Російської Федерації, задовольняє свої потреби в газі. У середу, 28 липня європейський комісар з питань енергетики Гюнтер Оттінгер заявив, що Україна готова ввійти до Європейського Енергетичного Співтовариства, якщо енергетичне законодавство, схвалене в останні місяці, буде відповідати інтересам Брюсселя: необхідно забезпечити надійність енергетичного постачання, стабілізувати відносини з Російською Федерацією, що розладналися через проект Південний Потік.
8 серпня 2010 р.
Open Democracy: Молитви й політика. Росія бере Україну в кліщі
Іноземні ЗМІ про Україну 07.08.2010 | Кореспондент.net Патріарха Кіріла приймали на Україні з почестями. Але в цьому візиті було щось більше, ніж проста православна запопадливість. У ньому – черговий крок у справі зміцнення російсько-українських зв’язків, як у політику, так і в релігії, а також прагнення обох країн використовувати для своєї вигоди поразки „помаранчевої революції”, пише Алекса Чопивски в британській Open Democracy. Поки Вашингтон і Москва шукали вихід зі шпигунського скандалу, Київ привітав здійснюючого офіційний „пасторський візит” до України главу Російської православної церкви патріарха Кіріла, відплачуючи йому почесті, більше підходящі для рок-зірки, ніж для керівника церкви з тисячолітньою історією, що і сам у пенсійному віці. Для Кремля цей візит був більше пов’язаний не з духовним благочестям, а з розширенням сфери політичного впливу Росії.
7 серпня 2010 р.
Чому українські націоналістки – не феміністки
Олеся Горгота кандидат філософських наук, м. Київ Часто кажуть, що українська жінка, яка нарівні з чоловіками веде боротьбу за Українську Самостійну Соборну Державу, обов’язково має бути феміністкою. Такою собі войовницею-амазонкою, натурою сильною, мужньою та незалежною. Такі розмови особливо часто ведуться сьогодні, у вік емансипації та ствердження жіноцтва на керівних посадах в усіх сферах суспільного буття. Мій нарис є певною спробою спростувати такі уявлення, оскільки вони несуть лише шкоду для українського суспільства – порушують гармонію взаємин між чоловіком і жінкою, відкидають традиційні християнські підвалини української родини. Стверджую, що в історії України не було прикладів фемінізації у жодній сфері, що українська жінка в минулому ніколи не перебирала на себе чоловічих обов’язків, не виконувала чоловічої роботи за власним бажанням.
1 серпня 2010 р.
Українську історію роблять „общім достоянієм”, щоб легше привласнити
Олександр ПАЛІЙ, історик, політолог, кандидат політичних наук Дискусія щодо спадку Київської Русі не затихає, на моє переконання, з однієї причини - політичної. Адже наукових документальних підстав для вирішення належності спадку Київської Русі більш ніж досить. Щоб зрозуміти етнічний характер Русі, і те, якою мовою вона говорила, варто подивитися на сучасну карту України. Україномовні території - це, власне території „ядра” Київської держави, на відміну від нещодавно колонізованих. Банальний факт: „Кієвской Русі” ніколи не було, як і князя „Владіміра”. А були „Володымер”, „Кыъв”. І ріка була „Лыбидь”. І князів звали Володимер, Всеволод, Володымерко, Володар, Василько, Іванко, Володыслав, Олена, Михалко, Дмитро, Данило.
1 серпня 2010 р.
Національна Ідея Митрополита
Богдан ЧЕРВАК, парафіянин Церкви Святого Миколая Чудотворця, на Аскольдовій Могилі Верховна Рада України не підтримала проект постанови, якою передбачалося на високому державному рівні відзначити 145-річчя від дня народження одного з найбільших церковних діячів України, глави Української Греко-Католицької Церкви, визначного громадського та політично-державного діяча митрополита Андрея Шептицького. Неординарність такого рішення вітчизняних парламентарів полягає у тому, що цього разу зроблено спробу „заблокувати” шлях до загальнодержавного визнання людині, чий авторитет і суспільна вага мають незрівнянно більший вплив на сьогодення і майбутнє України, аніж парламент нинішнього скликання.
1 серпня 2010 р.
Переселення росіян в Україну стало наслідком Голодомору 1933 року
Олена КНЯЖИЦЬКА, Москва Нещодавно в Україні було видано унікальну карту „Голодомор 1932 - 1933 років”, на якій позначено не лише місця так званих „чорних дошок” (спеціальні каральні заходи проти окремих сіл, коли голодне село оточували озброєними загонами чим прирікали його на загибель), а й шляхи переселення на вимерлі території людей із Росії та Білорусії. З Білоруської СРСР до Одеської області - 61 ешелон, із західних областей РСФСРР до Дніпропетровщини - 109 ешелонів, з Горьківської до Одеської - 35 ешелонів, з центрально-чорноземного регіону Росії до Харківської області - 80 ешелонів. З Іванівської до Донецької - 44 ешелони.
1 серпня 2010 р.
Партизани Великої Вітчизняної: а чи був героїзм?
Володимир ГІНДА, кандидат історичних наук „Партизани тероризують місцеве населення у формі вбивств і мародерства”… „Місцеве населення має до нас велику ворожість, до німців – ще більшу”… Як брехали Федоров і Ко. ПартизаниІсторики давно піддають критиці радянські догми про партизанський рух в Україні. Завдяки таким дослідникам, як Кентій, Гогун, Білас, Сергійчук, громадськість дізналася про „народних месників” не тільки їх праведні справи, а й найбільш темний бік діяльності партизан: розбої, грабунки, насильство над мирними мешканцями, пянки, гулянки, чвари між командирами загонів і багато іншого, про що і не підозрював радянський громадянин. Та і як він міг щось запідозрити, якщо йому доводилося вивчати історію партизанського руху за тенденційними документальними збірками або ж мемуарами керівників партизанських зєднань. Виходячи з дій сьогоднішньої влади, нам мабуть знову доведеться повернутися до радянської методики вивчення історії.
1 серпня 2010 р.
Крістіада – мексиканська Вандея
Матеріал розділу «Антиімперський фронт»: Крістіада – мексиканська Вандея
1 серпня 2010 р.
Інститут національної амнезії?
Олександр ПАЛІЙ, політолог, кандидат політичних наук, для УП Новий керівник Інституту національної пам’яті Валерій Солдатенко заявив, що для нього, як для “якого не якого історика досі немає науково підтверджених даних про те, що винищення українців, чи українського селянства, було справжньою метою радянської влади у 1932-1933 роках”. При цьому пан Солдатенко слушно закликав “відкинути політику, зосередитися на фактах, принаймні тих, які визнаються істориками, і не тільки на “посткомуністичному” просторі”. Можливо, пан Солдатенко зі своїм інститутом спробує пояснити наступне?
1 серпня 2010 р.
Летаргічний сон нації
Підполковник «Спис» «Раз мати народила, раз і помирати!» Бойовий клич запорожців У ці серпневі дні 2010 року я змушений констатувати, що моя українська нація знаходиться у глибокому летаргічному сні. Для тих, хто не розуміє суті того, що відбувається, поясню: летаргічний сон – це стан людини, коли процеси життєдіяльності знаходяться на такому низькому рівні, що вона зависає поміж сном та смертю. І у неї є два шляхи з цього стану – або прокинутися до повноцінного життя, або просто відійти ad padres, так і не сповнивши свого призначення на цій грішній землі.
1 серпня 2010 р.
Світлій пам'яті митрополита Василя Липківського…
Матеріал розділу «Християнство і націоналізм»: Світлій пам’яті митрополита Василя Липківського…
1 серпня 2010 р.