Совєтська Соціалістична Свята Русь

Юрко Космина, „Обком”

У порівнянні навіть з попереднім пасторським візитом Кіріла до України (корпоративний молебень на інавгурації Януковича не враховуємо) нинішні гастролі пана Гундяєва виглядають не лише нахабними й безнадійно совковими, але й до смішного неадекватними.

Рік тому, під час своєї першої закордонної пастирської поїздки, ще не настільки осмілілий російський патріарх (ще б пак – сюжети по Ернст-ТБ* напевно бачив: страшна помаранчева Україна, бандерівські схрони, а до кінотеатру увійти й поготів смертельно небезпечно!) незграбно намагався сподобатись своїй канонічній пастві.

„Русскій мір” вже тоді прослизав, але лише зрідка: головним чином Кіріл малював перед православними райдужні перспективи модернізації церкви, усміхався і заспокоював недовірливих.

За минулий рік з патріархом РПЦ стались незворотні ментальні метаморфози: із благообразного священика, який насолоджувався своїм авторитетом й умінням вести в ефірах софістичні суперечки зі своїми ж однодумцями, він перетворився в метушливого маргінального агітатора з невиліковними нав’язливими ідеями (та ж таки „Святая Русь” у кожному другому вислові). Метушливого, маргінального – але нахабного до неможливості, не здатного навіть задуматись над відповідністю власної риторики навколишній обстановці.

Такі зміни, власне, характерні для всієї російської політичної еліти (адже ніхто, сподіваюсь, вже не заперечуватиме, що Владімір Міхайловіч Гундяєв – саме політик, а не духовна особа?).

Спочатку з ентузіазмом вважаючи, що потрібно завойовувати симпатії електорату (пастви), вони вже через рік ловлять себе на думці: а навіщо розпинатись? Навіщо щось видумувати, коли цей електорат і так схаває що завгодно, та ще й подякує?

Зі своїм народом, що Путін, що Медвєдєв пройшли цей етап швидко. Таке ж ставлення до України у них з’явилось практично відразу після обрання Януковича. І зараз, можливо, двоголове владне курча РФ вже журиться: навіщо було цяцькатись з Януковичем і 100 баксів на газ скидати – він би Севастополь і так віддав, та ще й флот пару років утримував за рахунок відкатів від виграшу „РосУкрЕнерго” у Стокгольмі.

Таке ж відчуття „пані лягли і просять” не могло не виникнути й у Кіріла. Ще б пак – якщо президент незалежної України просить главу Російської православної церкви приїхати до Києва і благословити його на царство (а у внутрішньоцерковній лексиці, до речі, „благословити” означає „дозволити”), то про що із цими холопами взагалі можна розмовляти?

Ясна річ, що при підготовці візиту до такої країни патріарх особливо ретельно наводив педикюр, справедливо вважаючи, що ноги тут будуть цілувати без перерви на обід.

Втім, тут громадянина Гундяєва чекало деяке розчарування. Янукович, який рік тому мало лисину йому не просвердлив, всі десять днів пастирського турне з’являючись позаду і смиренно поглядаючи з-під лоба на вінценосну потилицю, виявляється, також забронзовів і кататись за ним Україною під час законної відпустки більше не збирається.

Та й навіщо – взагалі-то він є законно обраним президентом найбільшої за кількістю парафій канонічної території РПЦ! Ну не по масті йому більше шестерити, тим більше, що будь-якого попа можна й з доставкою на пляж замовити! Та й піп не відмовляється – у Віктора Федоровича на дачі напевно й фунікулери лагодять своєчасно.

Однак, не зважаючи на сором’язливе небажання Януковича з’являтись на людях разом із Кірілом, загальні очікування патріарха напевно себе виправдали: ментів дружня українська держава виділила йому стільки, що римські папи - організатори хрестових походів обзаздрилися б.

На цьому, щоправда, вдячна і спрагла за агітаційним словом паства якось різко скінчилась. В Одесі організатори гастролей анонсували 200 тисяч глядачів – з’явилось декілька тисяч. Ну, це ще можна списати якщо не на одеський гумор, то точно на одеську звичку торгуватись. Але такий же розрив між бажаним і дійсним було наглядно продемонстровано Кірілу та його компанії і в Дніпропетровську, і в Києві.

На тлі настільки катастрофічного провалу особливо кумедно пролунала вимога одіозної Одеської єпархії УПЦ МП до Януковича скасувати юридичну реєстрацію Київського патріархату й офіційно прийнята у Лаврі заява синоду РПЦ про те, що, мовляв, дорослі й діти, що при Філареті, приходьте, кайтесь, буде все пучком.

Коли в День Хрещення Русі на службу Кіріла приходять 3 тисячі осіб, а на хресну ходу „розкольників”, як принципово називають Київський патріархат у Кремлівському патріархаті, - 5 тисяч* (і це при тому, що у всій Україні свора** Януковича затримувала й блокувала автобуси з вірянами, як у свої найпідліші часи 2004 року), то у нормальної людини обов’язково виникло б запитання: а чи варто йому такими заявами розкидатись і чи туди він взагалі приперся?

У Кіріла – не виникає. В решті-решт, відпрацьовувати програму, штовхаючи маячню про „єдіний народ”, „общєє правєдноє Отєчєство”, яке, виявляється, називалось „Святой Русью”, цілком можна й перед купкою біснуватих вітренківців, готових розірвати свого кумира на амулети (бо ж він Російський і Православний!). Більш того, з вітренківцями у Кіріла на диво схожий світогляд. Це ж саме вони намозолили очі своїми одвічними гаслами „Россія, Украіна, Бєларусь – ето єсть святая Русь!”.

При тому зовсім не підозрюючи, що рифмувати „Бєларусь” і „Русь” значно непристойніше, ніж скандувати, приміром, „Ето єсть святая Русь – щас от радості уср…сь!” (слоган, до речі, даруємо безкоштовно – повна відповідність форми і змісту).

Ось таким біснуватим Кіріл із повним і взаємним розумінням може парити, що „Януковіч служит дєлу духовного просвєщєнія”, що в Україні до приходу мудрого Азарова „люді с адом в душе, руководівшиє свєтскімі дєламі, нєслі раздор і разруху” і взагалі, що незалежність, в принципі, фігня, аби лише Святая Русь була єдиною.

Біснуватій 6-й колоні така нахабна й очманіла пропаганда, звичайно, як-раз до душі… Але нести це політінформаційне мракобісся в маси, транслювати його у прямому ефірі державним телеканалом, - означає, вважати свою паству повними ідіотами, яким із всіх процесів мислення доступне лише тупе запам’ятовування.

Словом, привід задуматись про адекватність свого патріарха віряни УПЦ МП отримали. Рівно, як і про духовну, а не політичну мету його візиту. Сам же Кірі про це задуматись не спроможний – адже він вважає свою тактику цілком нормальною і єдиною. В решті-решт, у них, в Совєтській Соціалістичній Святій Русі, інакше ніколи й не уміли.

*Від перекладача:

• Російська „перша кнопка”. ** Більш правильною є оцінка 10 – 15 тисяч (був учасником і очевидцем). *** Не перекладено свідомо, оскільки український відповідник є надто лагідним – зграя буває й лебединою. Переклав С.Олійник*