Євразійство й Україна: чи зможе нація протиставитись модерному неоколоніалізмові?
Підполковник Ростислав ВИНАР
ЄВРАЗІЙСТВО Й УКРАЇНА: ЧИ ЗМОЖЕ НАЦІЯ ПРОТИСТАВИТИСЬ МОДЕРНОМУ НЕОКОЛОНІАЛІЗМОВІ?
„Ісус бо сказав був до нього: Вийди нечистий душе з цього чоловіка! І спитав його: як тебе звати? Той відповів: Легіон – мені ім’я, багато бо нас!”
Євангеліє від Святого Марка 5, 8-9.
„…Запануєм і ми, браття у своїй сторонці. Душу й тіло ми положим за нашу свободу І покажем, що ми, браття, козацького роду. Станем, браття в бій кривавий від Сяну до Дону, В ріднім краю панувати не дамо нікому…”
Національний гімн України.
Квітневі дні 2010 року… На аматорському відео моторошна картина: уламки літака, котрі димлять, чути невиразні голоси польською мовою, потім з’являються голоси по-російськи… Стає зрозумілим, що відбувається щось страшне… Росіяни знаходять і просто дострілюють тих, котрі вижили при падінні літака!
Так, мій читачу, як Ти вже напевне здогадався, мова йде про катастрофу під Смоленськом, котру вже назвали Катинню-2, в котрій загинув увесь квіт польської нації на чолі з її президентом – Лєхом Качинським. На це відео, котре розмістили на You Tube, відразу ж з’явилися московські та моквофільські коментарі, мовляв, все це фальшивка, монтаж, що це неможливо, бо такого не може бути взагалі, etc., etc… Але чомусь світ до цього часу не побачив оригіналу записів „чорного ящику” з президентського літака, котрий знаходиться в Москві, а нас годують дозованою, редагованою інформацією та черговими „геніальними версіями” причин катастрофи.
Безумовно, треба собі здавати справу з того, що реальних доказів цього навмисного, добре підготованого усунення еліти польської нації, ми не отримаємо ніколи. Але ж стародавня римська мудрість каже: „Manifestum non eget probatione” - „Очевидне не потребує доказів”. Відсутність доказів у цій справі, на мою думку, і є найкращим доказом спланованості й досконалого виконання поставленого завдання.
При всій складності свого ставлення до покійного президента Качинського, я змушений констатувати, що небіжчик був справжнім християнином і вірним сином Польщі. А це, в сьогоднішньому світі, дорого коштує… Він міг твердо обстоювати інтереси своєї нації в суперечках і з Москвою, і з Вашингтоном, і з Брюсселем, він, не зважаючи на суцільну, тотальну політкоректність й терпимість до зла в навколишньому світі, не йшов на компроміси із власним сумлінням і завжди відстоював християнські та національні цінності в житті.
Природньо, постає питання – ХТО? Сенека сказав: „Is fecit cui prodest” - „Той зробив, кому вигідно”. І тут необхідно визнати, що ця смерть чільних польських політичних та релігійних діячів вигідна не тільки Росії. В черговий раз ми бачимо, що Вашингтон і Брюссель – ані пари з рота. Ані одного звернення й вимоги до Москви з метою об’єктивного розслідування обставин трагедії, ані організації міжнародної комісії з цього приводу – взагалі нічого! І це після того, як у країні, члені Європейського Союзу, практично відбулася нелегітимна зміна влади внаслідок терористичного акту (хоча, ні – ні один теракт не досяг би таких чудових наслідків для його замовників), а в недалекому майбутньому, я переконаний у цьому – зміна політичних пріоритетів!
Геополітичне status quo у світі змінюється, розігрується велика політична гра в котрій нашій країні відведена принизлива роль другорядного об’єкту, а у сферу впливу Москви потрапляють не тільки всі країни пострадянського простору, але й Польща – країна, котра була опорою антиросійського впливу серед країн Центральної Європи. У цій ситуації, я поставив для себе завдання, по мірі можливостей, проаналізувати її та спробувати зрозуміти, як нам діяти.
За прогнозами аналітиків, після 2015 року Китай зможе перегнати США за темпами економічного розвитку, що становить загрозу не тільки світовій гегемонії Сполучених Штатів, як держави, але й створює абсолютно нові політичні реалії, котрі необхідно враховувати, беручи до уваги особливості Китаю, як держави й китайців, як нації. До китайської економічної експансії додається майбутня експансія політична, котру глобальні політичні потуги мають намір направити у правильному (для них) напрямі, а також із зиском скористатися з неї…
Про московське євразійство ми знаємо багато, та й сьогодні воно активно втілюється в життя з Півночі. А от китайське євразійство – це явище доволі нове. Тому, дещо докладніше про нього…
Зараз ми стаємо свідками того, як у Китаї євразійська ідеологія поступово витісняє комуністичну. У листопаді 2002 року, на XVI з’їзді КПК, була прийнята концепція „чжунхуа міньцзу” - єдиної китайської нації й поставлене завдання „неухильного возвеличування й впровадження національного духу”. Це завдання було назване стратегічною метою, більше того – необхідною умовою виживання китайської нації. А далі… Далі ми дізнаємося, що до історії Китаю зараховується не тільки історія ханьського етносу, але й народів, підкорених Китаєм, хоча б на короткий термін (наприклад тувинців, казахів та киргизів), а також історія тих народів, котрі підкоряли Китай (чжурчжанів, монголів, маньчжурів). Чи не нагадує це Тобі, шановний читачу, історію імперської Московії та її методологію прочитання та вивчення історії?
Але йдемо далі… В якості територіальних надбань Китаю, сучасні китайські історики наводять завоювання неханьських держав (наприклад монгольської та маньчжурської). Таким чином, національним героєм Китаю проголошується Чінгіз-хан, хоча по відношенню до Китаю він був жорстоким окупантом (чи не збирається за цим прикладом, Янукович разом з Табачником проголосити національним героєм України Петра I? Я б не здивувався…). І останній акорд – китайською державою проголошується монгольська імперія, котра в XIII-XIV століттях доходила до нинішніх кордонів Євросоюзу.
Дві імперії, світоглядовою основою котрих є експансіоністська ідеологія євразійства – конфлікт інтересів неминучий! Цього, на мою думку й добиваються США, котрі багато поклали сил на те, щоб у новітній час зробити євразійство імперіотворчою ідеологією як Москви, так і Пекіну. Але тут ми повинні розуміти ще одну архіважливу обставину. Необхідно враховувати, що фактично, Сполученими Штатами Америки керують представники наднаціональних фінансово-політичних кіл, котрі й визначають внутрішню й зовнішню політику країни, стратегію її економічного розвитку, в першу чергу, виходячи із своїх інтересів.
І ці панове, беручи до уваги нинішні політичні реалії, вирішили зміцнити Росію, як слабшу від Китаю країну, згодившись віддати у її сферу впливу країни пострадянського простору, та ще й додавши Польщу (щоб Україна й Грузія не брикались! ).
На думку аналітиків, таким чином Москва зможе протистояти Пекінові, а це, в свою чергу, зіграє на руку Вашингтонові.
Новітня московська імперія (чи то під вивіскою СССР, чи то під вивіскою Російської Федерації ) створена й протегована Рокфеллерами – одним з двох, домінуючих у світі в наш час, олігархічних кланів, і на сьогодні є сферою їх інтересів, тобто інтересів тих сил, котрі фактично управляють США. В той же час, ми спостерігаємо як Ротшільди (конкуренти, я підкреслюю, конкуренти, а не вороги Рокфеллерів) поступово виводять свої капітали в Китай, таким чином зміцнюючи цю імперію. Отже, в підсумку ми маємо конфронтацію двох імперій, озброєних євразійською ідеологією, а зиски від цієї конфронтації (як фінансові, так і геополітичні) отримають ляльководи, котрі ховаються за кулісами…
Воістину, ім’я їм – Легіон… Але повернемося в Україну. Остання президентська кампанія в нашій державі тільки підтвердила сучасні геополітичні тенденції. Янукович & Co були абсолютно переконані в перемозі, бо отримали запевнення як від східних господарів, так і від західних співчуваючих: „Не хвилюйтесь – усе буде чьотко!”. А при безідейності та роз’єднаності українського політикуму – все решта, справа політтехнологій. До речі, не дивлячись на відверті й масові порушення виборчого законодавства з обох сторін, вибори швиденько були визнані легітимними як західними, так і московськими спостерігачами…
Що ж далі? Поганий з мене був би націоналіст, якби я обмежився тільки констатацією існуючого становища. Продовжуючи нашу розмову, я хотів би звернутися до однієї з теорій державності, розробленої Аленом де Бенуа. Згідно з цією теорією існує три типи демократії:
Перший тип демократії найширше представлений у сучасних державах західного світу – це ліберальна демократія, котра головний наголос робить на людині, на індивідуумі, возводячи в абсолют його потреби (матеріальні, фізіологічні тощо) та вимагаючи підпорядкування всієї структури суспільства егоцентричним інтересам „вільного споживання”. Цей вид демократії, на моє переконання, трансформує людину в самозакохану, гедоністичну істоту, легко вразливу до будь-яких впливів та політичних технологій, котрою можна маніпулювати і котра врешті-решт досить легко піддається зомбуванню. Із цим видом демократії тісно пов’язана концепція „прав людини”; для неї ж характерний принцип: „Одна людина – один голос”. Як наслідок – у переважній більшості країн західної цивілізації маємо дехристиянізоване, по своїй суті глибоко аморальне і, що найголовніше, тотально кероване суспільство.
Другий тип демократії – це егалітарна демократія, яку іноді називають популістською або „народною демократією”. У ній домінує так званий принцип „рівності”. Цей тип демократії реалізується переважно в тиранічних і тоталітарних режимах соціалістичного характеру, наприклад у Північній Кореї. Тут, по-моєму, все зрозуміло…
На думку Бенуа, найбільш позитивним, але в той же час найменш поширеним, є третій вид демократії – природня, органічна демократія, демократія, котра базується на принципах національного братерства. Цей тип є антагоністичним як до ліберальної, так і до егалітарної демократії. Суть цього типу демократії полягає в тому, що основою соціального ладу виступає народ, нація, як особлива, єдина й органічна спільнота, вкорінена в дуже далекій історії зі своєю самобутньою духовною, національно-культурною та політичною традицією. Ця традиція є водночас найважливішим критерієм прийняття доленосних рішень і є гарантом колективного волевиявлення. Народ розглядається як цілісний організм, який не можна розчленовувати на окремі атомарні одиниці, бо внаслідок цього наступить його загибель.
Ален де Бенуа каже: „Демократія – це не форма державного ладу, а факт співучасті народу в житті держави”. Співучасть – це ставлення члена суспільства до суспільства в цілому. Ні голосування, ні плебісцити та референдуми, ні вибори, ні система представництва не віддзеркалюють самого демократичного принципу „співучасті”. Бенуа вважає, що істинна демократія можлива тільки в однорідному суспільстві. Народ, „демос”, як єдина спільнота, як єдиний живий організм, щоб адекватно правити й виражати свою волю повинен бути однорідним. Нищення цієї однорідності неминуче призводить до роз’єднання та розколу волі нації, гальмує, а то й повністю паралізує її волевиявлення.
Здаю собі справу з того, що така однорідність, гомогенність на перший погляд може здаватися абсолютною утопією. Ну яка, скажіть будь ласка, може бути гомогенність в будь-якому суспільстві у наш час, а тим більше в такому, яке склалося в Україні. Але кожна нація хоче нормального життя для себе на своїй землі. Це право дано їй від Бога. Тому кожна нація має право від Бога бути господарем на своїй землі й через систему реального народовладдя здійснювати свою волю у своїй країні для добра нинішнього та прийдешніх поколінь, а не махнувши рукою на свою долю та долю дітей і внуків, здатися на волю купки місцевих олігархів й згодитися з грабунком і дерибаном багатств рідної землі між ними та цілою ордою закордонних доброчинців. Сильного поважають усі, слабаком користуються! Ось, що може зробити об’єднаною націю – ідея здобуття й побудови своєї власної держави на своїй, Богом даній землі, держави справжньої влади народу з реальною співучастю кожного члена суспільства в її побудові та житті. Як казав славної памяті Провідник „Тризубу” ім. С. Бандери Василь Іванишин: „Немає хороших чи поганих політиків. Хороший політик – це політик, контрольований народом”. Це – основний принцип реального народовладдя.
Що ми маємо на сьогодні в Україні? Українська нація роз’єднана й дезінтегрована регіонально, політично, світоглядно, культурно. Ця дезінтеграція культивується й підтримується постійно та безперервно, для чого ефективно використовуються будь-які події в політичному житті: вибори, референдуми, політичні акції etc., etc…
Стародавня римська мудрість каже: „Divide et impera” - „Розділяй та владарюй”. Ось так поділили український народ й думають, що владарюють над нашими душами, серцями і тілами. І хто поділив?! Холуї, котрі у своєму житті жодної миті не були вільними людьми! Вони завжди були рабами грошей, влади, земних задоволень. Ті, котрі все життя шукають собі господарів то на Сході, то на Заході й на мить собі не можуть уявити життя у вільній і сильній національній державі.
Але два рази, за 19 років існування цього державного утворення, котре має назву „держава Україна”, два рази ці наші місцеві „хазяєва” злякалися – у 1991 й у 2004 роках. У першому випадку, коли ми мали можливість здобути національну державу, компартноменклатура на спілку з нашими „щирими демократами” повели народ в блуд побудови „демократичної правової держави”. Цю їхню демократію й право ми чудово спостерігаємо у 2010 році…
У 2004 році, на мою думку, свого власного народу злякалися не тільки януковичі, але й ющенківці з тимошенківцями, котрі просто не знали, що їм з тим народом робити. І в цю мить нація могла здобути все, про що до хрипоти, до втрати голосу ми переконували всіх. ВО „Тризуб” ім. С. Бандери готова була йти у першій лаві для здобуття влади нації, ми готові були покласти за це життя, але… Народ захотів ідолів… Що з цього вийшло ми добре знаємо.
Літо 2010 року… В Україні влада в руках конгломерату злочинних угрупувань, котрий здає Росії українську землю, стратегічні галузі економіки, вправно та жваво йде шляхом зради українських національних інтересів. Гаряче схвалюючи цей процес, нашим „власть прідєржащім” бурхливо аплодують у Вашингтоні й Брюсселі. Аякже! Гряде новий світовий порядок, стабільність, багатовекторна політика… Тьху! Гидко усвідомлювати, що українця використовують, як безсловесну скотину!
Але Господь сказав: „Я – Дорога, Істина й Життя!”. Не зважаючи на те, що їх усіх – легіон, наша дорога – це дорога боротьби за Правду й Світло, дорога Істини, котра веде до Життя Вічного, до спасіння безсмертної душі кожного з нас! Бо немає більшої любові, аніж віддати життя своє за ближнього свого. Так сказав Спаситель…
Я та мої побратими, ніколи не змиримося чи то з відкритою, чи з прихованою окупацією нашої землі, з експансією інших держави та імперій, світового уряду чи будь-кого, проти моєї нації, мого народу, котрі для нас є найвищою цінністю у цьому світі.
Навіть недолуга, антиукраїнська, свинська конституція держави Україна у 17 статті каже: „Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу”. І тут же: „На території України не допускається розташування іноземних військових баз”.
На сьогодні, Янукович & Со віддали частину нашої землі під розміщення військових формувань воюючої держави, одного з найактивніших світових агресорів, легалізувавши роботу на території України московської розвідки та контррозвідки, СБУ припинила всю роботу Департаменту контррозвідки щодо російських спецслужб в Україні.
Стратегічні галузі економіки, підприємства стратегічного значення масово скуповуються Москвою, що веде до повної втрати економічної незалежності та самостійності.
Інформаційний простір на 90% опанований імперськими та промосковськими засобами масової інформації. Незалежний український медіа-простір, окрім поодиноких інтернет-ресурсів, практично ліквідовано.
Роз’єднаність нації, відсутність єдиного національного політичного проводу, апатія та недовіра в суспільстві… Ми здаємо собі справу з важкості ситуації, але не маємо ні морального, ні громадянського права опустити руки. Боротьба до перемоги усіма доступними засобами, в разі невиконанням силовими структурами держави конституційного обов’язку!
Тільки Національна Революція зможе змінити ситуацію на краще! Ми не повторимо помилок 1991 й 2004 років! Боротьба проти внутрішнього та зовнішнього окупанта – це святий обов’язок всієї нації, кожного українця! І у цій боротьбі ми відповідальні тільки перед Господом Богом та прийдешніми поколіннями!
Якщо не я – то хто? Якщо не тепер – то коли? Якщо потрібно – значить можливо!
Ми хочемо перемогти! Ми можемо перемогти! Ми переможемо!
І нехай нам у цьому допоможуть Господь та Пресвята Богородиця!