Грузинському керівництву запропонували нову військову стратегію

Докторант факультету політичних наук Кентського університету (Kent State University, USA) Васила Рухадзе виклав своє бачення військової стратегії Грузії у зв’язку з агресією Росії.

Він представив його ексклюзивно інформагентству „Пірвелі”. Публікуємо витяги з цього документа.

Ясніше ясного, що плани Росії йдуть далі за Цхинвалі і Абхазію. Цхинвалі і Абхазія, з урахуванням решти Грузії — тільки частина російської стратегії, метою якої є нове підкорення й асиміляція Кавказу та вихід через південь до Середземного моря і Перської затоки.

Помилково було б думати, що Росія задовольнятиметься лише підкоренням Грузії.

Окинемо поглядом новітню історію нашої країни: окупація Абхазії і повне етнічне чищення грузинів, окупація Шида Картлі і також повне етнічне чищення грузинів, 12-річне спокійне незалежне правління феодала в Аджарії, що знаходився під заступництвом Росії; спроба Росії розділити Грузію на східну і західну частини під час громадянської війни 1992–1993 років.

Таких фактів в новій і новітній історії Грузії існує багато. Для їх висвітлення буде недостатньо не тільки цієї маленької статті, але й безлічі книг.

Чи не думаєте ви, що Росія хоче не тільки підкорити Грузію, а розділити її, стерти з політичної карти світу? Чи не думаєте ви, що Росія послідовно знищує грузинський народ як етнос? Росія добре знає, що існування грузинської держави і її успіхи завжди будуть прикладом для наслідування і джерелом натхнення для волелюбних кавказьких народів, що борються за розвиток, але знаходяться під впливом Москви або під її прямим правлінням.

Це завжди створюватиме смертельну небезпеку впливу і пануванню Москви не тільки на Південному, але й на Північному Кавказі. Виходячи з цього, на порядку денному Росії стоїть питання — рано чи пізно зруйнувати грузинську державу і ліквідувати її.

Тим самим вона знищить прецедент існування успішної державності на Кавказі; народам, що борються проти Москви, так само, як і слухняним їй етнічним групам, вселить віру у „всесилля” Росії і „безрезультатність” боротьби за свободу, і послідовно ліквідує в цьому регіоні осередки антиросійського опору.

На відміну від багатьох наївних грузинів, безліч західних політологів, соціологів, істориків, політичних діячів і простих громадян здогадалися, що війна в Грузії і на Кавказі потрібна Росії не тільки для відновлення свого впливу.

Люди навіть з найпомірнішими поглядами на те, що відбувається, до війни 2008 року, зараз, після війни, визнають, що Росія загрожує самій грузинській державі і фізичному існуванню грузинського народу.

Її мета — очистити географічний простір для російського народу і декілька слухняних йому етнічних груп на Кавказі. Таким чином, остаточно і успішно вирішити кавказьку проблему.

Чи не прийшов час, щоб і ми, грузини, цілком усвідомили небезпеку і намітили відповідну стратегію тоді, коли ворог позбавив нас нашого природного, дарованого природою, щита на півночі? І все-таки, що повинні зробити ми, грузини, щоб врятувати існування нашої країни і нас як нації?

Ця стаття є спробою відповісти саме на це питання і пропонує грузинському керівництву, всьому грузинському суспільству відповідні і довгострокові рекомендації до дії і поради.

Перше. Верховне командування Грузії повинне поступово перевести основну військову інфраструктуру на південний захід Грузії, ближче до Туреччини, зокрема, до Аджарії, Гурії, в західну частину Самцхе-Джавахеті.

Це дасть можливість грузинській армії, у разі повторної силової атаки з боку Росії, відступити з півдня до Туреччини, не побоюючись отримати удар в спину, закріпитися в цьому напрямі і повністю зберегти лінію постачання.

Друге. З метою посилення північного кордону грузинське керівництво повинне особливо сконцентрувати увагу на збільшенні військово-економічного потенціалу на півночі Грузії, в неокупованих гірських регіонах, зокрема, Тушетії, Пшав-Хевсуретії, Раче і Сванетії, а саме:

а) у цих трьох регіонах повинні бути сформовані маленькі військові табори гірсько-стрілецького і гірсько-десантного батальйонів, оснащені легким озброєнням, які разом з професійними військовими підготують місцеве населення, обізнане на ландшафті цього регіону і його географічних особливостях, до ведення бойових дій в умовах гірської місцевості.

б) ці військові табори повинні забезпечуватися продовольством з місцевих ресурсів; це заохотить розвиток тваринництва та інших галузей сільського господарства в цих регіонах; зміцнить і заохотить те місцеве населення, що переселилося з гір на рівнину, і сприятиме довгостроковому економічному розвитку цих прикордонних районів Грузії і їх відродженню.

Третє. Грузинське керівництво невідкладно повинне почати роботу по будівництву нової альтернативної транспортно-комунікаційної магістралі між Східною і Західною Грузією.

Під час серпневої війни російська армія, блокувавши західно-східну магістраль, швидко і легко роз’єднало західну і східну частини країни. З урахуванням небезпеки майбутньої російської військової інтервенції, абсолютно необхідне створення нової автомагістралі далеко від окупованої Росією Шида Картлі, зокрема, на півдні.

Ця магістраль, пройшовши через Квемо Картлі, Самцхе-Джавахеті і Аджарію, з’єднає східну і західну частини Грузії у разі швидкої атаки російської армії і заняття нею автомагістралі Тбілісі-Горі-Кутаїсі.

Четверте. Грузинське Вище командування повинне провести переоцінку з урахуванням того, що вести з Росією конвенційну війну армійськими формуваннями, танками, авіацією і артилерією важко через чисельну перевагу супротивника в живій силі і військовій техніці.

Відповідно, потрібно зробити акцент на ведення довгої партизанської боротьби в міських умовах і гірсько-лісистій місцевості, що поступово знесилить чисельно перевершуючого і добре озброєного супротивника. Виходячи з цього, необхідно:

а) створити добре розроблений план і схему партизанського руху на всій території Грузії, який негайно буде задіяний у разі нападу супротивника;

б) придбання для партизанських битв великої кількості легкого озброєння, якими є: легкі для перенесення одним вояком протиповітряна і протитанкова зброя, граната, протитанкові міни і т.д.;

г) у міських центрах Грузії і неокупованих гірських регіонах, зокрема, в Тушетії, Пшав-Хевсуретії, гірській Аджарії, Гурії, Імеретії, Рача-Лечхумі, Сванетії і Верхній Мегрелії створити таємні бункери, лісові фортифікаційні споруди і схованки зброї, підпільні склади, які у разі вторгнення супротивника будуть обов’язково необхідні грузинській армії опору;

д) грузинські військові формування і добровольці повинні пройти інтенсивні навчання для підготовки операцій по знищенню військово-промислової інфраструктури, військової техніки, живої сили, окупованих і контрольованих супротивником.

П’яте. Грузинське керівництво повинне провести активну роботу для об’єднання грузинського суспільства і підвищення бойової моралі, що впала в результаті 18-річної військової поразки. У цьому плані відповідальність також покладається на сам грузинський народ. Зокрема:

а) все наше суспільство, весь народ повинен усвідомити небезпеку, що йде від Росії. Кожен грузин повинен сприйняти, що авторитарна, реваншистська Росія, озброєна імперською і псевдохристиянською ідеологією, загрожує не тільки грузинській державності і її територіальній цілісності.

Вона загрожує особистій і національній свободі кожного з нас, чести і гідності нас самих і наших сімей, самому фізичному існуванню.

Остаточна перемога Росії знищить в грузинській нації вільну думку і перетворить майбутні покоління на деградованих звироднілих суб’єктів без батьківщини, діапазон мислення і бачення яких в сучасну і майбутню вільну епоху не вийде за рамки російського світу.

Ми також повинні усвідомити, що захист Грузії — наш святий обов’язок і відповідальність перед мільйонами грузинів, які впродовж нашої довгої і драматичної історії склали голови заради свободи Грузії, заради того, щоб ми могли народитися грузинами.

Ми також повинні пам’ятати про наш величезний борг перед майбутніми поколіннями, перед їх свободою і щастям. Ми не повинні допустити того, що можемо стати поколінням, за часів якого Грузія лягла повністю і остаточно;

б) також важливо, щоб все грузинське суспільство усвідомило, наскільки підступний і нещадний наш ворог. Пригадаємо всіх грузинських народних героїв з часів Соломона Додашвілі по сьогодення, яких природа не удостоїла природної смерті в період ”царської „ і радянській окупації.

Пригадаємо грузинське духівництво, задушене в мішках в царський час, пограбовані і перефарбовані в білий колір грузинські храми (не говорячи вже про комуністичний церковний терор) і усвідомимо, що пропаганда Росії і її грузинських сателітів про ”вікове братерство російського і грузинського народів „ — брехлива пропаганда підступного ворога. Пригадаємо замучених, убитих і зарізаних в Шида Картлі і Абхазії братів і сестер, грузинів, плоть і кров нашу, і всі побачимо, що наївне уявлення про дружню, нешкідливу Росію — лише гірка ілюзія. Так знатимемо нашого ворога, і хай ніхто не чекає від нього милості і пощади;

г) грузинське суспільство повинне припинити неприродно і нереально покладати надії на політичну і дипломатичну допомогу міжнародних суспільств і організацій і їхні декларації.

Ми повинні пам’ятати, що Росія, не зважаючи на усні і письмові заклики міжнародного співтовариства, розтоптала всі міжнародні договори, пов’язані з Грузією.

Західний цивілізований світ — наш союзник і друг. Але той факт, що російська атака на Тбілісі в серпні 2008 року була зупинена в результаті втручання Заходу, не означає, що Росія свою нову атаку на Грузію знов зупинить на півдорозі в результаті дипломатичного і політичного втручання Заходу.

Якщо Росія задумає захопити решту Грузії і почне атаку, значить, нею буде ухвалене рішення ігнорувати політичне і дипломатичне втручання з боку Заходу.

Крім того, ми повинні пам’ятати, що Захід і взагалі іноземні держави допомагають тим народам і державам, які своєю боротьбою і власною кров’ю захищають свою свободу і існування, тим народам, які показують всьому світу, що їм під силу боротися і приносити себе в жертву заради свободи. Нашу свободу і честь повинні захистити ми самі, грузини, а не іноземні держави і організації. І лише після цього ми отримаємо реальну допомогу ззовні.

Вищевикладені рекомендації, ймовірно, стануть предметом уваги скептиків. Зокрема, деякі люди, одурені міфом непереможності Росії, напевно, і не прочитають до кінця статтю, але залишається фактом: Росія зруйнувала Грузії захисний хребет — Кавказький хребет. Поки ми не повернемо Абхазію і Шида Картлі, наша стратегічна безпека не буде відновлена.

Вищевикладені рекомендації в умовах часткової окупації Грузії є спробою запропонувати нову стратегію. Я твердо вірю, що у разі повторної спроби Росії окупувати решту Грузії, у Грузії і грузинського народу не залишиться нічого іншого, окрім самовідданої боротьби.

Хіба може бути інакше, якщо наша особиста і національна свобода, честь і майбутнє Грузії для нас чогось варті!? Самовідданість і сміливість долають всі перешкоди. У новій історії Європи волелюбні народи довели, що самовіддана боротьба проти російської агресії — зовсім не безглузда. І якщо вони врятували свою свободу і майбутнє, чому цього не зможемо ми?!

Якщо грузинський народ вирішить не здаватися Росії у разі нового нападу і вирішить свято боротися за свободу, ніж знов опинитися в двовіковому рабстві, то вищевикладені рекомендації в п’яти пунктах є тією частиною оборонної стратегії, яку негайно повинні здійснити ми, грузини, грузинське керівництво і все грузинське суспільство. Це єдиний вихід з мороку — від російського деспотизму і деградації до свободи, до Європи і прогресу. Вибір за грузинською нацією!