Виступ подруги Олесі Горготи на II внутрішньо-організаційній Конференції ВО „Тризуб” ім. С.Бандери
Побратими та подруги! Дорогі у Христі! Шановні учасники конференції!
Мій виступ – це один із поглядів на сучасне положення держави Україна.
Усім вже ясно видно те місце, де ми знаходимося після стількох років демо-ліберальних медитацій та плекання комплексу меншовартості.
У новітньому підручнику з „Філософії політики” (Авт.-упоряд.: В.П. Андрущенко (кер.) та ін.) наголошується: „…ідеологи розробляють не лише зміст ідеології, але й систему заходів впливу на суспільну психологію мас, провідними серед яких є засоби освіти, інформації, культури і виховання… ідеологія стає своєрідним центром біфуркації духовних силових ліній суспільства…”.
Так підкреслюється провідна роль освітянських структур – дитячих садочків, шкіл, вищих навчальних закладів, а також душпастирських інституцій – у процесі національної самоідентифікації. Для учасників навчального процесу – вихователів, вчителів, викладачів – є очевидною необхідність здобуття Української Самостійної Соборної Держави, що стало б основою повнокровної соціалізації українців.
Проте сьогодні спостерігається зворотній процес: працівники освіти не лише не турбуються про національне самовизначення учня, але навпаки, виховують у ньому байдуже ставлення як до своєї держави, так і до себе самого. Тут: знаходження свого місця у світі і формування своєї особистості – це речі тотожні.
Сучасні дитина, учень, студент покинуті напризволяще перед глобалізаційними загрозами, насамоті перед буттєвими питаннями. Не потрібні ні батькам, ні вчителям, ні владі, молоді люди знекорінені та знекровлені, бо вже не відчувають зв’язок із власним народом.
Маргіналізм та консумеризм, тобто відособленість від світу та споживацтво – ось головні гасла сучасної освіти в Україні. Завуальовані та відкриті, вони прочитуються у підручниках, чуються у словах учнів, які не розділяють своє майбутнє з національним становленням України.
Які причини цього? Вони – очевидні. Придивімося до тих, хто вчить.
Більшість вихователів дитячих садочків, учителів шкіл, викладачів вищих навчальних закладів – виховані комуністичною системою – не мають Бога в серці та уявлення про боротьбу за Українську Самостійну Соборну Державу. Частина вчителів вже нового покоління – виховані тими ж комуністами – не мають чіткого уявлення про те, яка система освіти має бути (про що свідчать довгі роки суперечок щодо введення, чи не введення в Україні Болонської системи). При цьому, не маючи націоналістичних орієнтирів та достатнього матеріального забезпечення для прожиття, вони використовують учнів та студентів як засіб власного збагачення, широко застосовують різні корупційні схеми.
Вихователі, вчителі, викладачі завжди мають пам’ятати: вони несуть відповідальність на рівні душпастирської, бо мають під своєю опікою найдорогоцінніший скарб – душу і розум дитини!
В одному з діалогів Платона „Протагор” Сократ запитує в юнака, який прагне стати софістом, чи добре розбирається той, що таке софістика? Чи уявляє собі, кому він хоче віддати в руки свої помисли? Якщо лікар поставить неправильний діагноз і проведе неправильне лікування, то тіло ще можна врятувати, – каже Сократ, – але що робити з покаліченою душею?
Такі скалічені душі я спостерігаю щодня.
Разом з тим, стверджую, що викладач може зацікавити студента, коли активно залучає його до розбудови власного життя – до розбудови Української Самостійної Соборної Держави.
Як це було видно, коли на семінарському занятті з дисципліни „Соціальна філософія” ми зі студентами розглядали концепцію лінгвоциду Василя Іванишина (таку знов актуальну сьогодні, за нової влади!). Студентів ні налякало, ні відштовхнуло те, що Іванишин був Провідником організації, яку можновладці України засудили як бандитську. Студенти-політологи активно й зацікавлено обговорювали національне питання й можливі шляхи вирішення сучасної політичної кризи. При цьому, на жаль, я змушена констатувати низький рівень знань політологів V курсу, магістрів-випускників, щодо змісту сучасних політичних ідеологій. І це, підкреслюю, вада не лише одного приватного навчального закладу…
Тому я глибоко переконана, що докладаючи зусиль у становленні якісної української освіти, ми зможемо виховати особистостей, які будуть позбавлені комплексу меншовартості, які долучатимуться до лав борців за Українську Самостійну Соборну Державу.
Провідник Всеукраїнської Організації „Тризуб” імені Степана Бандери Василь Іванишин неодноразово наголошував: „Ваші слова мають підносити дух та запалювати серця… ваші слова мають перетворювати слухачів на ваших побратимів, симпатиків, учнів…”
У цьому покликання справжнього Вчителя! Тут: Вчитель і Націоналіст – поняття тотожні. Кожний Вчитель має мету залишити після себе гідних учнів, які його перевершать. Кожний Націоналіст-командир має завдання виховати гідного заступника.
А хто може бути кращим учителем, як не мама – перша людина, на яку покладається дитина, від якої повністю залежить, на яку сподівається? Жінка – це Оранта української сім’ї, Берегиня Української Самостійної Соборної Держави.
Тому створення жіночої ланки у Національному Ордені є необхідним для досягнення націоналістичної мети.
Жіноча організація має взяти на себе обов’язок провадити усіма можливими засобами націоналістичну освіту, починаючи від дитячого садочка, школи й закінчуючи вищими навчальними закладами.
Разом ми переможемо! Слава Україні!